Узагальнимо найважливіші моменти в пропозиціях Балахонова, маючи на увазі, що принаймні деякі з його ідей є предметом зацікавленого обговорення в Демократичному союзі, який може стати першою провідною російською організацією, яка водночас є національно орієнтованою (чи «націоналістичною»), ліберальною, прозахідною та демократичною. Унаслідок складних та глибоких історичних причин російська національна свідомість, вважає Балахонов, міцно пов’язана з імперською ідеєю (яка нерідко ототожнюється з ідеєю авторитарної, централізованої держави). Саме ці глибоко закорінені рудименти історичної свідомості є джерелом найсучасніших проявів «імперської ідеології». Балахонов вважає, що, наприклад, в основі екстремістських настанов товариства «Пам’ять» — імперсько-етатистський світогляд.
Першочерговим завданням російської нації, пише Балахонов, має бути ревізія її національної свідомості. Росіяни мають прийняти демократичні цінності, і якщо вони «добровільно вийдуть зі складу великої імперії під назвою СРСР», це буде лише на їхню користь. Росіяни мають також зрозуміти, що «менша імперія», тобто РРФСР, яка є ядром «більшої імперії», також має розпастися.
Балахонов пропонує створити на місці РРФСР чотири демократичних та суверенних держави з тих територій, де переважають росіяни:
1. Російські історичні землі аж до Уралу з центром в Москві, територія, на якій, власне, й сформувалися великороси та їхня державність.
2. Західний Сибір.
3. Східний Сибір (Балахонов припускає, що може утворитися і єдина сибірська держава).
4. Російський Далекий Схід.
Як вважає Балахонов створення незалежних держав у Сибіру та на Далекому Сході спонукатиме росіян до участі у розвиткові «Тихоокеанської спільноти» у XXI ст., з чого вони матимуть безсумнівні переваги. У будь-якому випадку він упевнений у тому, що відмова від імперії вигідна не лише неросійським народам, а й для самим росіянам. На його думку, деякі росіяни вже зрозуміли можливості такого варіанта: «І в російському Сибіру, і на Далекому Сході вже можна почути голоси, які закликають до економічної, державно-політичної та культурної автономії, до зменшення залежності від надмірної влади центру» 43.
Утім, Балахонов визнає, що його погляди навряд чи знайдуть масову підтримку у найближчому майбутньому. Тому найневідкладнішим завданням він вважає реформування свідомості російського народу, оскільки більшість росіян і надалі перебуває в путах імперської ментальності. «Імперський інстинкт росіян надзвичайно сильний, і до сьогодні ми не уявляємо собі іншої форми існування, аніж сучасна імперія від Бреста до Владивостока». Оскільки самі росіяни століттями не знали іноземного ярма, вони не розуміють, що таке національний гніт, і відповідно не варто чекати від них симпатії щодо національно-визвольних рухів залежних націй. Однак росіяни мають прийняти ідею падіння імперії і, таким чином, визволити самих себе, — або ж вони намагатимуться зберегти імперію, і тоді вони позбавлять себе свободи. У цьому випадку може виникнути «великодержавний російський фашизм» 44.
Балахонов непоодинокий у своїх міркуваннях. Газета Народного Фронту Латвії «Атмода» нещодавно надрукувала промову віце-президента Всесоюзної соціологічної асоціації Бориса Ракитського на Балтійській асамблеї. У газеті «Литературная Россия» Ракитський сказав: «Російський демократичний рух, запевняю вас, стурбований сьогодні саме тим, що ми не можемо пробитися в глибинний шар народної свідомості, аби спробувати викорінити те імперське, що в ньому є. Це за формою великодержавницька, а за змістом рабська свідомість. Але ми працюємо, намагаємося в цьому питанні підтримати ваші зусилля» 45.
У статті «Російське суспільство про російські проблеми» Александр Казаков закликає своїх співвітчизників не ототожнювати батьківщину з державою та «владою». Російський народ, пише Казаков, повинен навчитися не плутати любов до рідної землі з любов’ю до держави, політичної, військової та економічної могутності. Росіяни передусім мають працювати над «відродженням національної Росії» 46.
На даному етапі досить важко з’ясувати, наскільки широку підтримку мають ідеї таких людей, як Балахонов, Ракитський чи Казаков. Балахонов ще на початку 1970-х почав виступати за розпад радянської імперії та створення на її місці російської демократичної національної держави — і постраждав тоді за це. Незалежно від того, наскільки велика підтримка його поглядів, він цілком правий, коли приділяє увагу політичним перспективам регіональних рухів у Російській Федерації, включаючи ті, що виникають на корінних російських територіях.
Якщо коли-небудь російська нація і визволиться з-під влади «імперського менталітету», це не буде наслідком чогось на зразок масової інтелектуальної революції з епіцентром у Москві чи Ленінграді. Можливо, реалістичнішим буде припущення, що таке зрушення почнеться шляхом, уже випробуваним у «провінції», де утворилися регіональні «народні фронти» на зразок тих, що діють на Уралі, в Сибіру та обласних центрах європейської частини Росії.
Є певні ознаки того, що російський націоналізм, російська демократична національна свідомість набувають організованих, інституційних форм. «Демократический союз» є російською, а не «загальносоюзною» організацією. За інформацією «The New York Times», 12 березня 1989 p. під час демонстрації на честь Лютневої революції 1917 р. учасники, члени ««Демократического союза», несли російські трикольорові прапори. Подібно до того як прибалти та українці святкують різні дні 1918 р. як дні незалежності, російські демократи вважають річницю Лютневої революції російським національним святом, днем визволення їхньої нації від царизму 47.
Російські націоналісти із Спілки письменників РРФСР (не кажучи вже про членів товариства «Память») навряд чи стали б святкувати річницю Лютневої революції як національне свято. Дехто з них більш негативно ставиться до тих, хто скинув царя у лютому-березні 1917 p., аніж до тих, хто захопив владу того ж року у жовтні 48. Їх неважко зрозуміти: ліберали, радикали та демократи почали розпад імперії, більшовики відновили її.
Реакція неросійських народів
Дискусії щодо минулого та майбутнього Росії не є лише внутрішньою національною справою росіян. Питання, якими переймаються росіяни, знаходять підтримку з боку їхніх співвітчизників інших народів. Однією з тем, яка цікавить багатьох, є статус РРФСР. Інша стосується взаємин росіян з двома сусідніми східнослов’янськими націями. Найважливішою проблемою залишається вибір між російською та радянською ідентичністю. Саме в рамках останньої точаться суперечки щодо російсько-єврейських відносин.
Ті росіяни з табору «будівничих нації», які вбачають у російській республіці лише вітчизну росіян («русских»), чомусь не беруть до уваги ту обставину, що РРФСР складається з 20-ти автономних республік, включаючи Татарську, Башкирську, Дагестанську та Якутську АРСР. Ті російські «націокультурники», які найбільше стурбовані проблемами слов’янської, особливо східнослов’янської, єдності та підкреслюють важливість релігійної, православної компоненти в російській національній ідентичності, «не помічають», що навіть коли російська нація є слов’янською та православною (принаймні за традицією), то є ще мільйони громадян Росії (РРФСР), яких не можна назвати ані слов’янами, ані православними.
Завантажити реферат