Отже, частка працівників, що зайняті на підприємствах державної власності, скоротилась за 4 останні роки лише на 4%. Постійно зменшується, але залишається досить високою питома вага працюючих в колективних сільськогосподарських підприємствах (17,1% у 2001 р.). Позитивним є процес поступового збільшення кількості працівників господарських товариств. За період 1997-2001 рр. їх питома вага зросла з 21,2 до 29,7%. Натомість дуже незначною залишається частка осіб, що зайняті на приватних підприємствах.
Особливо тяжка ситуація з структурними змінами інституційного характеру склалась на селі. Майже 90% основних засобів у цій галузі перебуває у колективній власності, тоді як у приватній - лише 0,7%. Близько 90% господарств колективного сектору є збитковими. Відсутність відповідального власника стримує інвестиції в сільське господарство. У 1999-2001 рр. з усіх кредитів, виданих комерційними банками суб’єктам господарювання України, лише 3% припадає на даний сектор.
Одним з важливих чинників консервації застарілих інституційних відносин є дуже повільний характер процесу приватизації. Всього по Україні за станом на 1 січня 2001 р. змінило форму власності 62349 об’єктів. З них понад 80% складають малі підприємства, вартість яких не перевищує 1 млн.грн. В 1999 р. було приватизовано 1988 об’єктів, а в 2001 р. - близько 1200. Завдання по кількості приватизованих об’єктів на поточний рік не виконане. Слід зазначити, що стримування процесу приватизації обумовлюється також негативним ставленням частини суспільства до цього процесу, а також негативною позицією певних політичних сил лівого спрямування.
Затягування процесу приватизації призводить до більш тривалого падіння рівня виробництва неприватизованих державних підприємств, значного скорочення робочих місць і звільнення працівників, численних зловживань з боку керівників неприватизованих державних підприємств з метою створення найсприятливіших для себе умов для їх приватизації.
3.2. В структурі економіки, як і в попередні роки, зберігаються значні диспропорції. До них слід віднести:
- створення ринкових умов лише в таких сферах як банківська справа, страхування, торгівля, фондові ринки, інформаційний та рекламний бізнес, харчова промисловість, сфера обслуговування при збереженні старих умов господарювання для значної кількості підприємств інших галузей, перш за все, аграрно-промислового комплексу;
- існування монопольного сектору, до якого входять нафтогазовий комплекс, транспорт, зв’язок, електроенергетика, житлово-комунальне господарство. Монопольне функціонування цих галузей стримує їх розвиток та розвиток інших сфер господарювання, негативно впливає на динаміку цін;
- переважання в сфері економіки підприємств військово-промислового комплексу та важкої промисловості при недостатньому розвитку машинобудування, легкої промисловості, сфер зв’язку, телекомунікацій, транспорту, послуг, агропромислового комплексу. Якщо в 1997 р. частка базових галузей (електроенергетика, чорна металургія, паливна промисловість) складала близько 20% загального обсягу продукції промисловості, що відповідало світовій практиці, то в 2001 р. понад 50%. Причому в 2001 р. на чорну металургію припадало 25,1% промислового виробництва, на електроенергетику - 15,3%, на паливну промисловість - 13,7%, тоді як на машинобудування і металообробку - 14,5%, хімію та нафтохімію - 6,1%, промисловість будівельних матеріалів - 3,5%, лісову, деревообробну і целюлозно-паперову промисловість - 1,7%, легку промисловість - 1,8%. Таке структурне викривлення негативно впливає на рівень доходів, зайнятості та інші економічні та соціальні чинники;
- незначна питома вага малих та середніх підприємств в країні. В даний час в Україні діє 148 тис. малих підприємств, на яких працює 7% зайнятих в господарстві країни або 1,2 млн. громадян. В Польщі функціонує 2 млн. приватних малих підприємств. В США на малих підприємствах працюють 54% працездатного населення, в Італії - 73%, в Японії - 78%. На цих підприємствах щороку виробляється 50-52% ВВП США, 57-60% ВВП Італії і 52-53% ВВП Японії. Отже основний напрямок розвитку економіки та підвищення рівня зайнятості та матеріального забезпечення населення використовується в даний час явно недостатньо.
3.3. Для структури економіки є характерним виникнення нових форм господарювання, різке зростання кількості господарюючих суб’єктів.
Загальна кількість господарюючих суб’єктів перевищила 730 тис. Продовжує зростати чисельність комерційних банків, бірж, страхових компаній, ріелтерських фірм, консультаційних центрів, рекламних агентств тощо.
Цей процес має неоднозначний вплив на криміногенну ситуацію в державі. З одного боку, створення та розвиток нових форм господарської діяльності свідчить про поступовий розвиток економіки, її перехід до сучасної ринкової інфраструктури, створення нових робочих місць. З другого боку, відбувається ускладнення економічного процесу, утруднення управління та контролю за його законністю. Відбувається збільшення кількості «об’єктів» злочинних посягань, створюється можливість скоєння нових видів протиправних посягань. Все це складає об’єктивну основу для переорієнтації осіб з антисуспільною установкою на скоєння економічних злочинів, розширення форм злочинної поведінки і врешті-решт збільшення кількості економічних злочинів.
3.4. Особливістю структури економіки України сучасного періоду є функціонування потужного тіньового сектору, на який припадає понад 40% валового внутрішнього продукту.
Тіньова економіка досить складне економічне та соціальне явище, яке притаманне багатьом країнам. Не підлягає сумніву, що для значної кількості населення можливість заробити в тіньовому секторі є в умовах гострої економічної кризи єдиним засобом існування. Особливо це стосується неформальної економічної діяльності - виробництва в домашніх господарствах, торгівлі, надання послуг на непостійній основі тощо.
Основну небезпеку для суспільства становить підпільна тіньова економіка, пов’язана з нелегальним виробництвом та розповсюдженням товарів, контрабандою, ухиленням від сплати податків, різними видами розкрадання, «відмиванням» доходів злочинного походження тощо. Підпільна економічна діяльність набула значного поширення в сферах торгівлі, виробництва товарів народного споживання, енергозабезпечення, зовнішньоекономічної діяльності, фінансів та кредиту, приватизації.
Так, згідно з даними перевірок Державної податкової адміністрації та Головного контрольно-ревізійного управління, проведеними в 2001 р., кожне 2-3 підприємство ухиляється від сплати податків або порушує чинне податкове законодавство. За даними фахівців, 10 млн.декалітрів алкогольної продукції, тобто близько половини від усього обсягу виробництва, перебуває в тіні. В 1999 р. правоохоронні органи ліквідували 200 підпільних цехів, що виробляли неякісні алкогольні напої, а на 1 серпня 2001 р. - 165. Торік органи Держспоживзахисту перевірили 6200 підприємств і на 40% з них встановили факти продажу неякісних, фальсифікованих напоїв, небезпечних для життя і здоров’я споживачів. Протягом 1998-1999 рр. від отруєнь неякісними алкогольними напоями померло 17348 чоловік, тобто майже вчетверо більше, ніж від умисних вбивств. За підрахунками спеціалістів, внаслідок тінізації алкогольного виробництва бюджет не добирає щороку понад 245 млн.грн. від акцизного збору і ще близько 67 млн.грн. від приховування інших податків.
Завантажити реферат