Державний устрій в другій половині XIX ст.

У губернатора знаходився весь поліцейський апарат губернії: він безпосередньо призначав поліцмейстерів та повітових справни­ків з помічниками, а також станових приставів. Про будь-який "безлад" вони повинні були негайно доповідати "хазяїну губернії".

Отже, владні повноваження губернаторів, закріплені в законо­давстві другої половини XIX ст., мали цілком визначену спрямова­ність, відбивали основну лінію у внутрішній політиці самодержавс­тва. Губернатор у російській провінції був справжнім сатрапом, від ласки якого залежало існування будь-якої установи і, навіть, доля будь-якої особи у "ввіреній" йому губернії.

Широкі каральні права, розгалужений апарат, на який спирав­ся губернатор, використовувалися їм, насамперед для боротьби з реальними і потенціальними політичними противниками існуючого ладу. Конкретні напрями діяльності губернаторів по охороні "поря­дку і спокою", основні об'єкти і суб'єкти губернаторської "уваги" містилися в численних циркулярах Міністерства внутрішніх справ

При величезних масштабах каральної влади, що належала губернаторам, і недостатньому контролі за їх діяльністю (так, про тягом 80-х і 90-х pp. жодна губернія не була піддана повній ревізії) стан справ багато в чому зумовлювався особистими та діловими якостями, рівнем загальної культури, політичними спрямуваннями, симпатіями і антипатіями тих, хто займав губернаторську посаду. Призначення нерідко залежало від випадку, але в першу чергу — від протекції.

У другій половині XIX ст. значно зріс, порівняно з дорефор-меним періодом, освітній ценз губернаторів: кількість осіб з вищою освітою досягла двох третин. Усі губернатори були потомственими дворянами (дехто належав до титулованої знаті). За майновим станом вони були найбільш забезпеченою категорією вищого чи­новництва. У переважній більшості їх земельні володіння пере­вищували тисячу десятин. Одним з найбагатших людей країни вважався катеринославський губернатор граф Ф. Келлер, у якого було понад 20 тис. десятин землі.

Слід відмітити, що наприкінці 50-х — на початку 60-х pp. XIX ст. з'явився новий тип ліберальних, освічених губернаторів. До них належав, зокрема, херсонський губернатор Башмаков, відомий своєю невтомною боротьбою із зловживаннями. Але діяльність таких губернаторів дратувала представників уряду, через що була недовгою.

З 1866 p., після замаху Д.Каракозова на царя ОлександраII, почалася масова заміна губернського начальства. Губернаторів но­вого типу стає все менше, їх місця займають відверті реакціонери. Особливо збільшився попит на них у період політичної реакції 80—90-х pp. До таких діячів належали полтавський губернатор Є.Янковський, чернігівський губернатор О.Анастасьєв та ряд ін­ших, які творили сваволю і беззаконня. Про те, що факти зловжи­вання владою, хабарництва тощо набули серед губернської адміні­страції широкого розповсюдження, свідчать і "політичні огляди", які подавалися в 70—90-х pp. спочатку в III відділення власної його імператорської величності канцелярії, а потім — в Департамент поліціїМВС начальниками жандармських управлінь.

В кожному із 85 повітів України адміністративна влада нале­жала справнику, який призначався губернатором з дворян і був від­повідальним перед ним. Справник очолював повітове поліцейське управління, до складу якого входили два дворянських засідателя, що обиралися повітовими дворянськими зборами. Повітовий спра­вник головував у ряді розпорядчо-виконавчих колегій і дорадчих органів (присутностей та комітетів), які відігравали роль виконав­чих інстанцій для відповідних губернських установ, Деякі з присут­ностей та комітетів очолював повітовий предводитель дворянства.

Важливе місце в урядовому апараті, покликаному забезпечува­ти "порядок і спокій" серед селянського населення, було відведено земським дільничим начальникам, посада яких вводилася законом від 11 липня 1889 p. Вони призначалася губернаторами за погод­женням з предводителями дворянства з наступним затвердженням міністром внутрішніх справ. Земськими начальниками могли бути тільки потомствен! дворяни, які володіли землею в повіті і мали вищу освіту. Однак положення припускало ряд винятків: при не­можливості відшукати кандидатів, які б задовольняли вимогам обох цензів, міністр мав право призначати земських начальників з дво­рян без вищої освіти, але з підвищеним майновим цензом, або ж з вищою освітою, але без встановленого цензу. Закон передбачав можливість призначення на цю посаду також осіб без середньої освіти (якщо у них був чин колезького реєстратора, тобто нижчий класний чин). У суспільстві ця норма була зустрінута рядом кри тичних відгуків.

За законом від 29 грудня 1889 p. міністру внутрішніх сприн дозволялося як "тимчасовий захід" призначати земських начальнії ків з осіб, які не мали середньої освіти (про чин колезького реєстратора вже не згадувалося) і не задовольняли іншим підвище­ним вимогам, за умов, що зазначені особи визнавалися міністром внутрішніх справ "здатними до відправлення цієї посади". Факти­чно цей виняток став правилом: губернатор і міністр несамперед враховували спроможність кандидатів здійснювати "тверду владу". Так, за даними земського відділу МВС, складеними у 1903 р. по 10 губерніях (в тому числі Полтавській та Херсонській), понад 21% земських начальників не мали середньої освіти, не кажучи вже про вищу.

Земські начальники наділялися, крім судових, широкими ад­міністративними функціями, до яких відносилися нагляд за органа­ми селянського громадського управління та ревізія їх діяльності, усунення неблагонадійних волосних та сільських писарів. У разі відсутності чинів повітової поліції земські начальники здійснювали їх функції. До 1906 p. земський начальник мав право накладати на осіб сільського управління, які не виконали його законних вимог, штраф до 5 крб. і арешт до 7 днів без будь-якого формального провадження. Волосний суд був поставлений у повну залежність від земського начальника: він затверджував суддів, переглядав вироки суду (раніше вони вважалися остаточними).

Опорою урядової адміністрації в її діяльності по підтриманню "порядку і спокою" на селі були органи селянського самоврядування — волосного та сільського. Цей апарат, який утримувався за рахунок селян, перебував у повній залежності від земських началь­ників. Він був безпосереднім провідником розпоряджень властей.

Значну увагу надавав уряд діяльності волосній та сільській адміністрації по забезпеченню надходження до скарбниці від селян численних платежів. Крім викупних платежів, селянство несло тягар різних зборів (казенних, земських, сільських, страхових то­що), виконувало натуральні повинності (поштову, постойну, ареш-танську тощо), від яких звільнялися інші стани. На селян покладав­ся також тягар непрямих податків на предмети широкого спожи­вання (гас, сірники, чай, цукор, тютюн тощо). Внаслідок цього податки та платежі забирали більшу частину доходу селянського господарства, а нерідко й перевищували його, з року в рік зростали недоїмки з усіх видів платежів.