30-ті роки в історії держави і права України стали періодом формування і зміцнення сталінського тоталітарно-репресивного режиму, який, використовуючи державний механізм як узурпований інструментарій влади, здійснює абсолютний контроль над усіма галузями (сферами) суспільного життя, віддаючи перевагу репресивним методам та формам забезпечення практичної реалізації своєї політики, у поєднанні з широким використанням соціальної міфології та маніпулятивних методів впливу на маси та особистість. Основними проявами такої організації є: репресивність політичних інститутів, заснованих на моноідеології, монополізації влади та інформації, перманентному підсиленні напруженості, мілітаризації суспільного життя; утвердження та функціонування тоталітарно-репресивного режиму в Україні, що здійснювалось шляхом "більшовизації" та "сталінізації" України, активністю мігрантів-місіонерів комуністичної ідеї та місцевих політиків-пристосуванців, люмпенізованих осіб, втягнутих в цей процес як загальним плином подій, так і під впливом інтенсивної соціалістичної соціальної демагогії.
В Україні відбувався процес створення могутнього, розгалуженого, бюрократичного апарату, зрощення партійного апарату з державним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, наукових, творчих організацій і засобів масової інформації. З цією метою у складі апаратів ЦК ВКП(б) і ЦК республіканських компартій були утворені управління кадрів з відділами за галузями державного управління, економіки, суспільного життя і управління пропаганди та агітації, які контролювали усі сфери державного управління, економіку, культуру, мистецтво, освіту і розподіляли та перерозподіляли між ними "номенклатурні кадри". У підсумку в державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат. Сформувалася система вождізму, при якій державний апарат різного рівня було фактично підпорядковано відповідним партійним лідерам і перш за все генсеку-диктатору Сталіну. "Чистки" та періодичні "проціджування" номенклатурних лав були засобом підтримання відданості номенклатури диктатору. Головні важелі влади і опора диктатора — об'єднаний номенклатурний управлінський апарат, служба безпеки, засоби масової інформації. Усе це значною мірою маскувалося соціальною і політичною демагогією, прийняттям таких демократичних за формою конституцій, як Конституція СРСР 1936 p. та Конституція УРСР 1937 p.
Жорсткість економічного і політичного режиму створила можливість форсованими темпами розв'язувати деякі пріоритетні економічні проблеми, перш за все спрямовані на будівництво "соціалізму". Це був сталінський "великий стрибок". Проте це досягалося за рахунок соціальних проблем, низького життєвого рівня народу:
насильницька колективізація на селі, форсування індустріалізації, режим найсуворішої економії, скорочення споживання, масове використання праці ув'язнених.
До вирішення цих завдань було пристосовано законодавство України 30-х років. Право надавало обов'язкової сили партійним рішенням по проблемах "соціалістичного будівництва", котрі, як правило, передували прийняттю того чи іншого правового акта. Широке розповсюдження одержували спільні партійно-державні акти, найчастіше — спільні постанови ЦК більшовицької партії та радянського уряду.
Завантажити реферат