Правове регулювання орендних відносин в Україні - Дипломна робота

Висновки до Розділу 4: Приватизація проводиться як на Україні, так і в країнах з ринковою еко­номікою. Слід підкреслити, що будь-яке посилання на світовий досвід привати­зації вимагає зваженого підходу, т.п. по-перше, механі-

зму масової приватизації в таких масштабах, як в Україні, в країнах з традиційно ринковою економікою не існує, а по-друге, обсяги приватизації в західних країнах і її темпи, у порів­нянні з Україною, незначні.

У відповідності до діючого законодавства існують наступні "основні принципи приватизації:

• законність;

• надання пільг при приватизації державного майна членам трудового колективу того підприємства, яке приватизується;

• забезпечення соціального захисту і рівності прав всіх громадян Украї­ни в процесі приватизації;

• пріоритетні права громадян України при придбанні державного майна;

• безплатна передача частини державного майна кожному громадянину України;

• приватизація державного майна на платній основі з використанням приватизаційних паперів;

• дотримання антимонопольного законодавства;

• повне, сучасне і достовірне інформування громадян про всі дії процесу приватизації;

• пріоритетні права трудових колективів на вибір форм власності і при­дбання майна своїх підприємства.

Світовий досвід роздержавлення і приватизації свідчить, що підприємства всіх форм власності можуть бути високоефективними і конкурентноздатними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, "живуть" за законами ринкової економіки, не розраховуючи на бюджетне фінансування і різноманітні пільги.

Важливим елементом приватизації в Україні є кардинальне реформування відносин власності і принципово якісна заміна на цих основах виробничих

відносин. Тому головне призначення приватизації міститься в ефективному об'єднанні майна і власника.

Приватизація майна державних підприємств уявляє собою складний соці­ально-економічний процес. Він торкається життєвих інтересів робітників усіх напрямків і сфер діяльності. Тому для правильного визначення мети приватиза­ції, пріоритетів, цілеспрямованих обмежень, розробляються Державна, респуб­ліканська (Автономна республіка Крим) і місцеві програми приватизації.

Дер­жавна програма приватизації затверджується Верховною Радою України по представленню Фонду державного майна України щорічно, не пізніше місяця, який передує затвердженню державного бюджету, але до наступного нового бюджетного року. Програма складається із задач на перший бюджетний рік і прогнозами на два наступних роки.

РОЗДІЛ 5. ЛІЗИНГ ЯК РІЗНОВИД ОРЕНДИ

Лізинг (від англійського lease — оренда), як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди, лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни. Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки у більшості промислове розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256—272) та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не врегульовують) особливостей проведення лізингових операцій у їх різновидах, вироблених господарською практикою економічно розвинутих держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.), в якому подано визначення понять "лізингова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (оре-

ндарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві. Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на це устаткування;

• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яку повністю фінансує орендодавець, і тому її називають прямою лізинговою операцією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, коли до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит і відсотки за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладення договору про сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.