За договором оренди, орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар також зобов'язаний:
використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню; вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі. Договором оренди можуть бути встановлені й інші обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, встановлена законодавчими актами України, а також конкретними укладеними
договорами оренди; страхування орендарем узятого ним в оренду майна, що здійснюється відповідно до законодавства України про страхування.
За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору, навіть якщо після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
Висновки до Розділу 3: Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди державного майна регулюються, в першу чергу, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", особливість якого полягає в тому, що він регулює дві групи відносин:
- організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, їх структурних підрозділів, а також комунального майна;
- майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного та комунального майна.
Зазначений закон, незважаючи на його назву, має універсальний характер, оскільки його положеннями (якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (комунальної, приватної). Важливе значення для регулювання орендних відносин. Мають інші акти законодавства України, зокрема Цивільним Кодекс (глава 25 "Майновий найом"), декрети Кабінету Міністрів України "Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг від 29 грудня 1992 р. № 17-92 та "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 р. № 5-93, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів" від 10 серпня 1995 р. № 629, Типовий дого-
вір оренди державного майна, затверджений наказом Фонду державного майна України від 19 квітня 1996 р. № 457, а також ряд інших нормативних актів.
РОЗДІЛ 4. ПРИВАТИЗАЦІЯ ОБ`ЄКТА ОРЕНДИ
4.1. Правовідносини у сфері приватизації.
Правовідносини у сфері приватизації є однією із складових частин системи громадсько-економічних правовідносин. Класифікація їх здійснюється в залежності від предмету і методу правового регулювання, який лежить в основі виділення різноманітних галузей права.
Предметом правового регулювання у сфері приватизації є відносини між суб'єктами процесу приватизації відносно механізму заміни державної форми власності на колективну або приватну. Разом з тим, світова, а також вітчизняна практика приватизаційних процесів показує, що коло відносин, які охоплені правовим регулюванням в контексті терміну "приватизація" значно ширше. Ці правовідносини складаються із комплексу економіко-правових відносин, а також організаційно-правових методів регулювання цих відносин з метою проведення ринкових реформ. В цьому розумінні термін "приватизація" взаємодіє з рядом інших категорій і понять, такими як "денаціоналізація", "децентралізація", "роздержавлення".
Роздержавлення - це процес, завдяки якому принципово змінюється місце і призначення підприємства чи організації в системі існуючого державного управління у зв'язку з бажанням економічної самостійності господарюючих суб'єктів і реалізацію їх комерційних інтересів (7). Роздержавлення торкається не тільки зміни форм власності, воно охоплює також розподільчі і трудові відносини, способи і форми здійснення господарських зв'язків, поновлення ринкового обігу суспільного продукту. Цей процес пов'язаний з демонополізацією, приватизацією, денаціоналізацією економіки, а також із складовими частинами цих процесів - децентралізацією управління, орендою, акціонуванням, персоніфікацією власності.
Демонополізація- це комплекс заходів, що здійснюються державою з метою зниження рівня монополізації ринків. Задачею демонополізації є створення і посилення здорової конкуренції. Складовою частиною цього процесу є децентралізація управління, т.п., розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади по відношенню до господарюючих суб'єктів, позбавлення цих органів виконавчої влади права втручатися в господарську діяльність підприємства, зменшення галузевих органів державної виконавчої влади.
З процесом децентралізації управління пов'язана також корпоратизація державних підприємств, котра виступає в акціонерній формі. Під корпоратизацією розуміють процес перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш 75% статутного фонду яких знаходиться в державній власності, а також виробничих та науково-виробничих об'єднань, правовий статут яких раніше не був приведений у відповідність до діючого законодавства, в відкриті акціонерні товариства.
Всі віще перелічені процеси мають відношення до приватизації. Поняття приватизація вживається в економічному і юридичному смислах. В економічному аспекті приватизація розглядається як трансформація державної власності в недержавну власність. З юридичної точки зору приватизація - це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є платне, частково оплачуване чи безплатне відчуження державного майна. В Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" приватизація визначається як відчуження майна, яке знаходиться в спільно держав ній власності на користь фізичних і юридичних осіб, котрі у відповідності з цим законом можуть бути покупцями.
Постанови Кабінету Міністрів України відображають шляхи вирішення актуальних проблем приватизації. Серед них, в часністі, такі Постанови Кабінету Міністрів України, як: "Про випуск в обіг приватизаційних майнових сертифікатів", "Про порядок складання і уточнення списків1 громадян, котрі мають право на отримання приватизаційних сертифікатів", "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації” та інші.
Державна програма приватизації затверджується Верховною Радою України по представленню Фонду державного майна України щорічно, не пізніше місяця, який передує затвердженню державного бюджету, але до наступного нового бюджетного року. Програма складається із задач на перший бюджетний рік і прогнозами на два наступних роки. В Державній програмі приватизації визначаються: