З процитованої статті Основ також випливає, що складовою невідкладної є перша медична допомога, як така, що здійснюється невідкладно, на місці, одразу по прибутті лікарів або оточуючими. В літературі знаходимо таке визначення: перша медична допомога – це проведення комплексу термінових заходів, метою яких є припинення впливу ушкоджуючого чинника зовнішнього середовища на організм, надання на місці допомоги і забезпечення максимально сприятливих умов транспортування потерпілого долі кувального закладу.
Первинна допомога (з позиції законодавця) немає нічого спільного з невідкладною, хоча термін і подібний до „першої допомоги” (в теорії ця подібність є не тільки лінгвістичною). Основи в статті 35 визначають, що первинна допомога – це основна частина медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої допомоги.
Долікарська допомога включає в себе надання допомоги на місці та транспортування хворого. Тобто – швидку допомогу в вузькому значення терміну та першу допомогу.
Екстрена ж допомога є чисто теоретичним та літературним поняттям, та позначає ту ж невідкладну допомогу, хоча цей термін і не знайшов свого закріплення в законодавстві. Вживається він в основному для підкреслення „невідкладності”, важливості та небезпечності ситуації, що склалася.
В червні 1974 р. на Нараді міністрів охорони здоров’я соціалістичних країн, що проходила в Будапешті, було дано наступне визначення екстреної медичної допомоги: „Поняття екстреної медичної допомоги включає усунення всіх патологічних станів, викликаних зовнішніми і внутрішніми факторами, які незалежно від ступеню їх тяжкості потребують невідкладної діагностики і лікування”.
Там же було рекомендовано 5 видів таких станів:
1. Існує безпосередня загроза життю. Якщо хворому своєчасно не надати медичну допомогу, то можливим є смертельний наслідок.
2. Безпосередньої загрози життю немає, але такий стан може виникнути в будь-який час.
3. Безпосередньої загрози життю немає, але ненадання своєчасної медичної допомоги може призвести до стійких змін в окремих органах і організмі в цілому.
4. Загрози життю немає, але в найкоротші строки треба полегшити страждання хворого.
Надання допомоги при станах 1, 2 і 5 покладено на станції (відділення) швидкої медичної допомоги, а при станах 3 і 4 – на пункти (відділення) невідкладної медичної допомоги, що функціонують при поліклініках.
Успішне вирішення покладених завдань по забезпеченню населення швидкою медичною допомогою багато в чому визначається її концепцією (основними принципами). Організація швидкої медичної допомоги в Україні носить державний пріоритетний характер і базується на наступних основних принципах:
1. Централізація і загальнодоступність швидкої медичної допомоги. Централізація швидкої медичної допомоги досягається шляхом створення в Україні (в містах і сільській місцевості) спеціальних територіальних державних медичних закладів (самостійних станцій чи відділень при лікарнях) швидкої медичної допомоги, які забезпечують екстреною медичною допомогою все населення, що проживає і знаходиться на даній території. В місті чи сільському адміністративному районі функціонує тільки одна така (державна) установа.
Наказ Міністерства охорони здоров’я (надалі - МОЗ) України № 175 від 19.06.96 „Про заходи по удосконаленню швидкої медичної допомоги” передбачає створення в сільських адміністративних районах самостійних станцій швидкої медичної допомоги з мережею підстанцій (пунктів), оскільки самостійні станції швидкої медичної допомоги є більш ефективними організаційно-функціональними структурами, ніж відділення.
В залежності від чисельності обслуговуваного населення станції швидкої медичної допомоги діляться на 5 категорій.
Прийом звернень за швидкою медичною допомогою ведеться централізовано за єдиним по всій країні номером телефону „03”. Для прийому викликів в структурі станції (відділення) створюється спеціальний підрозділ (диспетчерська), оснащена технічними засобами зв’язку і необхідною кількістю пар телефонних ліній „03” з розрахунку 2 пари на 100 тис. населення, але не менше 2 пар таких ліній, незалежно від чисельності обслуговуваного населення.
2. Своєчасність надання швидкої медичної допомоги по життєвим показникам всім хворим і постраждалим, незалежно від їх громадянства, місця проживання, віку, статі, національності, віросповідання, матеріального стану та ін. Своєчасність надання швидкої медичної допомоги досягається шляхом проведення цілої низки певних заходів, які повинні забезпечити в будь-який час доби надання допомоги не пізніше 15 хв. в містах та 30 хв. в сільській місцевості після поступлення виклику. Для цього організовуються спеціальні бригади медичних працівників, що мають в своєму розпорядженні санітарний автотранспорт з ношами, портативну лікувально-діагностичну апаратуру, необхідні медикаменти, перев’язочний матеріал, інструментарій, вироби медичного призначення та інше майно.
З метою зменшення часових втрат при передачі прийнятих викликів і обміні різноманітною оперативною інформацією організовуються безпосередні (прямі) лінії телефонного зв’язку між центральною диспетчерською станцією швидкої медичної допомоги і підстанціями (пунктами), а також радіозв’язок з усіма виїзними бригадами швидкої медичної допомоги.
Крім безпосередніх ліній телефонного зв’язку з підстанціями, центральна диспетчерська забезпечена лініями телефонного зв’язку з пунктами (відділеннями) невідкладної медичної допомоги , прийомними відділеннями лікарень, медпунктами вокзалів, портів, стадіонів, відділеннями міліції та пожежними частинами, рятувальними та оперативно-ремонтними службами.
Для швидкої обробки викликів, що надходять і оптимізації вибору виїзних бригад створюються автоматизовані інформаційно-диспетчерські системи, а робочі місця диспетчерів оснащуються комп’ютерами.
Рівність громадян при використанні їх права на невідкладну допомогу ґрунтується на ст. 24 Конституції України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
3. Надання первинної кваліфікованої медичної допомоги на місці виклику. Своєчасне надання первинної кваліфікованої медичної допомоги на до госпітальному етапі значно скорочує строки перебування хворих в стаціонарі, зменшує смертність і інвалідність, що окупає великі матеріальні затрати, необхідні для організації цієї допомоги.
Надання первинної кваліфікованої допомоги забезпечують виїзні лікарські бригади швидкої медичної допомоги, які поділяють на загально профільні та спеціалізовані (кардіологічні, неврологічні, психіатричні, інтенсивної терапії та ін.).
4. Наступність в роботі станції швидкої медичної допомоги, амбулаторно-поліклінічних та стаціонарних закладів. Принцип наступності передбачає чіткий розподіл завдань і відповідальності в зв’язку з наданням екстреної медичної допомоги і подальшим лікуванням хворих і постраждалих.
Завантажити реферат