1. Наказ Міністерства статистики України та МОЗ України від 31.07.00 р. Про затвердження форм державної статистичної звітності з питань охорони здоров’я та інструкцій щодо їх заповнення, яким затверджується форма державної статистичної звітності № 22 „Звіт станції (відділення, об’єднання) швидкої медичної допомоги” (річна).
2. Перелік лікарських засобів, які повинні бути у медичних аптечках першої медичної допомоги для пасажирських транспортних засобів з кількістю пасажирів понад 9 осіб (автомобільна аптечка – 2), затверджений Наказом МОЗ України від 07.07.98 р.
3. Примірний статут територіального центру екстреної медичної допомоги, затверджений Наказом МОЗ України від 26.10.01 р. та ін.
Невідкладна медична допомога регулюється не тільки нормативно-правовими актами, а і міжнародно-правовими. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Як вже було сказано раніше, Угода про надання медичної допомоги громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27.03.97, що ратифікована із застереженнями Законом від 01.06.00 р. містить визначення невідкладної та швидкої медичної допомоги. Оскільки жоден нормативний акт національного законодавства такого визначення не містить, то це визначення сміливо можна використовувати як законодавче. Цей акт також містить конкретизований порядок надання медичної і невідкладної допомоги.
Тут вказано, що швидка та невідкладна медична допомога при раптових гострих станах і захворюваннях, що загрожують життю хворого чи здоров’ю оточуючих, нещасних випадках, отруєннях, травмах, родах та невідкладних станах в період вагітності надається громадянам безперешкодно, безоплатно і в повному обсязі на території держави тимчасового перебування лікувально-профілактичними установами незалежно від організаційно-правових форм, відомчої приналежності і форм їх власності. З моменту, коли усунута загроза життю хворого чи здоров’ю оточуючих і можливе його транспортування, подальше надання медичної допомоги здійснюється на платній основі.
Відшкодування витрат лікувально-профілактичним установам за надання медичної допомоги за екстреними показниками громадянам держав Співдружності у цих випадках здійснюється за рахунок бюджету держави тимчасового перебування у відповідності з діючою в ній системою фінансування охорони здоров’я.
Норма подібна цій міститься і в іншій угоді держав-учасниць СНД – Угоді про співробітництво в галузі охорони здоров’я населення. В статті 3 даної угоди вказано, що Сторони, що домовляються, керуючись принципами гуманізму, зобов’язуються надавати екстрену та невідкладну медичну допомогу громадянам держав-учасниць Співдружності без взаємних компенсацій витрат.
Міжнародний Кодекс медичної етики, прийнятий третьою Генеральною Асамблеєю Медичної Асоціації в Лондоні в жовтні 1949 року з наступними доповненнями передбачає обов’язок лікаря завжди надавати невідкладну допомогу будь-кому, хто її потребує, за винятком лише тих випадків, коли він пересвідчився в бажанні та можливості інших осіб зробити все необхідне.
Регулювання невідкладної медичної допомоги також здійснюється і на локальному рівні, тобто на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць.
Так, в Запорізькій області діє Комплексна програма Реформування надання медичної допомоги жителям області, яка визначає пріоритети в існуючій системі охорони здоров’я області та передбачає заходи її реформування, які, в свою чергу, діляться на групи за важливістю.
Подібний акт, який називається Програма „Харківщина – 2010” існує і в Харківській області. В розділі 3.3, який називається „Розвиток охорони здоров’я, фізичної культури і спорту” передбачається, що першочерговими заходами на найближчу перспективу, серед іншого, визначені організація повноцінного забезпечення екстреної допомоги населенню та надання гарантованої швидкої та невідкладної медичної допомоги.
Більш конкретними актами є, наприклад, Наказ Управління охорони здоров’я (надалі – УОЗ) Запорізької обласної Державної адміністрації Про вдосконалення організації надання швидкої і невідкладної медичної допомоги населенню області 1999 року та Додаток до Наказу УОЗ Запорізької обласної Державної адміністрації № 129 2000 року – Примірний набір медикаментів для валізи лікаря пункту (відділення) медичної допомоги на дому дорослому населенню.
Щодо довгострокових планів, закріплених на законодавчому рівні, то, наприклад, Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена Указом Президента України від 07.12.00 р. передбачає проведення реструктуризацію галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги. Цей захід є особливо важливим, оскільки зараз існує ситуація, за якої одні види медичної допомоги розвиваються більше ніж інші, а деякі не розвиваються взагалі. Не можна сказати, що невідкладна медична допомога не розвивається, але їй, як одній з найпріоритетніших, все ж, можна було б приділяти більшої уваги.
Закріплюються на законодавчому рівні заходи щодо вдосконалення надання невідкладної медичної допомоги в сільській місцевості та інших районах з обмеженим доступом до цього виду медичної допомоги.
Згідно Наказу МОЗ України від 13.08.2002 Про затвердження заходів МОЗ щодо поліпшення медичної допомоги сільському населенню на 2002 – 2005 роки Рада Міністрів АРК, обласні, Севастопольська міська державні адміністрації, МОЗ України повинні протягом вказаного періоду забезпечити дільничні лікарні, сільські лікарські амбулаторії, амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, підпункти швидкої і невідкладної медичної допомоги санітарними автомобілями підвищеної прохідності за рахунок цільового використання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів.
4. Організаційна структура органів, що надають
невідкладну допомогу
Управління у сфері охорони здоров'я здійснює Міністерство охорони здоров’я України- головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.1 Основними завданнями МОЗ, поряд з іншими, є розроблення обгрунтованих пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я; координація та контроль за виконанням державних програм охорони здоров’я, зокрема надання медико-санітарної допомоги; організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я гарантованої безоплатної медичної допомоги населенню; організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях та інші. МОЗ має право отримувати в установленому законом порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від державних органів статистики- статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і закладів, що належать до сфери його управління.
Завантажити реферат