У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.
Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.
14 грудня 1999 року було прийнято Закон України про аварійно-рятувальні служби. Цим законом до основних завдань аварійно-рятувальних служб відноситься пошук і рятування людей на уражених об’єктах і територіях, подання у можливих межах невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до лікувальних закладів. Рятувальники зобов’язані активно проводити аварійно-рятувальні роботи, вживати всіх необхідних заходів для рятування людей, подання їм невідкладної медичної та іншої допомоги, не допускати невиправдних ризиків.
Під аварійно-рятувальною службою тут розуміється сукупність організаційно об’єднаних управлінь, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.
Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.
Закон України Про міліцію передбачає обов’язок міліції подавати у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров'я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування. Міліції для виконання покладеного на неї обов’язку надаються наступні права в даній галузі:
ü використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію. Використання з цією метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог статті 25 цього Закону та інших актів чинного законодавства;
ü користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам і організаціям, а засобами зв'язку, що належать громадянам, - за їх згодою.
Такі ж права надані працівникам міліції, які здійснюють нагляд за дорожнім рухом Типовими рекомендаціями щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів, що є додатком до Наказу Міністерства внутрішніх справ від 30 червня 1998 р. Про заходи щодо поліпшення нагляду за дорожнім рухом та взаємовідносин міліції з власниками транспортних засобів. Даним підзаконним нормативно-правовим актом передбачається, що як учасник дорожнього руху водій зобов’язаний:
ü Надавати транспортний засіб працівникам міліції та охорони здоров’я для доставлення до найближчого медичного закладу осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги;
ü У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди вжити всіх можливих закладів до подання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це не можливо – звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу.
Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб від 06.04.00 р. передбачає те, що посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та медичні працівники у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової ізоляції, надати невідкладну медичну допомогу, за необхідності організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново повідомити відповідну установу державної санітарно-епідеміологічної служби та організувати госпіталізацію хворого до відповідного закладу охорони здоров'я.
Конституція України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно (ч.3 ст.49). І хоча зараз часто від науковців та практиків можна почути думку про те, що через недостатнє фінансування охорони здоров’я та економічні проблеми країни медична допомога повинна надаватися на умовах якщо не повної, то часткової компенсації, але все ж такі підвиди медичної допомоги як швидка чи невідкладна повинні завжди залишатися безоплатними.
Програмою подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, що затверджена Постановою КМУ від 11.07.02 р. визначається перелік видів медичної допомоги, яка подається населенню безоплатно, обсяги безоплатної медичної допомоги, нормативи фінансування охорони здоров’я на 1 жителя, які забезпечують подання гарантованих обсягів медичної допомоги.
Державними та комунальними закладами охорони здоров’я подається безоплатна медична допомога таких видів:
A. Швидка та невідкладна – на до госпітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;
B. Стаціонарна – у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за економічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;
C. Невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі – дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 р.) та ін.
Щодо оплатності, то існує Порядок встановлення цін (тарифів) на екстрену медичну допомогу, що надається іноземним громадянам державними та комунальними закладами охорони здоров’я України, затверджений Наказом МОЗ від 11 листопада 1997 р. Цей Порядок розроблено на основі постанов КМУ від17.09.96 р. „Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” , від 28.01.97 р. „Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України” та від 17.09.97 р. „Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України”. Базою для визначення вартості екстреної медичної допомоги в даному випадку є розрахунок валових видатків згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.06.97 р.
Завантажити реферат