Цей принцип передбачає наступне:
· Передачу в амбулаторно-поліклінічну мережу даних про всіх хворих і постраждалих, яким була надана швидка медична допомога;
· Передачу в пункти невідкладної медичної допомоги чи реєстратуру поліклініки (в залежності від приводу звернення) необґрунтованих звернень;
· Складення і передачу в районі поліклініки списків тих хронічно хворих, які часто і необґрунтовано за швидкою медичною допомогою для проведення їх планового амбулаторного чи стаціонарного лікування;
· Проведення спільних конференцій і нарад лікарів поліклінік, стаціонарів і швидкої медичної допомоги з питань забезпечення планового лікування хронічно хворих, тактики і правильності вибору лікування, аналізу помилок діагностики, причин летальності як на до госпітальному етапі, так в стаціонарі (перша доба), повноти обстеження і надання швидкої медичної допомоги, причин відмови в невідкладній госпіталізації та ін.;
· Застосування єдиних тактичних підходів до надання екстреної медичної допомоги на до госпітальному та госпітальному етапах;
· Передачу медичним працівникам поліклінік і стаціонарів даних про результати діагностичних досліджень і проведене лікування на етапі надання швидкої медичної допомоги;
· Спільне впровадження нових методик діагностики, лікування та проведення наукових робіт.
5. Взаємодія в роботі станції швидкої медичної допомоги з міліцією, пожежними частинами, ДАІ, ремонтно-лікувальними та іншими оперативними службами. Принцип взаємодії передбачає узгодження спільних дій станції швидкої допомоги з оперативними службами протягом підготовчого періоду і під час ліквідації медико-санітарних наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, дорожньо-транспортних пригод та ін.
6. Наукова обґрунтованість, планування служби і профілактична направленість (попередження травматизму і невідкладних станів). Принцип науковості, планування і профілактичної направленості передбачає наукове удосконалення форм і методів планування концентрації сил і матеріальних ресурсів служби швидкої допомоги і проведення комплексу профілактичних заходів, направлених спрямованих на зниження потреби в цьому виді медичної допомоги.
Плани розвитку швидкої медичної допомоги ділять на поточні (строком до 1 р.) та довгострокові.
Основними показниками, що характеризують діяльність станції швидкої медичної допомоги, є уніфіковані критерії оцінки якості, адекватності, результативності та ефективності. Їх, однак, необхідно розглядати комплексно.
Всі показники класифікують наступним чином:
1. Показники стану системи швидкої медичної допомоги.
2. Показники об’єму діяльності і потреби в даному виді медичної допомоги.
3. Показники, що характеризують обслуговуваний контингент.
4. Показники, що характеризують раціональність існуючих організаційних форм обслуговуванні і використання ресурсів.
5. Показники якості обслуговування населення.
6. Показники ефективності роботи всієї служби швидкої медичної допомоги.
7. Безперешкодність екстреної госпіталізації хворих та постраждалих. Цей принцип передбачає своєчасну безвідмовну госпіталізацію в лікувально-профілактичні заклади хворих і постраждалих, що знаходяться в небезпечному для життя стані, незалежно від місця їх проживання, матеріального та іншого цензу.[5]
3. Законодавче закріплення
права на невідкладну медичну допомогу
Основа будь-якого права, наданого громадянам України, закріплена в Конституції. Оскільки Конституція є Основним Законом, в якому передбачені лише найзагальніші права та обов’язки, то конкретизація цих права покладається на спеціальні закони, які приймаються у відповідності до неї. Вона є обмежена за своїм об’ємом і перелічення тут усіх прав та обов’язків є просто недоцільним.
Це саме стосується і права громадян на невідкладну медичну допомогу. Конституція не містить такого терміну. Але це право логічно випливає зі статті 49. в цій статті записано, що „кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування”. Слід згадати, що конституція є актом прямої дії. А оскільки медична допомога як вид включає в себе невідкладну медичну допомогу, то можна сказати, що опосередковано право на невідкладну медичну допомогу є конституційно закріпленим.
Основи законодавства про охорону здоров’я передбачають не просто право громадян на невідкладну медичну допомогу, а й обов’язок громадян подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров'я стані (п.„в” ст. 10) та обов’язок медичних та фармацевтичних працівників безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуацій (п.”б” ч.1 ст.78).
Основи є основним законодавчим актом, який хоч і не докладно, але все ж регулює відносини з приводу невідкладної медичної допомоги.
Спеціалізованим актом, який закріплює право окремої категорії громадян на невідкладну медичну допомогу є Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД, затверджена Наказом МОЗ України від 25.05.00 р. Тут вказується, що невідкладна медична допомога дорослим та дітям, хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД надається у всіх лікувально-профілактичних закладах України.
У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе,підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.
Обов’язок надання невідкладної медичної допомоги покладається різноманітними законодавчими актами і на інших осіб.
Так, ст. 16 Закону України Про дорожній рух від 30 червні 1993 р. передбачає обов’язок водія надавати транспортний засіб працівникам міліції та охорони здоров’я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги. Цей закон також передбачає інші норми щодо регулювання невідкладної допомоги. Так, автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди з інтенсивним рухом обладнуються засобами аварійного зв'язку для виклику служб швидкої медичної допомоги, працівників органів внутрішніх справ і дорожньо-експлуатаційних організацій. Обов’язок такого обладнання покладається на Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом з дорожніми органами. До компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить крім іншого розробка та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів системами термінового зв'язку для виклику державтоінспекції, швидкої медичної та технічної допомоги.
Завантажити реферат