Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох факторів, а не тільки структурних зрушень. Водночас є доцільним виділення з усієї сукупності факторів економічного зростання промислового виробництва впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Для цього й розраховується структурний ефект. Він позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується великими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.
4. Державне регулювання структурних зрушень в економіці.
Структура економіки постійно змінюється, а успішний розвиток великою мірою залежить від темпів структурних зрушень і їх пристосування до вимог ринкової економіки. Регулювання структурних зрушень у кожній державі здійснюється за допомогою так званої структурної політики.
У широкому розумінні цього слова структурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення. Понятійне навантаження концепції структурної політики настільки широке, що дає змогу розуміти під нею як загальну стратегію максимізації економічного зростання, так і комплекс заходів держави, спрямованих на реалізацію пріоритетних програм і проектів.
На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. У кінцевому рахунку, вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.
Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає проти інших галузей. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає менше за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню.
Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни. Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки.
Самостійна робота № 10
Тема: «Програмування та прогнозування національної економіки»
1. Соціально-економічне прогнозування: сутність, функції, принципи, методи. Класифікація прогнозів.
2. Макроекономічне планування: принципи, форми, методи.
3. Державне економічне програмування. Цільові комплексні програми.
1. Соціально-економічне прогнозування: сутність, функції, принципи, методи. Класифікація прогнозів.
Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих розпорядчих заходів набагато збільшуються. Отже, сьогодення потребує розширення фронту прогнозування, дальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів.
2. Макроекономічне планування: принципи, форми, методи.
Розв’язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей економіки, інституціональних одиниць та обґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактичних цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів.
Макроекономічне планування як складова механізму державного регулювання економіки широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.
У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є національна економіка, а суб’єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені, по-перше, ротацією державних органів відповідно до законодавства про вибори та, по-друге, календарним характером планування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.
Балансовий метод, або, як його ще називають, сальдовий, використовують у тих випадках, коли відомі загальні відхилення для показника, який вивчається, а також вплив усіх факторів, за винятком одного. Вплив невідомої складової визначається шляхом віднімання від загального відхилення всіх відомих складових. Цей метод є одним із способів виявлення певних якісних співвідношень. Він служить для аналізу господарських резервів, установлення матеріальних, вартісних і трудових пропорцій, забезпечення оптимального та збалансованого розвитку виробництва.
Балансовий метод використовується під час розробки моделей на макрорівні. Аналіз минулого та прогноз майбутнього розвитку здійснюється як у цінах поточного року, так і в порівнянних.
Нормативний метод планування — це один із методів розробки та обґрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів. У плануванні використовується система взаємопов'язаних норм і нормативів, яка відображає єдність процесу суспільного відтворення та ґрунтується на таких принципах: єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування; прогресивність норм і нормативів внаслідок відображення в них науково-технічних досягнень, передових методів організації виробництва та праці; систематичне оновлення норм і нормативів відповідно до змін умов виробничої діяльності; порівнянність норм і нормативів, які застосовуються на різних рівнях управління, можливість їх укрупнення або деталізації.
Завантажити реферат