При роботі з людми похилого віку слід враховувати, що джерелом дисоціалізації у похилому віці в основному є: дефекти сенсорно-перцептивної сфери, дефекти інтелекту, зниження доходів, вихід на пенсію, втрата одного із членів подружжя, нехтування старшого покоління, послаблення комунікабельності тощо.
Дисоціализація може досягати різних рівнів, від легкої дезорієнтації в соціальних ситуаціях, до повної втрати зв'язку з соціальним середовищем. У разі сильної дисоціалізації особа, частенько, вже не може відновити втрачені цінності, норми і ролі в повному об'ємі. Сильна дисоціалізація має місце при попаданні індивіда в екстремальні умови. Саме з такими умовами стикаються ті, хто потрапляє в концентраційні табори, в'язниці і колонії, психіатричні лікарні, психоневрологічні інтернати, а в деяких випадках і що проходять службу у збройних силах [19].
Причини дисоціалізації можуть бути найрізноманітніші: тривала хвороба, відпустка, психічний розлад, ізоляція і тому подібне. На думку сучасних науковців до дисоціалізації можуть призводити надмірне використання сучасних технологій і сучасна культура. Є підозри, що вплив розважальних телекомунікаційних технологій (вікторин, лотерей, реаліті-шоу і тому подібного), Інтернету (веб-форумів, блогів, ігор і іншого) і „глянцових” журналів може призвести до певного ступіню дисоціалізації особи [19].
ВИСНОВКИ
Узагальнено можна сказати, що соціалізація - це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.
Соціалізація, як багатогранний процес, може виконувати різні функції при реалізації соціальної активності особистості. В одних випадках ступінь соціалізованості особистості може сприяти її соціальній адаптації, в інших – перешкоджати входженню в відносно нове для неї середовище. Це зумовлено, перш за все, тим, що соціальні установки, ціннісні орієнтації і соціальні стереотипи особистості не завжди співпадають з вимогами середовища її життєдіяльності. Часто ситуація висуває вимоги, що не відповідають надбаним у процесі соціалізації знанням, здібностям, навикам тощо. Об'єктивна необхідність у соціальній реадаптації спонукає особистість активно набувати якостей, що відповідають певній соціально реадаптованій ситуації.
Цілеспрямований вплив на клієнта (або виховання) в ідеалі припускає максимально управляти процесом соціалізації. Проте повне усунення стихійного початку з процесу соціалізації особи представляється неможливим, а установка на можливість цього - помилковою і ілюзорною, адже розвиток і становлення суспільства і його членів завжди зберігає особливості природно-історичного процесу, який включає складну діалектику свідомого і стихійного.
Соціалізація людини розгортається за конкретними умовами життєдіяльності індивіда.
Цей процес охоплює усі аспекти залучення особи до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина придбаває здатність брати участь в громадському житті.
Успішній соціалізації сприяє дія таких чинників, як очікування, зміна поведінки і прагнення відповідати цим очікуванням. Залучаючись в процес історичної практики, індивід проявляє свою соціальну суть, формує соціальні якості, набуває особистого життєвого досвіду. Об'єктивно, формуючи і розвиваючи власне „Я”, людина не може існувати без спілкування і діяльності.
Отже, основними сферами соціалізації можна вважати діяльність, спілкування і самосвідомість. У діяльності людина виражає себе як громадський індивід, проявляє особові якості, самостійність, ініціативу, творчість і професіоналізм, засвоює нові види прояву власної активності. У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе і інших учасників комунікативного процесу, збагаченню змісту взаємодії і сприйняття людьми один одного. Сфера самосвідомості припускає осмислення свого соціального статусу, освоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації людини.
Під способами соціалізації учені переважно розуміють конкретні види взаємодії індивіда з середовищем, за допомогою яких він активно залучається до громадського життя і засвоює соціальний досвід. Способи залежать як від особливостей самої особи, так і від соціальної ситуації, в якій індивід опиняється.
Вищесказане дозволяє говорити про зовнішній і внутрішній прояв відношення особи до умов життєдіяльності, які не завжди співпадають, тобто зміст соціалізації не буде повним, якщо його оцінювати тільки за зовнішніми ознаками. Йдеться також про зовнішні і внутрішні критерії процесу соціалізації. Серед критеріїв соціалізації особи виділяють: зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу; здатність особи до адаптації, її типова поведінка, спосіб життя; соціальна ідентичність, незалежність особи, упевненість, самостійність.
Адаптація - це властивості організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища.
Проблема адаптації притягає останнім часом увагу багатьох дослідників і розглядається у фізіології, соціології, психології, педагогіці.
Це пов'язане з тим, що політична, економічна, соціальна й навіть екологічна ситуація швидко змінюється не тільки в нашій країні, але й у світі викликає в житті сучасної людини велику кількість стресів. І для того, щоб вижити в таких умовах, від кожної людини потрібна максимальна гнучкість у пристосуванні до нових умов життя. Зміни, що супроводжують адаптацію, зачіпають всі рівні: від молекулярного (мобілізація захисних сил організму) до морального (психологічна стійкість до різних впливів) і професійного (професійні навички, уміння, професійна орієнтація). Масштаби, тип і важливість нинішніх змін спричинюють труднощі в пізнанні та оцінюванні особистістю суспільної значущості цих змін, а також у виробленні програми адекватної корекції взаємодії особистості та середовища. Допомогти подолати ці труднощі покликані освіта й виховання, а в разі потреби — соціальна робота.
Існують такі елементи або рівні адаптації - біологічний, психологічний та соціальний.
Безперервний процес становлення і розвитку особистості являє собою процес соціалізації. І в цій безперервності значну роль відіграє соціальна адаптація – необхідний механізм соціалізації, яка, в свою чергу, є передумовою соціально реадаптивного процесу. Соціальна реадаптація постає як специфічна форма соціалізації. Підготовчий етап соціально адаптивної поведінки припускає відповідний рівень соціалізації особистості, на основі чого й стають можливими відносно стійка поведінка і діяльність особистості в різних соціокультурних ситуаціях.
Дезадаптація – це порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях. Як відомо, у звичайних життєвих умовах особистість характеризується відносно стабільними психофізіологічними рисами.
Адаптація індивіда до нових соціально-психологічних умов, яких неможливо уникнути, відбувається у двох напрямках. В одному психологічна адаптованість особистості проявляється в гармонійній рівновазі, а в іншому - у формі конфлікту. Це відбувається тоді, коли захисні реакції індивіда є недостатніми.
Завантажити реферат