На основі уявлень К. Юнга, О. Шострома, К. Леонгарда, П. Ганушкіна виділяються криміногенні типи особистості, які здійснюють негативний вплив на особистість новоприбулих засуджених, накладають серйозні обмеження на їх психологічну адаптацію в установі виконання покарань.
В зарубіжній пенітенціарній психології прийнятий підхід до типології засуджених, що ґрунтується на чотирьох вимірах: делінквентність, порушення соціалізації; психопатизація, агресивність; пригніченість, тривожність, невротизація; психологічна незрілість, неадекватність сприйняття навколишнього.
Як свідчить статистика, лише четверта частина ув'язнених адаптується. Всі інші протягом усього терміну ув'язнення перебувають в стані хронічного стресу. Тому актуальним є завдання вжиття засобів, які б активізували процеси психологічної адаптації засуджених до умов позбавлення волі і дозволяли долати негативні явища особистісних змін.
Існує ряд корекційних вправ, що є найбільш ефективними при роботі із засудженими з метою подолання стану дезадаптації в умовах позбавлення волі та оптимізації їх особистісної сфери. Дана психологічна корекція негативних особистісних утворень засуджених ґрунтується на інтегративному підході, комплексному застосуванні гуманістично зорієнтованих методик і включає корекцію рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, сприяє виробленню адекватної самооцінки, підвищенню психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів [16].
До критеріїв ефективності психокорекційної роботи відносятся:
- бажання засудженого усвідомити свої проблеми і ресурси;
- формування позитивного самоставлення;
- відкритість до взаємодії з оточуючим середовищем;
- готовність до змін;
- здатність самостійно приймати життєво важливі рішення;
- прийняття на себе відповідальності;
- орієнтація на вільний вибір і на майбутнє тощо.
Дана психокорекційна робота передбачає проведення шістьох занять і полягає в корекції рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.
В результаті застосування даного підходу боротьби з присохологічної дезадаптацією засуджених осіб з практики було встановлено, що найбільших змін зазнає мотиваційно-ціннісна сфера, прояви різних форм агресії, почуття вини та певні особистісні утворення.
РОЗДІЛ ІІІ. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК АДАПТАЦІЇ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ, ДЕЗАДАПТАЦІЇ І ДИСОЦІАЛІЗАЦІЇ, ЇХ ВРАХУВАННЯ В РОБОТІ З РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ ЛЮДЕЙ
3.1 Взаємозвязок адаптації і соціалізації
Соціалізація особистості – безперервний процес її становлення і розвитку. І в цій безперервності значну роль відіграє соціальна адаптація – необхідний механізм соціалізації, яка, в свою чергу, є передумовою соціально реадаптивного процесу. Соціальна реадаптація постає як специфічна форма соціалізації. Підготовчий етап соціально адаптивної поведінки припускає відповідний рівень соціалізації особистості, на основі чого й стають можливими відносно стійка поведінка і діяльність особистості в різних соціокультурних ситуаціях [8].
Завдяки активності людини його життєвий шлях, відображення його соціально-психологічної реальності, перетворюється на складну двосторонню систему взаємодії особи і соціального життя. Складний процес взаємовпливу один на одного і є джерелом розвитку і становлення індивіда.
Вивчення процесів соціалізації у наш час зводиться до широкого і вузького розуміння цього поняття.
Соціалізація в широкому розумінні - це визначення походження і формування родової природи людини. Йдеться про історичний процес розвитку людства, філогенез.
Соціалізація у вузькому сенсі - це процес залучення людини до соціального життя шляхом активного засвоєння його норм, цінностей і ідеалів. Виходячи з тлумачення соціалізації як результату засвоєння людиною умов соціального життя і активного відтворення їм соціального досвіду, її можна розглядати як типовий і одиничний процеси.
Перший визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних і інших відмінностей і пов'язаний з формуванням типових для певного співтовариства стереотипів поведінки.
Соціалізація як одиничний процес пов'язана з індивідуалізацією особи, виробленням нею власній лінії поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду і як результат - становленням індивідуальності.
Хоч би яка галузь наукового знання досліджувала феномен соціалізації, в нім постійно розкривають нові якості, що лише підкреслює багатогранність цього поняття, а не означає кожного разу нове його тлумачення. Адже будь-яка наука, яка вивчає цей процес, розкриває тільки ті його сторони, які відносяться до предмета її вивчення.
Сказане дозволяє виділити філософський, соціологічний, психологічний, соціально-психологічний, психолого-педагогичний аспекти соціалізації.
З точки зору соціально-психологічного підходу соціалізація полягає у формуванні соціального досвіду індивіда, яке здійснюється в процесі його взаємодії зі своїм найближчим середовищем і оточенням.
Слід зазначити, що найповнішу і об'єктивну характеристику соціалізації можна отримати лише в результаті міждисциплінарного дослідження цього процесу, проведення якого вимагає дотримання основних методологічних принципів: соціальній детермінації (соціально-економічний розвиток суспільства детермінує умови існування найближчого оточення і впливає на процес соціалізації); само детермінації (індивід в процесі соціалізації розглядається як активний початок в перетворенні матеріальних і духовних цінностей); дієвого опосередкування (основним способом засвоєння індивідом соціального досвіду є його активна взаємодія зі своїм найближчим оточенням, яке здійснюється в процесі спілкування і діяльності); двостороннього процесу соціалізації - входження індивіда в систему міжособових стосунків і одночасне відтворення цих стосунків, яке реалізується в структурі сімейних, шкільних, товариських і інших зв'язків).
Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації передбачає виділення і розділення в нім двох взаємозв'язаних напрямів: змістовною і функціональною, де перший представлений власними досягами і утвореннями, а другою характеризує те, як і під дією яких соціально-психологічних механізмів відбувається їх формування.
Т. Парсонс в ролі основного механізму соціалізації визначає адаптацію. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як одну з частин соціалізації і як її механізм.
Тому розрізняється два види адаптації - психофізіологічна і соціально-психологічна, що знаходяться у взаємозв'язку. При цьому соціально-психологічна адаптація передбачає оволодінням особою ролі під час входження в нову соціальну ситуацію, це - конкретний процес соціалізації.
Адаптація є чимось „меншим”, якщо можна так сказати, від соціалізації. Це зрозуміло хоча б з того, що адаптація є лише одним з елементів соціалізації, але разом з іншим, не менш важливим, бо в житті людини її активність, її творче вибіркове відношення до середовища, активне відтворення соціального досвіду, перетворення наявних соціальних умов і форм займає важливе місце в повній соціалізації особи.
Завантажити реферат