Отже, соціалізація являється як єдність адаптації і активності особи: засвоєння норм і цінностей соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку з активністю індивіда.
Процеси соціально-психологічної адаптації і соціалізації щільно пов’язані. Соціальна адаптація людини передбачає формування активної особистісної позиції, усвідомлення власного соціального статусу. Умовою і результатом адаптації особистості є сформованість соціально- і професійнозначучих засобів спілкування, поведінки та діяльності, які суспільство визнає і підтримує.
Слід зазначити, що дезадаптація людини може бути прямим наслідком високої міри і повноти його соціалізації. Тому деяким вченим видається не зовсім точним твердження деяких авторів, ніби "соціально-психічна адаптація - один з шляхів повної соціалізації" [8].
Ступінь соціалізації особи, залежно від конкретної групової ситуації, може стати основою як для адаптації, так і для дезадаптації. Якщо в цьому суспільстві моральні норми і принципи, а також інші загальнолюдські цінності служать головним засобом маскування егоїстичних прагнень, тобто якщо домінуючою соціальною орієнтацією людей є дволикість, то цілком природно, що соціалізація особи, здійснена шляхом інтерналізації загальнолюдських цінностей, може стати основною причиною фрустації і дезадаптації особи [17].
Адаптація може здійснюватися на рівнях малих груп і усього суспільства. Адаптація особи в групі - цей такий її стан, який дозволяє їй без тривалих конфліктів і фрустрацій з можливою повнотою проявляти свої творчі, конструктивні можливості, переживати стани самоствердження і власної цінності, значності.
Оскільки особа одночасно є членом декількох груп, то в деяких з них вона може бути добре адаптована, в інших - гірше. Вона може бути членом і таких груп, в яких її положення близьке до повної дезадаптації. Наприклад, при хорошій адаптації в трудовому колективі особа може бути дезадаптована в сім'ї.
3.2 Сфери прояву дезадаптації і дисоціалізації
Разом з поняттям „асоціалізація” особи широко використовується термін „соціальна дезадаптація”, який означає порушення активного пристосування індивіда до умов соціального середовища за наявності помилкового або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе і свої соціальні зв'язки. Соціально-психологічна дезадаптації передбачає збої в процесі оволодіння особою відповідної ролі під час входження в нову соціальну ситуацію. При роботі з соціально дезадаптованими клієнтами слід зважати на те, що процес соціально-психологічної дезадаптації супроводжується зниженням самооцінки особи, розмивання індивідуальності, зростанням незадоволення своїм положенням в соціальному оточенні. Зазвичай в такій особі наявний внутрішній конфлікт між її статусом і домаганнями.
Факт соціально-психологічної дезадаптації вимагає від індивіда реалізації власного комунікативного потенціалу в іншій общині - такій, де б його особливості були прийнятними і, в міру можливості, корисними і цінними. Саме тому людина вливається в особливі групи собі подібних (які не завжди йдуть на користь), де вона проявляє і демонструє свої якості, значимі для тих угрупувань. На основі цього визначаються її статус, роль і позиція і відбувається інтеграція особи в деяку групу, в якій часто підтримку отримують такі якості індивіда, які суспільство з тієї або іншої причини не сприйняло (агресивність, жорстокість і тому подібне). Особа, яка інтегрувалася в такого роду групу, починає діяльність в напрямі, який не відповідає сталим громадським нормам, її поведінка різною мірою відрізняється від загальноприйнятої, а іноді спрямована проти цих норм і стереотипу поведінки [11].
Таку поведінку прийнято називати асоциальною і антисоціальною, де остання вважається небезпечнішою, оскільки має тенденцію до переростання в протиправну і злочинну. Дезадаптації особи супроводжується невдоволенням своїм положенням, причини якого можуть мати прямий і опосередкований характер. У першому випадку незадоволення виникає у зв'язку з несприйняттям індивідом певних умов життя взагалі, в другому - невдоволення виникає внаслідок порівнювання людиною свого соціального положення з положенням представників інших соціальних груп, нехай це будуть громадяни іншої країни або представники вищого шару суспільства. Усе це є причиною виникнення у індивіда завищених вимог до безпосереднього середовища існування з подальшим невдоволенням. Деякі приклади дезадаптації осіб і методи боротьби з даним явищем були приведені мною в другому розділі даної курсової роботи
Вивчаючи проблему дезадаптації, не можна обійти феномена дисоціалізації людини як негативного результату її існування в соціумі.
Дисоціализа́ція (лат. De (відсутність, усунення чого-небудь) + фр. Socialisation (соціалізація)) — втрата індивідом, з яких-небудь причин, соціального досвіду, що відбивається на його життєдіяльності і можливості самореалізації в соціальному середовищі [10].
Процес дисоціалізації передбачає, що на певній стадії нормальної соціалізації особи виддувається її деяка деформація (людина попадає під вплив негативного мікросередовища), результатом якої є руйнування попередніх позитивних норм і цінностей і засвоєння антигромадських зразків поведінки. Отже, дисоціалізація – зворотний до соціалізації процес, який характеризується відчуженням особи (на певному етапі розвитку) від основної маси людей, входженням особи в неформальні групи.
З вищеназваними поняттями тісно пов'язане поняття „дефініції – „негативна соціалізація, яка трактується по-різному: з одного боку, вона ототожнюється з дисоціалізацією у своєму крайньому прояві - як інтеграція особи в особливу підструктуру макросоціуму, яку представляють такі інститути дисоціалізації, як неформальні групи асоціальної або антисоціальної спрямованості (система ціннісних орієнтацій людини в такій групі складається з суміші позитивних і негативних цінностей, де перші набуті в звичному для більшості з нас оточенні, що залишилося від минулого досвіду, другі були придбані на основі досвіду спільної діяльності в новому середовищі неформальної групи); з іншого боку - негативна соціалізація розглядається як псевдоінтеграція індивіда на основі феномену свідомого конформізму - людина формально сприймає і відтворює стосунки свого оточення, створюючи видимість просоціального члена суспільства, проте система її ціннісних орієнтацій не відповідає загальноприйнятому, видхиляючись у бік споживчого, маніпулятивного відношення до матеріальних і духовних цінностей соціуму, в якому вона живе. Таке приховане відношення клієнта до життя, залишившись непоміченим, може бути перешкодою для успішної соціалізації. В такому випадку спеціалісту з соціальної адаптації вкрай необхідно звертати увагу не тільки на видимі та логічні причини дезадаптації, а й відчути всі приховані орієнтації клієнта.
Дисоціалізація особистості має багато причин, які залежать від конкретної особи і ситуації в якій вона опинилася.
Так, наприклад, виникнення дисоціалізації в дітей і підлітків шкільного віку залежить від ряда факторів таких як психологічний клімат в педагогічному колективі, особистісні характеристики вчителів, адміністрації й персоналу школи, психогігієнічні фактори навчального процесу, взаємини в родині, психічне здоров'я батьків школяра, міжперсональні відносини в середовищі однолітків та від особливостей особистості самої дитини.
Завантажити реферат