Виконаний аналіз сутності психологічної адаптації людини підводить до такого розуміння цього явища: зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі, які стосуються конкретної людини, створюють тим самим елемент новизни ситуації, що є джерелом виникнення в індивіда орієнтувальних потреб. Під впливом останніх здійснюється мотивація поведінки людини (назвемо її адаптивною), спрямованої на задоволення орієнтувальних потреб, формуються у свідомості мета і програма цієї поведінки. Мета поведінки — досягти адекватного оцінювання змін середовища та нової ситуації загалом, визначити значущість цих змін для себе та для ефективної взаємодії із середовищем, а також потреби коригування цієї взаємодії, шляхи її здійснення. Програма поведінки передбачає вивчення й аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів, співвіднесення особистих інтересів і цінностей із суспільно значущими, а також цінностями змін. Слід підкреслити, що власне психологічна адаптація обмежується тільки усвідомленням мети та програми адаптивної поведінки. Реалізація останньої, тобто сама адаптивна поведінка, лежить поза межами психологічної адаптації.
Отже, психологічна адаптація є процесом мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети та програми її реалізації, що виникає у відповідь на значущу новизну навколишнього світу. У кожному конкретному випадку перебіг процесу психологічної адаптації набирає емоційного забарвлення та динаміки згідно з особливостями характеристик психіки індивіда.
Психологічна адаптація безпосередньо пов'язана з іншими рівнями адаптації людини. З одного боку, через психологічну адаптацію підтримується біологічна адаптація на психічному рівні, з другого — безпосередньо психологічна адаптація як продукт функціонування мозку здійснюється на біологічній основі.
Неоднозначною є також взаємозалежність психологічної та соціальної адаптації. Психологічна адаптація як соціально зумовлена суспільним характером змін навколишнього середовища та людської свідомості, психіки, що її викликають, у свою чергу, шляхом формування цілей і програми впливає на ефективність адаптивної діяльності, надає динаміці цієї діяльності індивідуального емоційного забарвлення. Без психологічної адаптації, що спонукає людину до адаптивної діяльності, яка немовби "дає старт" соціальній адаптації, остання була б просто неможливою.
Ефективність психічної адаптації напряму залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях у сімейній або виробничій сфері, утрудненнях у побудові неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективній соціальній взаємодії. Також з адаптацією прямо зв'язаний аналіз факторів певного середовища або оточення, Оцінка особистісних якостей навколишніх як фактору приваблюючого в переважній більшості випадків сполучалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як фактору відразливого - з її порушеннями.
Але не тільки аналіз факторів навколишнього середовища визначає рівень адаптації й емоційної напруженості. Необхідно також брати до уваги індивідуальні якості, стан безпосереднього оточення й особливості групи, у якій здійснюється мікросоціальна взаємодія.
Дослідження соціальної адаптації показують, що в науковій літературі сформувалися різні погляди на сутність цього поняття. Уся сукупність цих поглядів зводиться до двох підходів: широкого, узагальненого розуміння і вузького, специфічного.
Розпочинаючи розгляд власне соціальної адаптації, тобто у вузькому її розумінні, слід насамперед зазначити, що в радянській суспільній літературі існували різні погляди на це питання. Одні автори під соціальною адаптацією розуміли процес освоєння та засвоєння індивідом суспільних відносин, норм поведінки та системи цінностей, що існують у певному суспільстві й відбиті через матеріальні й духовні компоненти середовища. Інші автори вбачали в ній процес засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом і мікросередовища, до якого вона належить. Дослідники ще однієї групи вважали адаптацію процесом поступового переведення суспільних норм та ідеалів в особисті установки й цінності. Окремі автори вбачали в ній практичну діяльність, основним змістом якої є пристосування і звикання особистості (і спільнот) до мінливих умов, форм та способів суспільного життя і перетворення конкретного соціального середовища та самих себе згідно з особистими і суспільними потребами [8].
Найзагальнішою ознакою наведених (як і абсолютної більшості інших) визначень є, на наш погляд, визнання соціального характеру цього явища.
Водночас навряд чи виправдано було б абсолютизувати цю ознаку, забуваючи про біологічний та психологічний рівні адаптації людини, на яких базується соціальна адаптація.
Соціальну адаптацію необхідно розглядати як завершальний, підсумковий етап адаптації людини загалом, що ґрунтується на попередніх етапах біологічної та психічної адаптації. Мабуть, такий підхід дасть змогу з'ясувати місце і роль соціальних факторів в адаптаційній діяльності, а також взаємозв язок і взаємозумовленість усіх рівнів адаптації людини.
Адаптивна діяльність, що пов'язана з освоєнням соціальної дійсності, як і будь-яка людська діяльність, "змінила" свою біологічну сутність на соціальну ще з часів створення людиною першого знаряддя праці. Перші прояви соціальної дії - виробництво засобів для задоволення потреб у найнеобхіднішому для життя: їжі, житлі, одязі тощо, виникнення на цій основі нових потреб і "виробництво" інших людей — потрібно також вважати початком і водночас першим результатом соціальної адаптації людини. Причому в процесі освоєння людиною цих нових видів соціальної діяльності вже від самого початку виявляється матеріалістичний зв'язок між людьми, зумовлений потребами та способом виробництва. Такий зв'язок, що виникає в процесі соціальної діяльності, містить причину - "рух" соціальної адаптивної діяльності і є результатом цієї діяльності. Цей зв'язок, такий же давній, як і люди, водночас безперервно і неминуче набирає нових форм завдяки процесові розвитку нових потреб і нових засобів виробництва, що взаємозумовлюються. Тим самим відтворюється потреба в адаптації людини до безперервно мінливої соціальної дійсності.
До характеристик, що безпосередньо випливають із цих методологічних посилань належить насамперед соціальна адаптація, що є безперервним (тобто невичерпним, що ніколи не завершується повністю) процесом. Ця властивість соціальної адаптації зумовлена безперервністю трудової діяльності людини з розвитку засобів виробництва для задоволення наявних і нових потреб, що, у свою чергу, потребують для задоволення нових засобів виробництва. Зміни, що відбуваються в результаті цього, розвиток соціальної дійсності завжди потребують адаптації до них людини.
Проте це не означає, що адаптація весь час має відбуватися з однаковою інтенсивністю. Адже зміни соціальної дійсності, що зумовлюють її, так само мають мінливий характер: моменти стрибкоподібного наростання новизни змінюються періодами поступового, іноді малопомітного кількісного нагромадження нових елементів.
Завантажити реферат