Отже, соціальна адаптація, що триває протягом усього життя людини, має переривчастий характер. Періоди підвищеної інтенсивності адаптації співвідносні з пожвавленням соціальної діяльності суспільства, їхні змінні періоди невисокої інтенсивності відбивають уповільнення соціального прогресу; при цьому її мінімум відповідає застою в суспільному житті. Соціальна адаптація є не лише сполучною ланкою між соціальною сутністю людини та суспільною дійсністю, а й сприяє розвитку і збагаченню соціального середовища та соціальної природи людини. При цьому безпосередньо соціальна адаптація розвивається й удосконалюється під їхнім впливом. У цьому один із основних проявів діалектики взаємовідносин людини і соціального середовища через соціальну адаптацію.
При цьому взаємодія суспільних змін і соціальної адаптації неоднозначна. У свою чергу, соціальна адаптація так само може вплинути на ці зміни. Так, адекватні уявлення про сутність і механізми соціальної адаптації й засноване на них наукове управління цим процесом уможливлюють прискорення здійснення інновацій в соціальній дійсності, тоді як за стихійного перебігу соціальної адаптації нові явища торують собі шлях із великими труднощами.
РОЗДІЛ іі. ДЕЗАДАПТАЦІЯ ЛЮДИНИ, ЇЇ ПРИЧИНИ,
ПОПЕРЕДЖЕННЯ І ПОДОЛАННЯ
2.1 сутність поняття „дезадаптація людини”
Дезадаптацію можливо назвати соціальною недостатністю людини, іншими словами – це нездатність людини виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві, яка зумовлена обмеженням життєдіяльності з урахуванням віку, статі, місця проживання, освіти тощо, що призвела до нездатності до самостійного проживання, неможливості установлення соціальних зв'язків, потреби в допомозі інших осіб, до підтримки економічної незалежності, занять, властивих людині, включаючи професійну діяльність [11].
Дезадаптація - порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях.
Як відомо, у звичайних життєвих умовах особистість характеризується відносно стабільними психофізіологічними рисами. Однак під новим цілеспрямованим впливом мікросоціального середовища (виправної колонії, лікарні, дитбудинку, нової школи чи нового місця проживання) під тиском його вимог відбувається поступова адаптивна перебудова психологічної організації особистості. Не рідко причиною вимушеної зміни місця проживання людини є поява інвалідності, що несе в собі неможливість виконувати певну кількість життєво необхідних функцій (переміщення, самообслуговуваня тощо). Адаптація індивіда до нових соціально-психологічних умов, яких неможливо уникнути, відбувається у двох напрямках. В одному психологічна адаптованість особистості проявляється в гармонійній рівновазі, а в іншому - у формі конфлікту. Це відбувається тоді, коли захисні реакції індивіда є недостатніми, про що говориться в працях Е.Еріксона, Н.В. Гришиної, О.А. Донченка, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Н.В.Чепелєвої [9].
Соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальних формах поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок. При соціальній дузадаптації мова йде про порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда, коли є порушення як функціональної, так і змістовної сторони соціалізації. При цьому порушення соціалізації можуть бути викликані як прямими десоціалізуючими впливами, коли найближче оточення демонструє приклади асоціального, антисуспільної поведінки, поглядів, установок, виступаючи, таким чином, як інститут десоціалізації, так і прямими десоціалізуючими впливами, коли є зниження референтної значимості провідних інститутів соціалізації, якими для людини є сім ’я, робота [4].
Отже, в тому разі, коли адаптація до інших (незвичних або екстремальних) умов відбувається утруднено, проявляються певні відхилення в поведінці. Ці відхилення протікають нерідко у формі межових психопатологічних явищ, що носять характер неврозів, функціональних порушень, інтрапсихічних конфліктів. За цих умов виникає неадекватна поведінка, яка полягає у порушенні міжособистісних стосунків, а рівень цих порушень перебуває у зв'язку із особливостями особистості (К.О.Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Ф.Б. Березін, О.О. Кронік).
Слід зазначити, що соціальна дезадатація – процес зворотний. І метою превентивних служб є не тільки попередження відхилень у психосоціальному розвитку людей певних ризикових категорій, але й організація процесу ресоціалізації і соціальної реабілітації дзадаптованих осіб.
Ресоціалізація – організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навиків дзадаптованих осіб, переорієнтація їхніх соціальних установок і референтних орієнтацій за допомогою включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності спеціально організованого середовища.
2.2 Приклади випадків дезадаптації людини, їх причини і подолання
Шкільна дезадаптація при депресивних
станах у дітей іпідлітків
Шкільна дезадаптація являє собою неможливість навчання й адекватної взаємодії дитини з оточенням в умовах, які існують в індивідуальному мікросоціальному середовищі. Найбільш часто шкільна дезадаптація проявляється в неможливості навчання дитини по програмі, адекватної його здібностям, а також у порушеннях поведінки, що не відповідає прийнятим дисциплінарним нормам. Шкільна дезадаптація являє собою складне вторинне соціально-особистісне явище, що є результатом порушеної взаємодії особистості школяра й середовища. Роль факторів грають особливості психологічного клімату в педагогічному колективі, особистісні характеристики вчителів, адміністрації й персоналу школи, психогігієнічні фактори навчального процесу, взаємини в родині, психічне здоров'я батьків школяра, міжперсональні відносини в середовищі однолітків і т.п. Будь-який з перерахованих факторів може створювати передумови для виникнення шкільної дезадаптації, але центральне місце в її поведінці все-таки має психічний фактор - особливості особистості дитини у всьому їхньому різноманітті в процесі становлення й взаємодії із середовищем [14].
За досить одноманітними проявами шкільної дезадаптації ховається вкрай різноманітна психічна патологія, переважно граничного рівня. Чимале місце серед психічної патології в дітей і підлітків зі шкільної дезадаптацією займають і ендогенні захворювання - шизофренія й циклотимія. У багатьох випадках вони тривалий час залишаються нерозпізнаними й правильно діагностуються лише при огляді психіатром на фоні глибоких формах соціальної й навчальної декомпенсації. У цих випадках у хворих шизофренією переважними є багаторічні стерті приступи, ремісії з астенічним або психопатоподібним дефектом і "нажитою" циркулярністю; у хворих циклотимією - стерті афективні фази, масковані соматовегетативними порушеннями або поведінковими розладами. Хворі циклотимією й шизофренією значно відрізняються від інших дезадаптованих школярів не тільки за структурою особистісних особливостей, але й відносно механізмів формування шкільної дезадаптації й способів її подолання.
Завантажити реферат