ЗМІСТ
ВСТУП
1 ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ
1.1 Поняття і мета управління організацією
1.2 Місія організації
1.3 Місце організації в народному господарстві
1.4 Управління кадрами
2 ПРОГРЕСИВНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
2.1 Виробничі роботи в гірничорятувальній службі
2.2 Тендер
2.3 Міжнародні змагання гірничорятувальників в США
3 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУР ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНИХ СЛУЖБ РІЗНИХ КРАЇН
3.1 Австралія
3.2 Болгарія
3.3 Велика Британія
3.4 Німеччина
3.5 Китай
3.6 США
4 АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ
5 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Доля вугільної промисловості України залежить насамперед від того, як галузь зможе пристосуватися до нових ринкових умов господарювання, як вугільні підприємстіва реалізують ті можливості, що залишилися їм після розвалу СРСР. Коренні зміни в механізмі координування економічної діяльності в нашій країні призвели до того, виникли нові, до того не відомі проблеми в економіці. Вугільна промисловість України була успадкована від СРСР та являє собою збиткову галузь. Перед тим, як СРСР припинив своє існування, ситуація в вугільній галузі була доволі складна. Історично склалося, що Донбас, де зосереджена переважна частина вугледобуваючих підприємств Украіни, є однією з найстаріших вугільних басейнів СРСР. Не дивлячись на те, що він належить до чотирьох великих світових родовище вугілля з запасами від 200 до 500 млрд. тон (в цю групу відносять також Ніжнерейнсько-вестфальський (Німеччина), Печорський (Росія) та Ілінойський (США) басейни), до глибини 600 метрів всі запаси практично вироблені, а ті, що залишилися, знаходяться на великих глибинах. Як відомо, видобуток таких залежів дуже енерго- та трудомісткий, що значно відбивається на собівартості 1 тони вугілля.
Зараз шахти Донбасу працюють в дуже важких гірничо-геологічних умовах: середньодінамічна потужність пластів ледве доходить до 1 метра, присутня висока загазованість, більшість шахтопластів небезпечні у зв’язку з несподіваними вибросами вугілля та газу. До того ж шахтний фонд знаходиться у зношеному стані. Всі перелічені чинники ускладнюють вугледобування, роблять його нерентабельним.
Доречі, такий стан справ виник не у зв’язку з переходом на ринкові відносини, а мав місце завжди. В плановій економіці СРСР вугільна промисловість приносила щороку (в кінці 80-х років) збитки в розмірі 1,5 млрд. руб. Тому галузь фінансували за рахунок більш благополучних: чорної та кольорової металургії, нефтяної та газової промиловості, машинобудівництва.
Тепер же самостійна Україна повинна шукати альтернативні шляхи виходу із становища, що склалося. Існують такі можливі варіанти регулювання вугільної промисловості. Перший полягає у збереженні повного національного суверінітету у галузі. Це означає, що всі шахти та вуглепереробні підприємства будуть знаходитися у державній власності, а, отже, фінансуватимуться із бюджету. А це великий тягар для держави. Інший можливий варіант – денаціоналізація підприємств цієї галузі, яка неодмінно призведе до зниження можливостей контролювання державою вугільної промисловості України, що є стратегічно важливою для економіки країни.
Все це прямо стосується підприємства, де я проходила практику, бо воно належить до вугільної галузі та має всі ті ж самі проблеми. В курсовій роботі я зробила спробу розглянути те, як підприємство виживає в нових ринкових умовах, як співвідносяться в ньому державне та самостійне фінансування, які нововведення запроваджуються, задля того, щоб відповідати вимогам часу.
1 ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ
1.1 Поняття і мета управління організацією
Предметна область теорії управління в широкому аспекті охоплює соціально-економічні, соціально-психологічні та організаційно-технічні категорії, що відображують властивості суб’єкта та об’єкта управління та відношення між ними. Ці категорії – предмет дослідження багатьох наукових дісциплін; завдання теорії управління як комплексної науки – інтеграція знань, що мають відношення до управління, з метою виробітки наукових принципів і методів ефективного управління.
Предметом розглядання теорії управління є управлінницькі (організаційно-управлінницькі, організаційно-економічні) відношення, що реалізуються як інформаційні зв’язки під час організації виробництва та управління ним. Організаційно-економічні (та їх частина – управлінницькі) відношення відображують єдність суб’єктивного та об’єктивного. І оскільки управління – продуктивна праця, то ці відношення відносятся до продуктивних. Таким чином, відношення управління вивчаються і в економіці, і в соціальній психології.
Розвиток теорії управління, розробка економіко-математичних методів дозволили багато якісних рішення задач доповнити або замінити точними кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток засобів обчислювальної техніки і комунікацій сприяв підвищенню ефективності управління. Багато задач, які раніше не могли вирішуватися в реальному часі із - за трудомісткісті розрахунків, стали повсякденною реальністю.
Процес управління включає збирання, переробку та передавання інформації (предмет управлінницької праці), що використовується для виробітку рішень (продукт управлінницької праці). Засоби праці в управлінницькій діяльності – методи й засоби обробки й аналізу інформації та прийняття на цій основі конкретних рішень.
Зміст управлінницької праці розкривається в процесі управління, що складається із циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінницькіх робіт, які виконуються у всіх видах виробничої діяльності: науково-технічної, технологічної, облікової, фінансової та ін.
Мета управління – це стан об’єкта управління, тобто організації, який є бажаним в майбутньому. Взагалі мета – це ідеальне зображення результата діяльності. Діяльність – це процес досягнення результата або мети.
Засоби досягнення мети – це існуючи в природі й суспільстві предмети або дії (для організації – її структура й процеси), що залучені в систему цілеспрямованої діяльності й забезпечують отримання певного результата. Мета є істотним елементом системи управління, що виконує організуючу, мотивуючу й контролюючи роль.
Якщо зупинитися на кожній ролі цілі, то можна сказати, що організуюча роль полягає в організації й спрямуванні засобів досягнення мети на результат; мотивуюча роль – це мотивація діяльності по активізації людей на досягнення мети; контролююча полягає в порівнянні фактичного й поданого (цільового) параметрів системи.
Існує певна ієрархія цілей, вона полягає в тому, що індівідуальні цілі визначають цілі вищого рівня й, навпаки, цілі вищого рівня складаються (логічно) з цілей нижчого рівня й так далі до головної мети.
Існує дуже багато різноманітних цілей. Тому їх класіфікують за рівнем (народногосподарські, галузеві, теріторіальні, підприємства і т. д.); за терміном дії (перспективні, поточні); за осяжністю проблем і масштабом дії (стратегічні, тактичні). Цілі також повинні відповідати таким вимогам: узгодження й сумісність цілей; реалістичність; зрозумілість для виконавця; гнучкість (зворотній зв’язок).
Завантажити реферат