Голод в Україні 1946-1947 років

Гостро критикувалися й самі газети, насамперед ті з них, які намагалися зайняти більш помірковану позицію щодо заготівель. Наприклад, «Правда Украины» від 6 жовтня 1946 р. в статті «Політична короткозорість» критикувала обласну газету «Червоне Запоріжжя», яка, з точки зору авторів публікації,«не зробила навіть слабкої спроби присікти саботаж хлібозаготівель», «стати на захист держав­них інтересів», домогтися «суворого покарання для розкра­дачів зерна, злісних порушників закону про хлібозаготівлі».

Взагалі з публікацій періодичної преси того часу мож­на зробити висновок про величезну напругу, в якій прохо­дили заготівлі 1946 р. Причому, чим очевиднішим ставав той факт, що республіка не зможе виконати поставлене пе­ред нею завдання навіть наполовину, тим різкішим і загро­зливішим ставав тон публікацій. Не рахуючись із станом справ, що склався в сільському господарстві республіки, преса закликала «наполегливо боротися за кожен пуд хліба — все, що може бути здано державі,— повинно бути здано».

В ході розгортання хлібозаготівель посилювався тиск центральних союзних органів на керівництво республіки. Так, міністр заготівель СРСР у телеграмі від 4 листопада 1946 р. на ім'я Хрущова дав вказівку перевірити осо­бисті рахунки колгоспів і радгоспів. До всіх господарств, які не забезпечили виконання плану, «пред'явити жорсткі вимоги», «винних у навмисній затримці здачі продкультур притягти до суворої відповідальності».

До жовтня 1946 р. Рада Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У прийняли понад 10 постанов, що стосувалися хлібозаготівель. В них ставилася вимога повного виконан­ня планів, а затримка здачі товарного хліба була оголо­шена «злочином перед партією і державою». Ці постанови закликали також переглянути склад уповноважених і тих, хто не забезпечує виконання доручених завдань, відкли­кати, «замінивши їх політично грамотними кадрами, які розуміють особливості хлібозаготівель в умовах цього року і спроможні на ділі забезпечити виконання покладених на них завдань». Вимагалося провести повторну перевірку колгоспів, радгоспів та індивідуальних господарств, вилучити все зерно, засипане в які б то не було фонди, крім насіння з ярих насіннєвих ділянок.

Посилення опору хлібозаготівлям вело, в свою чергу, до посилення репресій проти керівників господарств. Як писав радянський історик І. М. Волков, «ніколи в минуло­му в історії колгоспного будівництва зміна голів колгос­пів не досягала таких масштабів, як у 1946 і 1947 роках». Причому їх не тільки знімали з посад, але нерідко притя­гали й до судової відповідальності., За даними Міністер­ства юстиції УРСР, протягом 1946 р. і 1-го кварталу 1947 р. судові органи республіки розглянули 1681 справу про зло­чин цієї категорії керівників. Фактично засуджений був кожен шістнадцятий з 26 745 голів колгоспів республіки. Сісти на лаву підсудних можна було за найменшу провину чи помилку, а то й зовсім безвинно. Так, 7 років ув'язнення одержав голова колгоспу «Червоний котовець» Роздільнянського району Одеської області лише за те, що видав кол­госпникам як аванс зерно, намолочене в перші дні збиран­ня, ще не здавши в той час нічого державі. За подібний «злочин» був відданий під суд і голова колгоспу ім. Чапаєва, що на Ворошиловградщині. До 4 років таборів була засуджена Хабарова — голова колгоспу ім. 1 Травня на Миколаївщині лише за те, що намагалася утаїти під ви­глядом відходів 350 ц зерна.

Часто на лаву підсудних потрапляли вчорашні солдати, інваліди війни, які після повернення додому встигли попра­цювати на посаді керівників господарств лише декілька місяців. Як визнавав заступник Голови Верховного Суду УРСР Сусло, «випадки притягування до криміналь­ної відповідальності . нових голів колгоспів (які ще не мали досвіду, зайнявши цю посаду після війни) за перші ж помилки в роботі були непоодинокі». Із загальної кілько­сті голів колгоспів, притягнутих до кримінальної відпові­дальності за 1946 р. і 1-й квартал 1947 р., 30,4 % працюва­ли на цій посаді від 1 до 2 років, 20,7 % — до 6 місяців, 34,5 % — до 1 року і тільки 14,4 % — понад 2 роки. При цьому учасники Великої Вітчизняної війни, інваліди ста­новили серед них 70,4 %. В основному їх засуджували за порушення графіка виконання хлібопоставок, витрачання більш як 15 % від зданого державі зерна на внутрішньо­господарські проблеми, зрив хлібозбиральної кампанії. Ініціатива в порушенні такого роду судових справ часто виходила від місцевих керівників, які нерідко порушували наказ Генерального прокурора СРСР про те, що голова колгоспу міг бути притягнутий до кримінальної відпові­дальності тільки із санкції обласного прокурора. Цей наказ мав на меті в умовах найгострішого дефіциту кадрів хоч якоюсь мірою захистити голів колгоспів від свавілля місце­вого керівництва.

У зв'язку з серйозним опором голів колгоспів, селян проведенню хлібозаготівель про цей наказ швидко забули. Хвиля репресій продовжувала наростати. І вже в грудні 1946 р. Прокурор УРСР дав вказівку низовим органам про­куратури активізувати боротьбу з фактами розбазарюван­ня та розтягання зерна, саботажу хлібозаготівель. Вироки судів ставали дедалі жорсткішими. За розбазарювання 73 ц зерна і 387 ц борошна (а під цим терміном розуміли тоді видачу продукції на трудодні, витрати на внутрішньо­господарські потреби) до 7 років ув'язнення був засуд­жений голова колгоспу ім. Стаханова Червоноармійського району Сталінської області Ковальов. За приховування 360 ц зерна і саботаж хлібозаготівель до 10 років був за­суджений голова колгоспу ім. Шевченка Чернігівської області Петриченко, 8 років отримав комірник цього ж колгоспу. Особливо старалися суди Київської, Кам'янець-Подільської (нині—Хмельницької), Чернігівської, Ворошиловградської, Одеської та Сталінської областей. Основним видом «злочинів» лишалися господарські дії, пов'язані з невиконанням державних зобов'язань.

Зростала кількість осіб, засуджених за розбазарюван­ня та крадіжки хліба. Якщо в жовтні за це було притягнуто до відповідальності 997 чоловік, то в листопаді — уже 2313. В ряді областей були проведені показові судові процеси.

Незважаючи на посилення репресій наприкінці 1946— на початку 1947 рр., план хлібозаготівель республіка вико­нала приблизно лише на 60 %, здавши при цьому фактич­но все вирощене зерно, включаючи насіннєві фонди. На­магаючись виправити становище, Політбюро ЦК КП(б)У у листопаді — грудні 1946 р. щотижня розглядало питання про хід хлібозаготівель. В ряд областей України для «по­дання допомоги» місцевим партійним і радянським орга­нам у проведенні цієї кампанії були знову направлені від­повідальні працівники. Газети вимагали «повернути в кол­госпи всіх уповноважених, попередивши, що не тільки за бездіяльність, а й за недостатню активність по захисту ін­тересів партії і держави їх буде покарано».

На основі постанов Ради Міністрів СРСР від ЗО листо­пада 1946 р. та Ради Міністрів УРСР від 2 грудня «Про здачу хліба підсобними господарствами» в республіці була організована повторна перевірка наявності хліба в підсоб­них господарствах підприємств та організацій з метою ви­лучення хліба. Однак ні в підсобних господарствах, ні в колгоспах більше не було чого віддавати, про що керів­ництво республіки повідомляло в Москву. Ще 15 жовтня 1946 р. Хрущов у листі до Сталіна звертав його увагу на те, що «посуха, яка мала місце на Україні цього року, знизила врожайність хлібів наполовину проти поперед­ніх оцінок», внаслідок чого «валовий збір зернових культур по колгоспах зменшився проти попередніх оцінок на 310 млн. пудів. Те ж саме з картоплею і цукровими буряка­ми». Але Сталін вважав інакше. 26 листопада 1946 р. за його та Жданова підписами в республіки були направлені телеграми з вимогою «покінчити з небільшовицьким став­ленням до справи організації хлібозаготівель і забезпечи­ти виконання плану».