Голод в Україні 1946-1947 років

Враховуючи можливість масового розкрадання посівного матеріалу голодними селянами, уряд республіки роз­робив цілий комплекс надзвичайних заходів по його охоро­ні. У нічний час біля колгоспних комор встановлювалося чергування членів правління колгоспів, партійно-комсо­мольського та радянського активу. По лінії Міністерства внутрішніх справ було-організовано негласну охорону по­сівного зерна на складах «Заготзерна», в ході його висіву в грунт. За розкрадання насіння відповідали як особи, що це вчинили, так і ті, хто не забезпечив охорони. Органи суду, прокуратури мали притягувати винних до криміналь­ної відповідальності і застосовувати до них найсуворіші міри покарання, розглядаючи ці справи поза всякою чер­гою і в максимально короткі строки. Для цього забороня­лося направляти працівників МВС, МДБ, прокуратури, міліції уповноваженими в колгоспи, відволікати Їх від «оперативного обслуговування весняної посівної кампа­нії». У господарства з районів, областей, військових частин присилалися високопоставлені працівники, на яких покла­далася відповідальність за охорону посівних матеріалів.

Чи знав Сталін про голод, який охопив Україну та інші території країни? Безперечно, знав. Документи свідчать. що наприкінці 1946 р. і на початку 1947 р. Хрущов, інші керівники Української РСР неодноразово зверталися до уряду СРСР й особисто Сталіна з проханням надати державні позички продовольчим зерном, насінням та фу­ражем. Про це розповів Хрущов у своїх спогадах. На чергову його доповідну записку Сталін відповів образливою телеграмою. У ній він називав Хрущова «сумнівним типом» і наказував йому прибути до Москви. Микита Сергійович був готовий до всього, навіть до того, що його оголосять «ворогом народу» і репресують. І все ж він вирішив сказа­ти правду про становище в Україні, попросити допомогти хлібом. Це ще більше розлютувало Сталіна. «Ти,— кри­чав він,— м'якотілий. Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони прагнуть, щоб ми розтринь­кали наші державні запаси». Проте Україна все ж таки отримала мінімальну допомогу продовольчим, насіннєвим і фуражним зерном. Однак Хрущову його звернення до Сталіна, а також «недостатня твердість» при проведен­ні заготівель коштувала посади першого секретаря ЦК КП(б)У.

А люди продовжували вмирати, хоч ще на XVIII з'їзді партії Сталін проголосив, що «бездомних селян, які відби­лись від села і живуть під страхом голоду», «давно вже не­має в нашій країні. І це, зрозуміло, добре, оскільки свід­чить про заможність нашого села». Він же закликав зро­зуміти, «що з усіх цінних капіталів, які є в світі, найцінні­шим і найвирішальнішим є люди, кадри». Та це були тільки слова, такі ж лицемірні, як і заява Андрєєва на лют­невому (1947р.) пленумі ЦКВКП(б) проте, що, коли ста­ло зрозуміло, що Воронезька, Курська, Орловська, Там­бовська області, а також частина областей України та Молдови постраждали від посухи, Сталін рішуче поставив питання про продовольчу та фуражну допомогу колгоспам з державних резервів, допомогу тракторами і всім необ­хідним, щоб запобігти її наслідкам. Разом з тим Сталін і його оточення зуміли навіть народне горе використати в своїх пропагандистських цілях, блюзнірськп зобразивши його як одну з чергових перемог колгоспного ладу, який зовсім безболісно зміг подолати всі наслідки посухи.

Про стан, у якому опинився ряд колгоспів республіки в 1947 р., свідчить лист голови колгоспу ім. XVII партз'їзду Новоушицького району Камінець-Подільської області на ім'я Хрущова. В ньому розповідається, що колгосп перебуває на «останньому ступені упадку», «всі господарчі будівлі розвалюються, майже весь реманент до роботи не годний, а замінити його нічим, купити немає за що». Фінансове становище колгоспу надзвичайно тяжке — боргів 32 702 крб., а в касі лише 2 075 крб. Крім того, кол­госп винен державі ще 361 ц зерна. «Трудову дисциплі­ну,— скаржиться голова колгоспу,— на даний період ме­тодом свідомості відновити важко, тому що дуже низька оплата праці. В 1945 р. на трудодні було видано 200 г зер­на, в 1946 р.—ЮО г».

Таким чином, криза в сільському господарстві, викли­кана насамперед адміністративно-командними методами керівництва ним, продовжувала наростати. Однак, чим більше погіршувалися справи, тим гучніше офіційна про­паганда заявляла про новий «переможний наступ за після­воєнне піднесення сільського господарства» під проводом «найулюбленішого вождя і вчителя, творця колгоспного ладу товариша Сталіна».

Головна причина відставання сільського господарства у перші повоєнні роки полягала не лише в обмеженості ма­теріально-технічних ресурсів чи в несприятливих погодних умовах, а передусім у стані економічних відносин і соціаль­них умов на селі. Командно-бюрократична система управ­ління призвела до того, що селянин перестав бути господа­рем на землі. Наростала жорстка централізація і регла­ментація всього життя колгоспного села, однак засоби пропаганди закривали на це очі, і вину за всі недоліки зва­лювали на рядових трудівників. Наприклад, бюлетень Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У в березні 1947 р. так пояснював причини тяжкого стану справ у кол­госпі ім. Чапаєва Котовського району Одеської області:

«Справжня причина відставання колгоспу криється у від­сутності правильної організації праці, у пізньому виході на роботу і ранньому закінченні її, у відсутності контролю за виконанням державного мінімуму трудоднів кожним колгоспником і колгоспницею». Цей же бюлетень закликав пресу України «оберігати сталінський Статут сільсько­господарської артілі від найменших зазіхань на його не­доторканність, викривати і піддавати сміливій більшовиць­кій критиці порушників Статуту артілі, які підривають під­валини колгоспного соціалістичного ладу». Отже, виходи­ло, що колгоспний лад підривали не ті, хто закріпачив се­лянство, а самі колгоспники.

Становище в сільському господарстві України у 1946— 1947 рр. було надзвичайно серйозним, що й призвело до голоду. Однак офіційній пропаганді того часу це не зава­дило життєрадісно стверджувати: «Нема більше України з відсталим господарством, з відсталою культурою, із зли­денним населенням, є Україна . з найбільш передовим у світі соціалістичним сільським господарством, Україна, в якій творцем і розпорядником усіх багатств є сам народ». І це писалося у зловісному 1947 році, мабуть, найзлиденнішому за весь повоєнний час.

Список використаної літератури

1. Укр. іст. журн.— 1990.—№ 8— С. 14—32.

2. Історія України. під ред. Головного А.В. 2000.

3. История Украины. Учебное пособие. Х. 1997.

4. Україна 1917-1992: Довідник. К 1993.

[1] Амбарний збір — урожай з мінімальними урахуваннями мож­ливих втрат при збиранні, що нерідко кваліфікувалися як «шкідницький метод зменшення врожаїв»