Голод в Україні 1946-1947 років

ГОЛОД 1946—1947 рр. В УКРАЇНІ

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало таких, що стосуються повоєнної від будови сільського господарства республіки. Раніше ця відбу­дова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчува­лися голод, що лютував в Україні у 194Р—1947 рр., муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб про­годувати розорену війною країну.

Відбудова зруйнованого війною сільського господарства почалася з перших днів визволення України від німецько-фашистських загарбників. Незважаючи на величезні труднощі, у найкоротші строки були відновлені зруйновані села, піднялися з руїн колгоспи і радгоспи.

Вже на кінець 1944 р. на 65 % порівняно з довоєнним періодом були відновлені посівні площі. Хлібороби в 1944 р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна (в 1940 р.— 14,6 ц). Це дало можливість виконати державний план хлібозаготівель на 100,3 %, а план здачі хліба у фонд Чер­воної армії—на 171,1 %. У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель більш як на 1 мли. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресур­сів, передусім трудових і тяглових. Останні, за визнан­ням заступника голови Раднаркому УРСР Старченка, збільшилися на початок 1945 р. (порівняно з попереднім) лише на 16 %. Але ця цифра не відповідає реальності, коли врахувати, що більшість тракторів, узятих 1944 р. на баланс МТС і колгоспів, відпрацювали по 10 і більше років, були зношені, значною мірою розукомплектовані й вима­гали капітального ремонту, а чимала їх частина — списа­на. Негативно вплинули на роботу МТС і серйозні перебої з пальним та запчастинами.

Надзвичайно напруженим залишалося становище з трудовими ресурсами в селах України. Багато працездат­них колгоспників залучалося до відбудови промисловості, оскільки селянство було чи не основним джерелом попов­нення швидкозростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки. У 1945 р. вони вироби­ли 72,2 % всіх трудоднів. Тому виконати план по роз­ширенню посівних площ можна було тільки шляхом різ­кого підвищення напруженості праці. Наприклад, у Черні­гівській області в 1945 р. кожен колгоспник повинен був виробити близько 250 трудоднів (у 1944 р.—233). Наван­таження на трактори і живе тягло втричі перевищувало передвоєнний рівень. У 1945 р. замість коней на польових роботах широко використовувалися колгоспні та особисті корови, хоч продуктивність праці при цьому падалана 25—40 %. У Царичанському районі Дніпропетровської області, наприклад, таким чином було виконано близько 64 % усіх польових робіт, а в Барвінківському районі Хар­ківської області — 49 % (тут на одну корову в переведенні на умовну оранку вироблено близько 20 га). По 12 га при­падало в середньому на одну корову в Київській області.

Однак максимальне використання наявного тракторно­го парку та корів не могло компенсувати нестачі тягла. То­му колгоспники змушені були готувати грунт під посіви вручну. Нерідко вони самі впрягалися замість худоби в упряж, копали землю лопатами, на плечах чи на візках доставляли насіння в поле. Більше половини врожаю та­кож збиралося вручну. Все це, незважаючи на сумлінну працю сільських трударів, не могло не позначитися на вро­жаях. Як наголошувалося в доповідній записці Держплану України, «гостра нестача тяглових засобів і робочої сили в колгоспах і радгоспах УРСР, навіть при неповному освоєн­ні орних земель, не дозволяла своєчасно і високоякісно підняти і обробити чисті пари, провести лущення стерні, підняти зяб, провести посів ярих культур у найкращі стро­ки, а також належним чином доглянути посіви». І хоч посів­ні площі колгоспів у 1945 р. зросли порівняно з 1944 р. більш як на 1 млн. гектарів, це, однак, не привело до збіль­шення валового збору зерна. Якщо в 1945 р. посівні площі колгоспів досягли 71 % довоєнних, то валовий збір зер­нових — лише 46,9 %. Така диспропорція простежувалася і в наступні роки.

Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Полтавській, Житомирській, Київській, Миколаївській, Кіровоградській та інших об­ластях наприкінці 1945— на початку 1946 рр. налічувалося від 33 до 16 тис. голів украй виснажених коней. Спостері­гався їх масовий падіж. Так, близько 24 % поголів'я ко­ней загинуло на Одещині, до ЗО % — на Вінниччині, а в ці­лому по Україні в 1945 р. воно скоротилося майже на 144 тис. голів, що становило 16,1 % їх загальної кількості.

Економічно не обгрунтовані плани, спрямовані насам­перед на найшвидше відновлення довоєнних площ оброб­люваних земель, були однією з основних причин низького рівня агротехніки. З серйозними порушеннями агротехніки проводилася, наприклад, сівба озимих. Лише близько 55 % їх було посіяно в оптимальні строки. Добрива під посіви майже не вносилися. Все це, поряд з несприятливи­ми погодними умовами в деяких районах республіки, при­звело до зниження врожайності зернових з 10,8 ц в 1944 р. до 7 ц в 1945 р. Значно зменшився їх валовий збір, ідо зу­мовило невиконання республікою планів хлібозаготівель, хоч державі й було здано більш як 56 % вирощеного зер­на. У багатьох колгоспах воно було вилучено майже все, включаючи фураж і посівні фонди, через що нічим було оплатити трудодні колгоспникам. У 1945 р. в Україні ви­значили для видачі на трудодень в середньому по 400 гра­мів зерна, хоч і цього селяни повністю не одержали. Як на­слідок — у ряді районів УРСР, особливо на півдні, почали­ся серйозні продовольчі ускладнення. У лютому 1946 р. союзний уряд надав колгоспам південних областей Украї­ни продовольчу позичку в розмірі 16 325 т зерна, в тому числі для Херсонської області —7500 т. Одеської —5000, Миколаївської —3255. Однак ця позичка була вкрай не­достатньою і не могла істотно вплинути на становище колгоспів, у яких перед цим повністю вилучили зерно.

Тяжке становище виникло і в тваринництві. У колгос­пах слабо розвивалася кормова база. На кінець 1945 р. поголів'я всіх видів худоби досягло 43 % довоєнного рів­ня, а посіви кормових культур —лише 29 %. Цей розрив значно збільшувався ще й тому, що урожайність кормових була значно нижчою, ніж до війни. Того року сіна, напри­клад, зібрали в середньому 10 ц з гектара проти 14,6 в 1939 р. Це призводило до зниження продуктивності худо­би: на одну фуражну корову в середньому по республіці було надоєно близько 990 л молока. План молокопоста­вок на 1 грудня 1945 р. республіка виконала лише на 48,9 %. Не все гаразд було і з м'ясопоставками. Так, того року господарства Одеської області здали державі лише 43 свині. Щоб виконати плани м'ясозаготівель, колгоспи були змушені здавати молодняк, виснажену худобу, корів. Великим був падіж тварин. Так, у Вінницькій області за 11 місяців 1-945 р. загинуло 7,8 % поголів'я великої рога­тої худоби, 10,4% свиней, 13,7% овець і кіз, 29,4% коней, а в цілому по республіці протягом року загинуло 2,8 % всього поголів'я великої рогатої худоби, 5,4 % сви­ней, 6,7 % овець і кіз.

Таким чином, на кінець 1945 р. в сільському господар­стві України склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала серйозного перегляду аграрної політики, а саме: відмови від дальшого форсованого розширення посівних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів; перегляду заготівельної політики і передусім зменшення обсягів обов'язкових поставок, підвищення за­готівельних цін, які були просто «символічними»; посилен­ня матеріальної заінтересованості колгоспників, викоре­нення зрівнялівки в оплаті їх праці; збільшення асигну­вань у сільське господарство; відмови від адміністратив­ного втручання у справи колгоспів; перехід від екстенсив­ного до інтенсивного розвитку цієї чи не найважливішої галузі народного господарства. На жаль, керівництво країни не звернуло уваги на ці перші серйозні сигнали, що свідчили про неблагополучність у колгоспному виробни­цтві. Не припинилося й форсоване розширення оброблюва­них площ. Уряд республіки, поступаючись тискові центру, в постанові «Про державний план розвитку сільського господарства Української РСР на 1946 р.» планував для колгоспів 16 східних областей збільшення посівних площ проти 1945 р. на 1865,8 тис. га. Урожайність зернових куль­тур передбачалося довести до 9,5 ц, а цукрових буряків — до 115 ц з гектара. Однак при цьому й у 1946 р. не очікува­лося значного збільшення трудових і тяглових ресурсів. Заступник Голови Ради Міністрів УРСР Старченко, став­лячи перед колгоспами республіки завдання на 1946 р., підкреслював: «Треба мати на увазі, що виконання цих завдань буде проходити при умові недостатньої кількості тягла в ряді колгоспів, а значного поповнення трактор­ного парку МТС до початку весняних польових робіт не буде».