Голод в Україні 1946-1947 років

Сталінське керівництво вперто не бажало рахуватися з реальністю. На його думку, основною причиною невико­нання хлібозаготівель були не надмірні норми поставок та серйозні помилки в аграрній політиці, і навіть не посуха, а самі колгоспники, особливо ті, які пережили окупацію і в яких начебто внаслідок ворожої агітації та пропаганди знову почали проявлятися «дрібнобуржуазні настрої». Не на висоті, з точки зору Сталіна, виявилося й місцеве керів­ництво, піддавшись цим «настроям». «В чому полягає го­ловна причина незадовільного ходу хлібозаготівель у від­стаючих районах? — запитувала «Правда» в передовій статті «Успішно закінчити хлібозаготівлі» від 23 листопада 1946 р.— Можливо, причина криється в якихось додатко­вих труднощах, які не дозволяють цим районам йти в ногу з передовими? Ні, справа не в об'єктивних причинах. Спра­ва в тому, що партійні та радянські органи відстаючих областей не ведуть більшовицької боротьби за хліб, виявляють терпимість до фактів недобросовісного ставлен­ня до державних інтересів з боку деяких місцевих пра­цівників».

Через надмірні хлібозаготівлі та вивіз зерна за межі республіки в ряді міст України уже восени 1946 р. почалися серйозні перебої з постачанням хліба. Тому місцеві власті змушені були звертатися за допомогою в Київ. Так, ЗО ве­ресня 1946 р. Кам'янець-Подільський облвиконком звер­нувся до Ради Міністрів УРСР з проханням розбронювати державні резерви пшениці для забезпечення ринкових фондів, ліквідувати комерційні наряди на вивіз з області продовольчих культур. На це уряд республіки відповів від­мовою, мотивуючи її тим, що «через стан хлібозаготівель та виконання завдань на відвантаження зерна за межі УРСР ставити питання перед урядом Союзу з порушеного Вами клопотання не уявляється можливим».

Надзвичайно тяжко наслідки посухи позначилися на тваринництві. Неврожай трав, надмірні поставки зерна, а також сіна загострили й без того складне становище з кормами. Намагаючись хоч трохи його виправити, Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У 22 липня 1946 р. прийняли постанову «Про заходи по забезпеченню худоби кормами в колгоспах на зимівлю 1946—1947 рр.». У ній містилася вимога звернути найсерйознішу увагу на заготівлю кормів, вишукати для цього всі резерви. Один з них колгоспи знайшли в тому, що почали вести заготівлі сіна на всіх пло­щах, які до цього часу не використовувалися. Господар­ства, що не мали достатніх природних сіножатей, прикрі­плялися до тих районів, де їх було більше. Широко практи­кувалися сінозаготівельні роботи в заплавах Дніпра.

Для того щоб зменшити дефіцит кормів шляхом скоро­чення поголів'я громадської худоби, колгоспам республіки рекомендувалося здавати державі м'ясопоставки у 1946 р. не лише за поточний, а й за наступний рік. Причому в ли­стопаді було дозволено приймати від господарств неконди­ційних свиней вагою від ЗО кг і птиці — від 500 г.

В результаті 1946 р. всі колгоспи східних областей республіки, крім Сумської, значно перевиконали плани м'ясопоставок. М'яса було здано державі в 2 рази більше, ніж у 1945 р. В цілому в 1946 р. республіка поставила його (у забійній вазі) 631,5 тис. т — рівень, який вдалося дещо перевищити лише в 1949 р. Однак план молокопоставок було виконано лише на 88,7 %, а здачі яєць — на 48,4 %. І все ж поліпшити стан справ у тваринництві не вдалося. Вже на початок зими в ряді районів республіки склалося катастрофічне становище з кормами. І знову винними за це виявилися насамперед колгоспники. Тільки в грудні 1946 р. в колгоспах Запорізької області за порушення пра­вил використання кормів, їх розтягання та псування було притягнуто до відповідальності 127 чоловік, Сталінської — 401. Але репресії не змогли запобігти падіж худоби, який почався з грудня 1946 р. На 1 січня 1947 р. поголів'я вели­кої рогатої худоби скоротилося порівняно з тим же періо­дом попереднього на 46,4 тис. голів, свиней — на 1001,8 тис., овець і кіз — на 125,9 тис., коней — на 35,7 тис. голів. Зменшення поголів'я худоби посилилося на початку 1947 р., хоч у цей час ішло отелення, і воно повинно було швидко зростати. Так продовжувалося аж до появи пасо­вищного корму. Скоротилося поголів'я і в господарствах колгоспників, де на 1 липня 1947 р. кількість великої рогатої худоби становила 88,9 % від показника попе­реднього року, телят до 1 року — 77,6 %, свиней — 43,6 %, овець і кіз —87,3 %. Навесні 1947 р. на кожні 100 корів селянам вдалося зберегти лише 46.8 телят приплоду проти 58,4 у 1946 р.

Та справжньою трагедією народу став голод, який роз­почався в республіці взимку 1946/47 рр. Через посуху і надмірні хлібозаготівлі колгоспам нічим було оплатити трудодні колгоспників. У більшості господарств, що потер­піли від посухи, зернові на трудодні не видавалися зовсім. У цілому на душу населення в колгоспах України у 1946 р. припадало тільки 34 кг зерна. Намагаючись зробити хоч деякі запаси на зиму, окремі колгоспи та радгоспи респуб­ліки зверталися в Міністерство землеробства УРСР з про­ханням направити частину колгоспників і тягла на Кубань та в інші місця, де було одержано непоганий урожай, для допомоги у його збиранні з умовою, що за вироблені тру­додні з ними розрахуються хлібом. Однак республіканське міністерство фактично не мало на це повноважень, та нав­ряд чи такі заходи могли б значно поліпшити ситуацію. Голод охоплював дедалі більші території республіки. Лише в західній частині України становище було більш-менш благополучним.

Рятуючись від голоду, окремі сільські мешканці, а то й цілі сім'ї самовільно залишали колгоспи і подавалися в міста чи райони, де було краще з харчами. Про це, зокре­ма, писав у Раду в справах колгоспів при уряді СРСР голо­ва колгоспу «Заповіт Леніна» Новосанжарського району Полтавської області. Він відзначав, що «несприятливі кліматичні умови 1946 р. дуже позначилися на деяких ра­йонах Української РСР, і з липня місяця 1946 р. дуже бага­то молоді, колгоспників пішло самовільно з колгоспу на підприємства та на інші роботи . В багатьох колгоспах пішло до 100 чоловік, пішло дуже багато спеціалістів сіль­ського господарства». Про масове залишення колгоспни­ками колгоспів свідчать і дані Міністерства сільського гос­подарства України. З 1 січня 1946 р. по 1 січня 1947 р. кіль­кість працездатних жінок і підлітків до 16 років у колгоспах УРСР зменшилася на 283,9 тис. чоловік. Особливо поси­лився самовільний відхід селян взимку та навесні 1947 р.— в найбільш голодний період Д

Значна кількість сільського працездатного населення, не покидаючи місць проживання, залишала роботу в кол­госпах і влаштовувалася у різні місцеві підприємства та установи, де була гарантована карткова система забезпе­чення продовольчими товарами. На 1 січня 1947 р. ця кате­горія сільського населення налічувала 331,6 тис. чоловік. У зв'язку з цим Міністерство сільського господарства ви­знало за доцільне підготувати і направити на розгляд Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У проект постанови, яка б передбачала недопустимість самовільного виходу колгосп­ників з колгоспів і повернення тих, хто це зробив. Розгля­нувши цей проект, Рада Міністрів УРСР відмітила, що «за­борона відпуску колгоспників із колгоспів для робіт на стороні і заборона керівникам підприємств, організацій та установ у прийомі на роботу колгоспників без відповідних документів від виконкомів сільрад шляхом прийняття по­станови Ради Міністрів і ЦК КП(б)У не відповідає ста­тутним положенням сільгоспартілі та Конституції СРСР».