Голод в Україні 1946-1947 років

Щоб утаїти бодай дещицю вирощеного ними врожаю, в колгоспах вдавалися до різних методів: ховали зерно, зволікали з його обмолотом і здачею на заготівельні пунк­ти. Наприклад, у Переяслав-Хмельницькому районі Київ­ської області, за неповними даними, у вересні 1946 р. на токах і в колгоспних коморах було близько 15 тис. ц зерна, яке мало бути зданим державі. Близько 8750 ц зерна, що підлягало вивезенню, осіло на кінець жовтня у колгоспних коморах Хмільницького району Вінницької області. Тут же був і ще не обмолочений урожай з 1580 гектарів. А ось що повідомляв у ЦК КП (б) У і Раду Міністрів УРСР про хід заготівельної кампанії в Миколаївській області уповно­важений ЦК ВКП(б) у цій області: «Хлібозаготівлі про­ходять незадовільно, на 20 жовтня план виконаний тільки на 52,4 %. Перевірки на місцях виявили численні факти засипання товарного зерна в насіннєві фонди, затримки під різними приводами продовольчого зерна на колгоспних складах». В окремих колгоспах Запорізької області ство­рювалися фонди соціального забезпечення, які були визна­ні незаконними.

Мали місце випадки, коли з відома або за розпоряд­женням керівників господарств для того, щоб затримати зерно, виводилися з ладу молотильні агрегати, інші сіль­ськогосподарські машини. Так, голова колгоспу ім. Рози Люксембург Сталінської (нині — Донецької) області Терещенко дав вказівку зламати сушарку. В колгоспі «Запо­віт Ілліча» цієї ж області близько 15.т зерна не просушили, а розпарили, зробивши його вологішим, щоб таким чином зберегти в господарстві. Для боротьби з подібними явища­ми пунктам «Заготзерно» була дана вказівка приймати все зерно, незважаючи на якість. В резолюції XIV пленуму Одеського обкому КП(б)У, який відбувся ще в липні 1946 р., прямо висувалася вимога не допускати повернення в колгоспи і радгоспи зерна, що доставлялося на пункти «Заготзерно» і держсортфонду.

Заготівельним пунктам республіки в ряді випадків доз­волялося приймати зерно вологістю навіть до 20 %, а ку­курудзи—до ЗО %. Від місцевих органів вимагалося лише одне: за будь-яку ціну виконати план. Так, директор Царичанського пункту «Заготзерно» Казимірченко ве­ликі втрати зерна на своєму пункті пояснював тим, що був змушений «внаслідок тиску голів сільрад та уповно­важених по заготівлях», а також особисто першого секре­таря райкому партії прийняти вологе, некондиційне зерно. «Райком партії та райвиконком,— виправдовувався він,— намагалися лише, щоб хліб був зданий, а яка його якість — про це їх турботи не було проявлено». На 10 жовтня 1946 р. з 1 647 354 т зерна, яке знаходилося на заготівельних пунк­тах УРСР, вологого було 50 833 т, сирого —9992, засміче­ного — 302 004, зараженого шкідниками — 144 252 т. Збе­рігання такого зерна призводило до його псування. Лише на заготпунктах Сумської області кількість зіпсованого зерна становила 837 т.

До збільшення втрат призводило й те, що, намагаючись залишити в господарстві частину вирощеного врожаю, колгоспники ховали зерно на горищах, закопували його в землю, змішували з відходами. Наприклад, голова кол­госпу «Радянське село» Лебединського району Сумської області намагався сховати на горищах колгоспних комор 312 ц очищеного зерна і більш як 77 пудів—змішаного з відходами. Близько 300 пудів зерна намагалися сховати подібним способом в артілі «Піонер» Вільховатського району, що на Харківщині. В колгоспах «Червоний колос» та ім. Леніна Миколаївської області необмолочене та об­молочене зерно ховали відповідно у скиртах і в басейні для дощової води. Однак при зберіганні в непристосованих приміщеннях змішане з відходами, непросушене зерно час­то псувалося. Це збільшувало й без того чималі його втра­ти і приводило голів колгоспів на лаву підсудних.

Мабуть, найбільш поширеним методом приховування зерна було його зсипання в насіннєві фонди, в надії, що хоча б насіння залишать у колгоспах. Але, як показало життя, це були марні надії.

Нерідко голови ряду колгоспів, ставлячи себе під удар, ігнорували постанову уряду про те, що колгоспи до повного розрахування з державою мають право використовувати на свої внутрішньогосподарські потреби не більше 15 % від кількості зданого зерна, і витрачали значну його кіль­кість на оплату трудоднів, організацію громадського хар­чування під час збиральної кампанії, на зернофуражі тощо.

Приховати в колгоспах зерно чи іншу сільськогос­подарську продукцію було надзвичайно складно, адже за ходом заготівель пильно стежили уповноважені Міні­стерства заготівель СРСР. Останніх лише в 53 районах Київської області налічувалося 1550 чоловік, їм допома­гали тисячі уповноважених від партійних і радянських органів, направлених на місця для «зміцнення» керів­ництва колгоспів, організації заготівельної кампанії.

Проте навіть ті господарства, які виконали план заго­тівель, не могли почувати себе спокійно, оскільки їх зму­шували перевиконувати ці, і без того непосильні, плани.

Республіканська газета «Колгоспник України» різко кри­тикувала директорів «так званих передових радгоспів Полтавщини», які «замість того, щоб поскоріше вивезти державі всі надлишки хліба», «обмежилися виконанням плану хлібозаготівель», почали «безтурботно витрачати хліб» на організацію харчування.

Слід відзначити, що нерідко керівники районної ланки, які краще, ніж їх вищестояще начальство, знали стан справ у колгоспах і бачили нереальність, поставлених зав­дань, закривали очі на «незаконні» дії голів колгоспів, а інколи й самі видавали накази, що гальмували хлібозда­чу, даючи тим самим можливість господарствам залишити в себе частину вирощеного врожаю. Це викликало надзви­чайне незадоволення центральних органів. Зокрема, в пос­танові Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1946 р. відзна­чалося, що керівні органи багатьох областей і районів «все ще продовжують стояти осторонь від справи хлібо­заготівель і не ведуть необхідної боротьби за повне і своє­часне виконання планів заготівель».

Безпрецедентну кампанію тиску на керівництво район­ної ланки і особливо на керівників-комуністів з метою при­мусити їх за будь-яку ціну добиватися виконання кол­госпами нереальних планів розв'язала періодична преса. Фактично протягом усього періоду збирання врожаю не було жодного дня, щоб у центральних та республіканських газетах за «гнилий лібералізм», «потурання саботажни­кам хлібоздачі» не піддавалися критиці керівники, які не зайняли жорсткої позиції в питанні заготівель. Газета Міністерства сільського господарства СРСР «Социалистическое земледелие» у статті «Дезорганізатори хлібоза­готівель під захистом земельних органів» різко критику­вала ряд керівників районних органів України, які «не тіль­ки не впливають на відстаючі колгоспи, а й нерідко поту­рають антидержавним тенденціям, опинившись у полоні відсталих настроїв окремих голів колгоспів». «Правда Украины» гнівно накинулася на керівників Амвросіївського району Сталінської області, які запропонували колгоспам засипати насіннєві фонди незалежно від виконання ними планівдлібозаготівель, а також пішли на ще більший «зло­чин», заборонивши колгоспам вивозити хліб на заготівель­ні пункти без їхнього письмового дозволу. Газети нагаду­вали, що «партія оцінює роботу кожного керівника, кожно­го комуніста по тому, як він бореться за виконання хлібо­заготівель», що «для справжніх більшовиків немає і не може бути нездоланних перешкод на шляху до виконан­ня державних завдань», а «керівники, які ліберальне ставляться до дезорганізаторів хлібозаготівель, втрачають своє партійне обличчя, не заслуговують довір'я партії і народу» й повинні зніматися з постів і віддаватися під суд.