Політична система суспільства

Винятково важливу роль у процесі формування влад­них структур відіг-рають політичні партії як добровільні об'єднання громадян, що виражають інте-реси певних со­ціальних верств і груп, беруть участь у процесах здобут­тя, утри-мання державної влади і впливу на неї. За нинішніх умов політичні партії Укра-їни ще не вико­нують достатньою мірою системотворчого призначення. Сього-дні можна говорити лише про багатопартійність в Україні, яка від атомізовано-го розмаїття з великою кіль­кістю нечисленних, маловпливових партій поступо-во трансформується в партійну систему в її класичному роз­межуванні на лівих, центр і правих. Зрештою, немає ін­шого інституту, крім політичних партій, який би успіш­ніше справлявся з трьома найважливішими функціями — передачі вла-ди, політичної мобілізації мас і легітимізації існуючого режиму.

Громадянське суспільство і шляхи його

становлення та розвитку

В основі ідеї громадянського суспіль­ства лежить проблема відносин лю-дини з політичною владою, суспільства з державою. Ця проблема завжди пере­бувала в центрі філософської і полі­тичної думки. Так, ще Платон і Арістотель, хоча й ототожнювали суспільство з державою, але водночас роз­глядали питан-ня взаємовідносин людини і влади в контексті аналізу різних форм державного правління. Саме ж по­няття «громадянське суспільство» з'явилося лише у XVIII ст., зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий зміст.

Концептуального оформлення ідея громадянського суспільства набула у творчості Т. Гоббса. Він одним із перших почав протиставляти природне й сус-пільно-політичне в людині. Природне в людині є некерованим і тому неполі-тичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне — владі, державі Вважаючи свободу природним станом, Т. Гоббс водночас обгрунтовував необхідність підпорядкування владі держави нічим не обмеже-ної свободи, яка веде до загальної ворожнечі й насильства. Так природному суспільству (societas naturalis) було протиставлене громадянське суспільство (societas civilis) як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкова-них владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство — це одержавлене суспільство, яке є результатом переходу від природного до сус­пільно-політич-ного стану. Держава творить громадянське суспільство, закладаючи його осно-ви, встановлюючи порядок, цивілізуючи суспільство та його членів.

Дж. Локк підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене суспіль-ство як суспільство громадянське. Він, зокрема, писав: «Ті, хто об'єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звер-татися і яка наділена владою вирішувати спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві; але ті, хто не мають такого спіль-ного судилища, я маю на увазі — на землі, вони все ще перебувають у природ-ному стані, за якого кожний, коли немає нікого іншого, сам є суддею і катом .».

Хоча Т. Гоббс і Дж. Локк виходили з договірної теорії походження дер-жави, вони зробили з неї різні висновки. Як апологет абсолютної монархічної влади Т. Гоббс стверджував, що, уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди повинні в усьому підкорятися державі й не можуть чинити їй спротив. Дж. Локк, навпаки, обґрунтовував право народу на опір державі в тому разі, якщо вона нехтує його права та інте-реси. Він доводив, що, уклавши суспільний договір, держава отримує від лю-дей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства — створення умов для того, щоб усі й кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, і не може зазіхати на природ-

Локк Дж. О государственном правлений // Избр. филос. произведения: В 2 т. М, 1960. Т. 2. С. 320.

ні права людей — на життя, свободу, власність тощо. Хоча Дж. Локк іще не розмежовував суспільство й державу, розріз­нення ним прав особи й дер-жави мало велике значення для становлення концепції громадянського суспільства.

Принципово важливий унесок у розвиток концепції громадян­ського сус-пільства зробив Г. В. Ф. Гегель. На відміну від своїх поперед­ників, котрі не роз-межовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов'язані інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукуп-ність індивідів, котрі за допомогою праці задовольняють власні потреби й пот-реби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді, коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність, тобто в державу. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб.

К. Маркс, як і Гегель, також вважав, що громадянське суспільство існує поза державою як політичним інститутом. Він розглядав це суспільство як су-купність сімей, суспільних станів і класів, відносин власності й розподілу, вза-галі всіх форм і способів позадержавного існування та функціонування суспіль-ства. Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку — стосовно його економічної-структури. На його думку, громадянське суспільство, в якому при-ватній власності належить вирішальна роль, породжує державу. Таке суспіль­ство є буржуазним, держава в якому, як і будь-яка держава, є знаряддям класо-вого панування. Історичний розвиток, за К. Марксом, веде до звільнення грома-дянського суспільства від держави. Не держава підпорядковує собі суспільство, а суспільство з його базисними еконо­мічними відносинами підпорядковує собі державу і в кінцевому підсумку розчиняє її в самоврядних структурах, держава в комуні­стичному суспільстві відмирає.

Так поступово склалася концепція громадянського сус­пільства як сфери недержавних суспільних відносин, що так чи інакше співвідноситься і взаємо-діє з державою як політичним інститутом. Під громадянським суспільством почали розуміти все те в суспільстві, що не є державою і державним.

Таким чином, громадянське суспільство — це сфера недержавних сус-пільних інститутів і відносин.

Концепція громадянського суспільства має сенс лише в межах дихотомії «громадянське суспільство — держава». Полягає він у тому, щоб шляхом роз-межування громадян­ського суспільства і держави робити їх соціальними парт-не­рами, заперечувати вивищення держави над суспільством, доводити, що дер-жава є похідною від громадянського суспільства й повинна слугувати йому, а не навпаки, як це нерідко трапляється.

Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпо-чалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсо-лютистського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового фео-даль­ного ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, де-мократичні форми державного правління. Виникнення громадянського суспіль-ства пов'язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невід-чужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Пере-ломним рубежем у становленні в країнах Західної Європи правової держави і громадянського суспільства була Велика французька революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні — прийнята під час її здійснення «Декларація прав людини і громадянина» (1789), яка проголошувала недоторканність при-родних прав людини і прав громадянина і була своєрідним маніфестом правової держави і громадянського суспільства.