Виклик обвинуваченого робила потерпіла сторона, публічно повідомляючи його про час та місце судового засідання; відсутність обвинуваченого не зупиняла процесу, тобто слухання справи проходило без нього.
Слоужбова особа чи орган, до якого подавали скаргу, вивчали обставини справи та давали обвинуваченому змогу подати доказ щодо його виправдовування. Доказами вважалися власне визнання, документи, показання свідків, крім жінок, дітей та рабів (визнавалися свідчення рабів лише у тому разі, коли вони давалися під тортурами), присягу сторін.
Після закінчення попереднього слідства усі прийняти докази (усні заносилися до письмових протоколів) запечатували у спеціальні посудини; нові докази вже не приймалися. Після цього призначали день суду. На суді виступали сторони, яким надавався однаковий час для представлення матеріалів справи.
Судове засідання закінчувалося таємним голосуванням суддів без попередньої наради; при рівності голосів підсудного вважали виправданим. Оскільки не з усіх справ законами передбачалося конкретне покарання, голосували також щодо форми покарання. Свої пропозиції до цього питання могли також вносити як потерпілий, так і засуджений.
Судові рішення і вироки можна було оскаржити, подавши скаргу до гелеї, чиє рішення було остаточним та безапеляційним.
Виконання вироку (смертна кара чи тілесні покарання) належало до виконання певному содовому органові - колегії одинадцяти . Засуджений до штрафу на користь держави ставав її боржником і, якщо у вказаний термін не гасив борг, від підлягяв ув¢язненню до сплати боргу; за декілький час сума боргу подвоювалася. У приватних справах боржникові теж давали певний час для сплати; при його опрушенні позивач мав право захопити майно боржника у якості компенсації, а в разі вчинення боржником опору – подати ще один позов, в результаті котрого боржник сплачував ще й державний штраф у розмірі суми позову.
Це був в загальних рисах огляд основних положень правової системи Афінської держави.
З А К Л Ю Ч Е Н Н Я
Афінське право служить яскравим прикладом права рабовласницької демократичної республіки. Якщо абстрагуватися від терміну “рабовласницьке” та явищ, з ним пов¢язаних, розглядати норми афінського права лише у загальному контексті, можна дістатися висновку, що вони були дійсно демократичними.
Отже, це забезпечувалося колегіальністю у вирішені питань, участю громади в цілому у прийнятті законів, здійсненням правосуддя, виборчою політичною системою, обов¢язковою підзвітністю державних урядовців та посадових осіб, широким спектром соціальних гарантій для населення. З іншого боку правова система покарання (смертна страта, тілесні покарання, високі штрафні санкції, позбавлення громадяньских та політичних прав) дозволяла держати досить високий рівень правової свідомості суспільства в цілому та кожного громадянина.
Серед недоліків афінської демократії можна виділити соціальну обмеженість верств населення, на які поширювалися повною мірою норми права та соціального захисту, адже вільні правоздатні громадяни в Афінскому полісі складали близько 10 відсотків населення; крім того, не слід зневажати фактом, що рабовласництво, безкарна експлуатація людини людиною хоча й забезпечувала матеріальну сторону життя суспільства, але не сприяла дійсному втіленню демократії у сучасному розумінні, коли панує соціальна доктрина про рівноправність усіх представників людства, незалежно від раси, національності, соціального походження, фінансового чи соціального статутсу.
Нарешті, слід прийняти до уваги , що “соціальні гарантії розслаблювали нижчі верстви повноправного населення, чий життєвий мінімум був практично гарантований, утверджували презирливе ставлення до праці. Надалі верхи втрачали смак до подальшого збагачення. Оскільки над кожним громадянином тяжіла загроза остракізму і пратично кожний міг потрапити під суд за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, майнові злочини тощо, то верхівка афінского суспільства вимушено загравала з низами. Вигідніше було роздати частину майна у вигляді подачок, ніж під справжнім чи надуманим приводом бути засудженим до конфіскації усього майна. Сподіватися на те, що злидар-геліаст виявить справедливість стосовно зарозумілого багатія-аристократа, особливо не доводилося. В новітній час з чимось подібним (якщо можна порівнювати непорівняне) зіткнулися власті Швеції та інших розвинених капіталістичних держав з широкою системою соціальних гарантій. Високі податки на майнові класи і соціальний комфорт для низів суспільства призвоять до сповільненя темпів економічного розвитку, втечі капіталів з країни, люмпенізації частини громади”[4, стор.48-49].
Але в загальному плані основні положення державно-правової спадщини Афінської держави широко використовувалися наступнимі поколіннями. Змінювалися деталі, відповідно до існуючого ладу, але квінтесенція правових норм, понять, соціальних та правових явищ, навіть соціальних інститутів та інститутів влади залишилася незмінною й досі. Усе це має втілення в багатьох державно-правових системах країн усього світу, в тому числі і в Україні, прикладом чого служать положення законодавства, зокрема Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу та інше.
Л І Т Е Р А Т У Р А
1. История Древней Греции / Под ред. В.И.Авдиева, А.Г. Бокщанина и Н.Н.Пикуса/ - Москва, “Высшая школа”, 1972
2. Крип¢якевич І. Всесвітня історія . у 3 кн., книга 1. - Київ, “Либідь”, 1995
3. Тищик Б.Й. Історія держави та права країн стародавнього світу. В 2 т.т., том 1. – Львів, “СПОЛОМ”, 1999
4. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. – Київ, “АТІКА”, 2000
5. Кримінально-процесуальний кодекс України, - матеріали сайту http://stasua.netfirms.com
6. Конституція України. – Українська Правнича Фундація, Київ, 1998
Завантажити реферат