Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Така дослідницька програма стійка щодо «фальсифікуючої» дії негативних фактів, оскільки включає в себе сукупність допоміжних гіпотез, які оточують «ядро» програ­ми, ніби приймаючи на себе «удари» негативних фактів. Так, відкриття аномалій у русі планети Уран у минулому столітті суперечило («фальсифікувало») теорії небесної механіки. Проте астрономи не відмовилися від неї, а висунули (в особі Д. Адамса і У. Левер'є) допоміжні гіпотези, які.

1.Мазепа.Людина і історичний діяч .К.1991.С.19.

2. Мазепа.Людина і історичний діяч .К.1991.С.7.

допомогли зберегти теорію небесної механіки і навіть відкрити нову планету—Нептун.

На жаль, і Лакатошу не вдалося здолати ідею «вирі­шального експерименту» (хоча в його міркуваннях є бага­то слушного), оскільки .він залишився па загальнопозитивістській позиції визнання емпіричного («фактуального») джерела істинності теорії.

Безперечно слушною в міркуваннях Лакатоша є думка про «стійкість» теорії протії «фальсифікуючої» сили нега­тивних фактів. Навіть у давні часи, коли з'явилися факти, які суперечили пануючій на той час геоцентричній системі, астрономи (і серед них перш за все Птоломей), розробив­ши складну теоретичну побудову «епіциклів» і «ексцентрів», зуміли несуперечливо «прив'язати» негативні факти до геоцентричної теорії. Більше того, висунута вже в III ст. до н. е. Арістархом Самоським геліоцентрична концепція, хоч і набагато простіше узгоджувалася зі згадуваними не­гативними (щодо геоцентризму) фактами, рішуче була відкинута, оскільки суперечила теоретичній системі наук того періоду.

У своїй праці «Амальгест» Птоломей писав: «Якби Зем­ля мала рух, спільний з усіма важкими тілами, то вочевидь внаслідок своєї маси випередила б ці тіла, залишила б усіх тварин і рівною мірою інші важкі тіла без усякої підтрим­ки в повітрі і, зрештою, скоро й сама випала б з неба. Такі, висновки, до яких ми прийшли: безглуздіші й смішніші важко собі уявити» .#1

Щоб аргументовано спростувати міркування Птоломея, необхідно використати поняття інерції, невідоме вченим того часу і чітко не сформульоване навіть у часи Коперника (це поняття чітко сформулювали лише Г. Галілеи і І. Нью­тон). Тому навіть у Коперника геліоцентризм багато в чо­му мав характер лише формальної теорії. Недаремно кар­динал Р. Беллармін писав

одному з послідовників Копер­ника: «Гадаю, що ви і сеньор Галілеіі вчинили б обережно, якби задовольнилися б здогадними висловлюваннями и утрималися б від абсолютних; так чинив, як я завжди ду­мав, і Коперник . І справді, якіцо говорять, що припущення про рух Землі і нерухомість Сонця краще пояснює спосте­режувані явища, ніж гіпотеза епіциклів і ексцентрів, то це-прекрасне твердження і воно не містить у собі ніякої небезпеки. Його цілком досить для математики».#2

Геоцентрична теорія, як бачимо, незважаючи на. існу­вання фактів, що ЇЇ «фальсифікували» ще до початку нашої ери, незважаючи на існування альтернативної їй геліоцен­тричної ідеї (з III ст. до н. е.), яка простіше пояснювала негативні факти, стійко «протрималася» 18 століть і тільки після цього поступилася місцем (та й то не одразу) ідеям нової астрономії, фундамент якої було закладено Коперником.

Проте такий «консерватизм» теорії цілком виправданий, адже історія науки знає багато випадків, коли поява фак­тів, що суперечили тій чи іншій теорії, аж ніяк не була свідченням її неістинності. Більше того, побудова «додатко­вих гіпотез», що «прив'язували» негативні факти до теорії, узгоджували їх з теорією, нерідко приводила до наукових відкриттів.

#.Цит.за :Гурев Г.Системы мира .М., 1950. С .78

#.Цит за : Кузнецов Б.Г.Эволюция картины мира М 1961 .С.122.

Так було в уже згаданому випадку з аномаліями в русі Урана (останньої відомої на початок XIX ст. пла­нети сонячної системи). Узгодження цих аномалій з зако­нами небесної механіки, якій вони, мабуть, суперечили, не тільки зберегло теорію, але й привело до відкриття (суто теоретичним шляхом) пової планети — Нептуна. Цілком аналогічним шляхом була відкрита в 1930 р. остання відо­ма на сьогодні планета сонячної системи Плутон.

Ще один випадок. Коли Д. І. Менделєєв сформулював свій знаменитий періодичний закон і склав на його основі таблицю хімічних елементів, то виявилося, що розташовані в порядку зростання атомної ваги елементи таблиці далеко не скрізь відповідали вимогам періодичного закону. Впев­нений у. правильності відкритого ним закону, Менделєєв вніс у таблицю зміни, які узгоджували факти з вимогами закону (а не навпаки). Це порушило неперервність розта­шування елементів, у таблиці з'явилися «порожні місця». Менделєєв побудував логічну «модель», що пояснювала на­явність «порожніх місць» існуванням ряду ще не відкритих хімічних елементів з цілком певними (Менделєєв точно назвав, з якими саме) властивостями. Згодом усі ці елемен­ти і справді (більшість—ще за життя Менделєєва) були відкриті.

Характерна деталь: числове значення атомної ваги од­ного з ціїх елементів—галія—виявилося при його від­критті іншим, ніж передбачав Менделєєв. Останній напи­сав листа авторові відкриття Лекоку де Буабодрану, в яко­му висловив упевненість, що таке розходження є результа­том неточності досліду, а не неточності теорії. Повторений більш чітко дослід підтвердив правоту Менделєєва.

Подібні випадки мали місце і в інших галузях науки. Наприклад, здійснене теоретичним шляхом відкриття ро­сійським географом В. Ю. Візе острова в Північному Льо­довитому океані. Згодом цей острів був справді відкритий

однією з полярних експедицій і названий островом Візе. Такий, здійснюваний суто теоретичними (логічними) засо­бами метод виявлення й пояснення фактів звичайно назива­ють науковим передбаченням.

Межі передбачення. Проте історія науки знає безліч випадків протилежного порядку, коли безсуперечне «прив'я­зування» до теорії фактів, що їй суперечили, не виправдо­вувалося наступним рухом теорії, внаслідок чого теорія виявлялася не істиною, а заблудженням, як це сталося з геоцентричною теорією.

Чому ж так по-різному складається доля «логічних мо­делей», що будуються для пояснення («прив'язування» до теорії) нових фактів? Конструювання подібного роду «ло­гічних моделей» має на меті отримання нового знання. По­дальша доля цих моделей вочевидь залежить не від їх ло­гічної будови (логічна «модель» Птоломея і логічна «мо­дель» Адамса і Левер'є з точки зору їх логічної коректно­сті бездоганні), а від самих об'єктів, що ними «моделю­ються».

Звичайно, і аномалії в русі Урана, і аномалії руху не­бесних тіл в геоцентричній теорії були новими фактами що­до (відповідно) небесної механіки й геоцентричної теорії. Проте ці факти були новими по-різному. Перший свідчив про існування нового елемента в наявній системі знання (хоча Нептун і був новою планетою, але як планета він ні­чим принципово не відрізнявся від уже відомих планет сонячної системи), другий, як виявилося згодом, свідчив про існування такого нового, яке виходило за межі наявної системи знання. Таким чином, характер наукового передба­чення має такі логічні моделі, які відкривають нові еле­менти тієї сфери дійсності, основні закономірності якої вже зафіксовані існуючою системою теоретичного знання. Ло­гічні ж моделі, які прагнуть пояснити факти, що лежать за межпми фіксованої даною теорією сфери дійсності, немину­че виявляються заблудженням. Вони безпідставно поши­рюють чинність певних положень за межі їх об'єктивної істинності.