Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Досвідний рівень пізнання. Перехід від старої теорії до нової-це, по суті, перехід до нових, несумірних з прита­манними старій теорії вихідних принципів. Такий перехід, зрозуміло, не може здійснюватися логічним шляхом, оскіль­ки суперечність між вихідними посиланнями нової і старої теорії є насамперед логічною суперечністю. Тому вироблен­ня нових вихідних принципів теорії є вільним, таким, що виводить думку за межі старої теорії, вибором. І джерело виникнення всіх вихідних принципів (аксіом, базисних по­ложень тощо) — практика.

Оскільки вихідні принципи теорії є за формою теоре­тичними положеннями,

#.Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии. активности 1966

вони не можуть бути безпосереднім продуктом практики (вона ж бо матеріальна, а не теоре­тична діяльність). У той же час вихідні принципи не можуть бути і продуктом теоретично-логічної діяльності, позаяк за своєю суттю (як вихідні принципи) вони передують усякій теоретичній діяльності, є її відправним пунктом. Однак річ у тому, що, крім теоретичного, існує ще «дотеоретичний», досвідний рівень пізнання. Саме на цьому рівні й відбува­ється становлення вихідних положень усякої теорії.

Досвідний рівень пізнання виростає безпосередньо з практики, зберігаючи з нею найтісніший зв'язок, який ви­являється в тому, що отримане таким шляхом знання є ніби безпосередньою діяльною моделлю об'єкта. Звичайно, і теоретичне знання, як уже зазначалось, є діяльним за сво­єю природою. Проте діяльне (суб'єктивно-практичне) тут ніби увійшло у фундамент теоретичної конструкції, воно сховане, недосяжне безпосередньому погляду. Недарем­но суб'єктивне так важко знайти в теоретичному знанні.

Інша справа — досвід. Тут практична природа знання безпосередньо явна. Саме досвід і виявляє себе передусім як знання тих дій, які необхідно здійснити на шляху подолан­ня опору нового, ще не пізнаного об'єкта. Таким знанням (назвемо його «досвідним», на відміну від теоретичного) є знання селянина, який уміє вирощувати хороший врожай і в той же час не має уявлення про наукову агрономію.

Досвідний характер часто мають і наукові уявлення, як, наприклад, уявлення М. Планка про кванти або Е. ІІІрсдінгера «про «псі-функцію». Спочатку це були знання про способи подолання труднощів на шляху пізнання фізичних явищ у мікросвіті, які не містили майже ніякої інформації про причини, що ці труднощі породжували. Звичайно, до­свідне й теоретичне знання ніколи не існують окремо одне від одного, їх скоріше слід розуміти як функціональні момен­ти певної цілісності.

Зустрічаючись з принципово новими об'єктами, теоре­тичне знання даного історичного періоду виявляється не­здатним проникнути в їх суть. Об'єкти ніби опираються та­кому проникненню, внаслідок чого дійсність втрачає свій раціональний характер. З точки зору логіко-дискурсивного пізнання усунення неадекватності, здолання опору якісно нових об'єктів у більшості випадків здається «ірраціональ­ним стрибком». Насправді ж ця «ірраціональність» є лише ілюзією, породжуваною тією обставиною, що сам стрибок здійснюється на іншому, якісно відмінному від логіко-дис­курсивного рівні пізнання — на рівні досвіду.

У досвіді як формі початкового пізнавального проник­нення в новий об'єкт відбувається своєрідна «інтеграція» об'єкта з пізнаючим суб'єктом, яка і створює передумови перетворення об'єкта з чужого для людини в олюднений. Як «олюднення» природи, так і «натуралізація» людини являють собою зміну структури кожного з названих компо­нентів. Проте йдеться не про зміну фізичної (хімічної, біо­логічної тощо) структури. Атмосферна електрика (блискав­ка) залишається у фізичному відношенні тією ж електри­кою, незалежно від того, пізнана вона людиною чи ні. Так само і людина, незалежно від того, пізнала вона електри­ку чи ні, залишається не тільки біологічно, але й соціальне людиною.

Зміна структури, що відбувається в процесі інтеграції, є зміною типу взаємодії. Електрика, залишаючись і після її пізнання тим же фізичним явищем, отримує ніби но­вий—людський—«вимір» (набуває соціальної властиво­сті). Вона (електрика) включається в практичну діяльність людини як одне з головних джерел енергії для машин, ме­ханізмів і приладів, що складають «неорганічне тіло» людини. Те ж саме можна сказати про фізичні, хімічні та інші властивості матеріалів, з яких зроблені машини і ме­ханізми. «Натуралізація» ж людини виявляється в тому, що її об'єктивні потреби стають щораз універсальнішими, поступово охоплюють усе багатство навколишнього світу. Здійснювана в досвіді інтеграція суб'єкта і об'єкта і постає тим початковим пунктом, що є спільним і для процесу “олюднеііня” природи, і для процесу «натуралізації» лю­дини.

У своїй елементарній формі інтеграція суб'єкта з об'єк­том добре знайома кожному, хто оволодіває тими або ін­шими навичками, скажімо, водінням автомобіля чи їздою на велосипеді. При перших спробах оволодіти навичками водія автомобіля новачок переживає реальне відчуття «опору». Автомобіль «поводить» себе як норовиста жива іс­тота, що не підкоряється зусиллям водія. Проте через де­який час новачок стає досвідченим водієм, що так само реально відчуває своє «злиття» з автомобілем, як раніше відчував його «опір». Зникає межа між автомобілем і во­дієм (зрозуміло, не в буквальному розумінні), водій відчу­ває наитонші нюанси «поведінки» автомобіля, з легкістю керує складними маневрами, ніби автомобіль є одним з органів тіла самої людини.

Отримуване в такий спосіб досвідне знання, на перший погляд, може здатися тотожним, вихідним принципам тео­рії. На користь такої думки, здавалося б, свідчить та об­ставина, що і дані досвіду, і вихідні принципи теорії явля­ють собою необумовлене (очевидне) знання. Проте між досвідним знанням і вихідними принципами теорії існує якісна відмінність. Досвідне знання виявляє об'єкт у відношенні до активного діяння на нього суб'єкта. Вихідні ж принципи теорії (принаймні безпосередньо) вже не міс­тять у собі слідів суб'єктивно-практичного походження. Та­кими постають аксіоми евклідової геометрії, принципи від­носності Ейнштейна, поняття «хвилі-частки» Л. де Бройля і т. п. Інакше кажучи, вихідні принципи теорії — це вже теоретичне знання, тобто вони несуть у собі інформацію про сам об'єкт.

Відмінність між вихідними принципами теорії і досвід­ним знанням виникає внаслідок того, що пізнавальне про­никнення в структуру нового об'єкта, хоч і здійснюється майже цілком у сфері досвідного знання, своє завершення знаходить вже за його межами, у сфері теоретичній. При вивченні нового об'єкта потрібний певний період «зживан­ня» дослідника з новим предметом чи проблемою. І тільки після того, як таке «зживання» відбулося (а воно має міс- це ще в рамках досвідного знання), приходить довгоочіку­ване рішення. Так, Менделєєв довго і безрезультатно роз­робляв періодичний закон хімічних.елементів, але протягом цих шукань настільки «зжився» з досліджуваною пробле мою, що її рішення прийшло до нього навіть не в момент активної роботи, а уві сні, без .свідомо стимульованих зусиль.