Відмінності системи визначення затрат на закордонних та вітчизняних підприємствах

ЗМІСТ

ВСТУП

1 Порівняння систем обліку затрат “стандарт-кост” і “директ-костинг”

1.1 Методи обліку затрат

1.2 Класифікація затрат на постійні і змінні

1.3 Особливості обліку затрат за системою «директ-костинг»

1.4 Переваги і недоліки “директ-костинга”

2. Характеристика підприємства

3. Рекомендації щодо використання систем обліку затрат на підприємстві

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства. Під собівартістю продукції, робіт, послуг розуміються виражені в грошовій формі затрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, що використовуються безпосередньо у процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва та його удосконалення. Склад затрат, що включають до собівартості продукції, визначається державним стандартом, а методи калькулювання – самим підприємством.

У непростих умовах перехідної економіки підприємства зіштовхнулися з двома проблемами обліку затрат.

Перша – переорієнтувати вітчизняну теорію і накопичений у цій галузі практичний досвід на рішення нових задач, що постали перед управлінням підприємством в умовах ринку.

Друга – створення нових нетрадиційних систем одержання інформації про затрати, застосування нових підходів до калькулювання собівартості, підрахунку фінансових результатів, а також методів аналізу, контролю і прийняття на цій основі управлінських рішень.

Одним з альтернативних традиційному вітчизняному підходу до калькулювання повної собівартості є підхід, коли в розрізі об'єктів калькулювання планується і враховується неповна, обмежена собівартість. Ця собівартість може містити в собі тільки прямі затрати, тільки змінні, що залежать від зміни обсягів виробництва; вона може калькулюватися на основі тільки виробничих затрат, тобто затрат, що пов'язані з виготовленням даної продукції, виконанням робіт або наданням послуг, навіть якщо вони непрямі. Але, незважаючи на різну повноту включення в собівартість об'єкта калькулювання різних видів затрат, загальним для цього підходу є те, що інші види затрат, що також за своєю економічною сутністю складаються з частини поточних затрат, не входять до калькуляції, а відшкодовуються загальною сумою з виторгу (валового прибутку). У цьому основна відмінна риса системи обліку неповної собівартості – система “директ-костинг”.

1. Порівняння систем обліку затрат “стандарт-кост” і “директ-костинг”

1.1 Методи обліку затрат

Метод обліку виробничих затрат - це визначення складу і розміру затрат на окремі вироби, види, групи виробів, переділи, замовлення і т.д. Визначальними факторами під час вибору методу обліку затрат виробництва є належність до певної галузі, тип виробництва; характер технологічного процесу, номенклатура продукції, що випускається; організаційна структура керування виробництвом.

У нашій країні в даний час основні методи обліку затрат класифікуються:

- стосовно технологічного процесу – за замовленнями, за переділами;

- за об'єктами калькуляції - деталь, вузол, виріб, процес, переділ, виробництво, замовлення;

- за способом збору інформації, що забезпечує контроль за затратами,

- за способом попереднього контролю - нормативний метод.

Метод обліку затрат на виробництво за замовленнями застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах оброблюючих галузях промисловості, де виробляється продукція, що не повторюється чи рідко повторюється, а також у допоміжних виробництвах підприємства.

Об'єктом обліку затрат є окреме замовлення, що відкривається на заздалегідь установлену кількість однакових виробів, чи визначений обсяг виконани робіт або послуг. Виробничі затрати збираються за окремим замовленням, а в розрізі цього замовлення – за встановленою номенклатурою калькуляційних статей затрат.

Фактична собівартість випущених виробів, виконаних робіт, послуг за кожним замовленням калькулюєтся після його закінчення шляхом підсумку затрат на виробництво з урахуванням повернення невикористаних матеріальних цінностей, і є не середньою, а цілком визначеною величиною. Калькулювання фактичної собівартості окремих виробів здійснюється шляхом прямого розрахунку, тобто сума усіх затрат на виробництво поділяється на кількість виробів, що входять до цього замовлення.

Метод обліку затрат на виробництво за переділами застосовується в масовому виробництві, де технологічний процес складається з кількох послідовних переділів - дискретних стадій обробки, що представляють сукупність операцій процесів, у результаті яких виготовляється однорідна, за вихідним матеріалом і характером обробки, продукція. Сутність цього методу полягає в тому, що виробничі затрати враховуються за переділами виробничого процесу, а в межах кожного переділу - за калькуляційними статтями затрат. Попередільний метод застосовують в основному у металургійній, текстильній, деревообробній, скляній, паперовій, харчовій промисловості, що передують стадії обробки і затрат останнього періоду.

Нормативний метод обліку затрат на виробництво (або «стандарт-кост») характеризується наступними принципами організації обліку:

- попереднім складанням нормативних калькуляцій на основі технічно обґрунтованих діючих норм затрат за основними статтями затрат на виробництво в натуральному і грошовому виразі;

- обліком змін діючих поточних норм і визначенням впливу цих змін на собівартість продукції;

- виявленням відхилень фактичних затрат від діючих норм.

Застосування системи нормативного обліку дозволяє використовувати нормативний спосіб калькулювання, при якому фактична собівартість продукції розраховується шляхом алгебраїчного додавання нормативної її собівартості до величини відхилень від норм. Організація нормативного методу обліку дозволяє здійснити щоденний і безперервний облік і контроль за поточними затратами.

Західний аналог нормативного методу обліку – система "стандарт-кост". Ця система нормативних (стандартних) затрат служить для оцінки діяльності окремих роботників і компанії в цілому, підготовки бюджетів і прогнозів, допомогає прийняти рішення про встановлення реальних цін. Основа розрахунку – можлива ринкова ціна і можливість отримання прибутку. Ця система широко ивикористовується по всьому світу практичесно всіма виробничими компаніями.

Основні цілі і результати їх ранжування для системи "стандарт-кост" в різних країнах можна представити в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. – Приоритети цілей використання методу "стандарт-кост"