Якщо провести порівняння і виявити пріоритетні цілі дял нормативного обліку, що використовувся в плановій економіці, то на першому місці буде контроль виконання планової собівартості та облік відхилень, що дозволяє проводити оперативний аналіз причин відхилень з виходом на оперативне управління затратами.
На другому – калькуляція повної собівартості, потім - підготовка податкової, фінансової звітності за даними виробничого обліку. Про вихід результатів нормативного обліку на формування цінової і маркетингової политики підприємства говорити вже не доводиться. Також наврядчи можна говорити про стратегічне планування й управлення собівартістю, про бюджетне планування виробничих программ.
1.2 Класифікація затрат на постійні і змінні
Для підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, часто мають місце економічні ситуації, пов'язані з коливаннями завантаження виробничих потужностей, що спричиняє зміну обсягу виробництва і продажу, а це, в свою чергу, істотно впливає на собівартість продукції, і, отже, на фінансові результати.
Для ефективного управління собівартістю продукції, метою якого є зниження затрат на її виготовлення і реалізацію, є необхідним аналіз поведінки затрат. За цією ознакою усі затрати можна класифікувати таким чином:
1. Змінні – змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали). Під змінними затратами розуміють затрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, затрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни затрат і зміни обсягу виробництва змінні затрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.
2. Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо пропорційно.
3. Напівпостійні - залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.
4. Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити такі затрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).
Всі чотири групи затрат підрозділяються в бухгалтерії на умовно-змінні і постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі затрати.
Змінні і постійні затрати класифікуються за джерелами виникнення затрат: змінні характеризують затрати господарської активності, що пов'язана із зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують затрати, що пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих затрат відносяться затрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, затрати на здійснення економічної політики (реклама, наукові розробки і т.д.).
Рівняння 1.1 показує різну поведінку затрат і їхній зв'язок з загальними затратами:
З = Зпост + Зпер (1.1)
Поведінка напівзмінних (напівпостійних) затрат може бути охарактеризована рівнянням 1.2.
Y = А + a*х, (1.2)
де А – коефіцієнт, що характеризує частку постійних (не залежних від обсягу чи завантаження) затрат;
a – коефіцієнт, що показує величину змінних затрат у розрахунку на одиницю обсягу виробництва;
Y – величина сукупних затрат;
х - обсяг виробництва.
Німецький учений К. Меллерович для опису співвідношення відсотка зміни затрат і відсотка зміни обсягу виробництва запропонував поняття коефіцієнта реагування затрат (Крз), що визначається за формулою 1.3.
(1.3),
де %Зз – відсоток зміни затрат
%Зо – відсоток зміни обсягу.
Цей коефіцієнт приймає різні значення в залежності від виду затрат: для постійних затрат Крз=0; для пропорційних затрат Крз=1; для прогресивних – Крз>1; для дегресивних – Крз змінюється в межах від 0 до 1.
Крім поводження затрат залежно від зміни обсягу виробництва, важливим аспектом теорії класифікації затрат на постійні і змінні є умовність такого підрозділу.
Існує велика кількість видів затрат, що визначають величину сукупних затрат при зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, транспортні затрати й інші). Оскільки коефіцієнт реагування цих змінних затрат визначає рішення про збільшення чи зменшення обсягу виробництва, такі затрати називаються вирішальними.
Затрати інших видів (заробітна плата адміністрації підприємства, охорони, плата за орендовані основні засоби та інші) не залежать від обсягу виробництва. Вони просто є умовою функціонування підприємства. Їх прийнято називати затратами, що не визначають рішення.
Однак зробити висновок про те, що всі змінні затрати впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні не впливають, не можна. Існують затрати, що у певній ситуації можуть бути постійними, а в іншій – змінними. Відповідь на питання, вважати затрати постійними чи змінними, залежить від двох факторів: тривалості періоду, що розглядається для ухвалення рішення, і подільності виробничих факторів.
На тривалий період часу усі затрати стають змінними. Постійні затрати можуть виникати в результаті юридичних чи договірних відносин, наприклад, лізингових, орендних договорів, законодавчих термінів подавання заяв про звільнення, і т.д.
Тому даремно поділяти затрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації затрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки затрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення.
Навіть якщо підприємство не працює, воно все одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення рішення, наприклад, передбачається продати підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі затрати стають змінними.
Інша причина виникнення постійних затрат - недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато затрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці затрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.
Постійні затрати, що виникають через неподільність виробничих факторів, складаються з “холостих”, що не використовуються у виробничому процесі, і корисних затрат.
Проблема розподілу постійних затрат на корисні і марні особливо гостро постає, коли виробництво оснащене спеціальними верстатами-автоматами. При зниженні обсягів виробництва все одно сплачуються відсотки на вкладений капітал і нараховується амортизація, що тільки частково є корисними, а частково – “холостими” затратами внаслідок неподільності виробничого фактора - верстата.
Завантажити реферат