Таким чином, постійні затрати, що виникають через неподільність виробничих факторів складаються з “холостих”, що не використовуються у виробничому процесі, і корисних затрат:
Зпост = Зкорисн +З”холост” (1.4)
Отже, важливим положенням теорії класифікації затрат є умовність цієї класифікації. Не існує таких затрат, що можна віднести до постійних чи змінних. Поділ затрат на постійні і змінні багато в чому визначається конкретною ситуацією чи проблемою з прийняття рішень.
Можна виділити два напрямки практичного розвитку класифікації затрат: розподіл затрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів і способів такого розподілу.
Існують два підходи до вивчення поведінки затрат: мікроекономічний і бухгалтерський. Дослідження поведінки затрат з позицій мікроекономічного аналізу носять в основному теоретичний характер, і через складність та незначну практичну застосованість вони не одержали широкого розповсюдження.
Бухгалтерський підхід багато в чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу затрати спрощено поділяються, як правило, на дві групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу не можна ігнорувати факт існування змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу затрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.
Стосовно методу найменших квадратів можна сказати, що він є чуттєвим до значних відхилень від середніх, а іноді грубіші методи можуть давати точніші результати.
Дані методи відносяться до категорії найбільш простих і доступних методів, а їх надійність можна забезпечити шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних.
1.3 Особливості обліку затрат за системою «директ-костинг»
Нові підходи до калькулювання собівартості продукції, істотні можливості для удосконалення обліку й аналізу затрат відкриває система «директ-костинг».
Система «директ-костинг» представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. Цей метод прямого розрахування собівартості заснований на вирахуванні з продажного виторгу прямих затрат і визначенні граничного прибутку, що відрізняється від реального прибутку на суму непрямих затрат. При цьому постійні затрати вважаються затратами поточного періоду, не відносяться на собівартість, не розподіляються між виробами (об'єктами калькулювання), а прямо відносяться на результати господарської діяльності (збитки). Облік затрат і визначення собівартості готової продукції проводиться тільки за змінними затратах. За змінними затратами оцінюється незавершене виробництво і залишки готової продукції.
Сучасний “директ-костинг” заснований на вирахуванні з продажного виторгу змінних затрат і визначенні граничного прибутку (маржинальной прибутку), що відрізняється від реалізаційного прибутку на суму постійних затрат, що дозволяє уточнити поріг рентабельності.
Застосування розрахунку собівартості за змінними затратами дає можливість уникнути складних розрахунків постійних затрат, порівняти продажний виторг і граничний прибуток, віднести всі періодичні затрати на реалізовані товари й оцінити товарні залишки на складах за змінними затратами. Остання обставина дозволяє перевести можливий ризик від непродажу товарів на поточний рік, зменшивши прибуток і внаслідок цього податки.
У системі “директ-костинг” формується новий показник результату діяльності – маржа з змінної собівартості, що визначається як різниця між відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними затратами. Якщо із суми маржі віднімаються постійні затрати, - кінцевим фінансовий результат є доход або збиток. Коли маржа з змінних затрат тільки відшкодовує суму постійних затрат, досягається так звана «мертва точка», чи точка критичного обсягу виробництва, коли фінансовий результат дорівнює нулю.
Якщо підприємство виробляє значну кількість виробів, то метод змінних затрат дає можливість визначити «внесок» кожного виробу у відшкодування постійних затрат і формування загального рівня рентабельності.
Система «директ-костинг» застосовується і під час обліку затрат за замовленнями, за переділами.
Облік затрат складається з наступних елементів:
1) облік за видами затрат;
2) облік за місцями виникнення затрат;
3) облік за носіями затрат (калькулювання собівартості одиниці виробу).
Розглянемо організацію обліку затрат відповідно до системи “директ-костинг” за елементами, що були перерахованим вище.
1. Задачею першого елемента обліку затрат є систематичний облік затрат за видами (чи економічними елементами) за певний період.
Найважливішими видами затрат, що підлягають обліку, є:
- матеріальні затрати;
- затрати на заробітну плату;
- відрахування на соціальні заходи;
- затрати на амортизацію;
- інші затрати.
З погляду застосування системи «директ-костинг» тут відсутні які-небудь принципові особливості порівнянно із системою обліку повної собівартості. Потрібно тільки підкреслити, що необхідний для організації «директ-костинга» поділ затрат на постійні і змінні не може бути зроблений в обліку за видами затрат, бо найчастіше той самий вид затрат у різних місцях виникнення затрат поводиться по-різному стосовно зміни обсягу виробництва.
Наприклад, заробітна плата допоміжних робітників в одному місці виникнення затрат може носити змінний характер, в іншому – напівзмінний, у третьому – практично не змінюється зі зміною завантаження потужностей чи обсягу виробництва.
Таким чином, поділ затрат на постійні і змінні, а також їхній роздільний облік за видами може бути організований тільки в розрізі місць виникнення затрат.
2. Особливість обліку затрат за місцями виникнення за системою “директ-костинг” полягає в тому, що постійні затрати не розподіляються між носіями затрат.
Облік за місцями виникнення затрат дає уявлення про горизонтальну структуру затрат підприємства.
Облік затрат за системою “директ-костинг” є прагматичною формою обліку, що спрямована на прийняття рішень. У випадку організації обліку затрат за місцями виникнення немає потреби використовувати бази, чи “ключі”, розподілу непрямих затрат рівня підприємства на рівні виробничих одиниць, а потім через основні місця виникнення затрат – між носіями затрат, що зроблені у даному звітному періоді, як за системою обліку повних затрат (калькулювання повної собівартості).
При організації обліку в розрізі місць виникнення затрат за системою “директ-костинг” зникає саме поняття непрямих затрат, накладні затрати стають прямими стосовно даного місця виникнення затрат. Таким чином, при системі “директ-костинг” затрати в місцях виникнення затрат підрозділяються на постійні і змінні. Цей елемент системи обліку затрат подає інформацію для калькулювання собівартості носіїв затрат - наступного елемента системи виробничого обліку – тільки за змінними затратами.
Однією проблемою обліку затрат за місцями виникнення в частині роздільного обліку змінних і постійних затрат є наявність “стрибкоподібних” затрат, що носять постійний характер на визначеному інтервалі зміни обсягу, а потім різко зростають при якому-небудь визначеному значенні показника обсягу виробництва.
Завантажити реферат