Відмінності системи визначення затрат на закордонних та вітчизняних підприємствах

У практиці організація обліку затрат у розрізі місць виникнення затрат за системою “директ-костинг” ця проблема вирішується шляхом виділення трьох груп затрат: абсолютно змінних затрат, “стрибкоподібних”, абсолютно постійних затрат.

При прийнятті рішень у конкретній управлінській ситуації друга група затрат приєднується або до першої, або до третьої залежно від мети, що переслідується.

Облік за місцями виникнення затрат може проводитися роздільно за змінними і постійними затратами, що розширює аналітичні і контрольні можливості обліку собівартості, і в той же час на носії затрат можуть бути віднесені всі затрати періоду. Гнучкі кошториси (бюджети), що є однією з характеристик “директ-костинга”, також успішно застосовуються для обліку повних затрат.

В умовах застосування “директ-костинга” внутрівиробнича продукція, роботи і послуги відносяться на місця затрат, що їх споживають, тільки в частині змінних затрат, а постійні затрати фіксуються в місцях їх виникнення, де ця інформація і залишається, а потім звідти переноситься в підсистему обліку результатів за період.

Стосовно проблеми розподілу затрат вищих ієрархічних рівнів (місць виникнення затрат) на нижчі з метою більш обґрунтованого їхнього включення потім у собівартість одиниці продукції, то ця проблема – класична складова частина системи обліку і калькулювання повної собівартості. Однак в центральних функціональних службах підприємства можуть мати місце затрати, поводження яких змінюється зі зміною обсягів виробництва підрозділів підпорядкованого рівня. Тоді ці затрати за допомогою відповідних баз розподілу розподіляються далі як змінні. Але, як правило, незважаючи на те, що первинні затрати центральних служб можуть носити змінний характер, вони приймаються як постійні вторинні затрат стосовно місця виникнення затрат, що розташоване ієрархічно нижче.

3. Під обліком за носіями затрат в управлінському (виробничому) обліку розуміють віднесення затрат на їхні носії. Носії затрат – продукція, роботи і послуги підприємства, призначені для реалізації на ринку.

Облік за носіями затрат як підсистема обліку затрат також може бути організований як облік повних чи часткових затрат.

При калькулюванні собівартості продукції за системою “директ-костинг” постійні затрати не розподіляються між носіями. При цьому варіанті калькулювання виходять з того, що тільки змінні затрати (прямі затрати і частина накладних затрат) залежать від завантаження потужностей чи від обсягу продукції, а тому тільки вони можуть бути віднесені на носії затрат.

Таким чином, у собівартість носія затрат не включені постійні затрати. Такий варіант калькулювання без спеціальних додаткових розрахунків надає потрібну в умовах ринку інформацію про тенденції поведінки затрат в умовах зміни завантаження чи обсягу.

1.4 Переваги і недоліки “директ-костинга”

Визначивши сутність “директ-костинга” як системи управлінського (виробничого) обліку, заснованої на розподілі затрат на постійні і змінні залежно від зміни обсягу виробництва, можна виділити властиві йому особливості, позитивні моменти і проблеми.

Головною особливістю “директ-костинга”, що заснований на класифікації затрат на постійні і змінні, є те, що собівартість промислової продукції розраховується і планується тільки в частині змінних затрат. Постійні затрати збирають на окремому рахунку і з певною періодичністю списують безпосередньо на дебет рахунка фінансових результатів, наприклад “Прибутки та збитки”.

Постійні затрати не включають до розрахунку собівартості виробів, а як затрати даного періоду списують з отриманого прибутку протягом того періоду, у якому вони були зроблені. За змінними затратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець року і незавершене виробництво.

За системою “директ-костинг” схема побудови звітів про доходи багатоступінчата (табл. 1.2). В них містяться принаймні два фінансові показники: маржинальний доход і прибуток.

Звіт про доходи не обов'язково повинен бути двоступінчатим. Якщо змінні затрати підрозділяти на виробничі і невиробничі, то звіт про доходи буде триступінчатим. У цьому випадку на першому етапі визначається виробничий маржинальний доход як різниця між обсягом реалізованої продукції і змінними виробничими затратами.

Таблиця 1.2 – Багатоступінчатий розрахунок прибутку

На другому етапі як різниця між виробничими маржинальними і позавиробничими змінними затратами визначається маржинальний доход в цілому по підприємству, на третьому етапі – прибуток шляхом вирахування з загальної суми маржинального доходу суми постійних затрат. Звіти про доходи можна змінювати розділенням загальної суми постійних затрат на два різних дрібних блоки. Цей метод можна було б назвати “багатоблочною системою”.

Важливою особливістю “директ-костинга” є те, що завдяки йому можна вивчати взаємозв'язки і взаємозалежності між обсягом виробництва, затратами (собівартістю) і прибутком. Це зображено на графіку (рис. 1.1).

Затрати,

доход

прибуток