У ролі засобів зв’язку в газетних текстах активно використовуються також питальні речення: чому? яка причина? в чім справа? що це означає? чим це викликане? яка проблема? навіщо це треба було робити? й т.п. Причому такі поєднувальні речення можуть бути короткими, а можуть бути й значно розгорнутими, але в усіх випадках їх вживання характеризується факультативністю. Порівняйте: І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то, я певен, кожен з нас носить дорогий образ (учителя) у своєму серці. І повік носитиме, повік його згадуватиме як у найрадісніші, так і в найтяжчі хвилини свого життя. Чому? А тому, що цей світлий образ завжди кликав нас і кликатиме, як і колись у дитинстві. - До світла. До праці; Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу й серце людини свіжі й ніжні степові запахи й тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця . І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламаху, а кобза дзвеніла в тихе надвечір’я й то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем .
Питальна форма вираження зв’язку активізує мислення читачаі сприяє кращому сприйняттю складного, посилено емоційного змісту. Тому подібні засоби частіше застовуються в художньому мовленні, а також у проблемних статтях, міжнародних оглядах. Питальні речення, виразно передаючи характер відношень між з’єднуваними реченнями, виступають засобами інтегративно-характеристичного зв’язку.
Розглянемо також текстовий зв’язок який називають приєднувальним. Пропонується ширше найменування - корелятивний зв’язок, яке вбирає також поняття приєднувального зв’язку. Його спостерігаємо в тих випадках, коли друге речення, що зазнає дії компресії й тому є неповним, тісно приєднується до попереднього завдяки пристосуванню до його складу, встановленню співвіднесеності форми елемента (елементів) другого речення з елементами першого.
За корелятивного зв’язку бачимо таку співвіднесеність елементів з’єднаних речень або складу першого речення з елементами другого, яка зовні схожа на співвіднесеність елементів простого та складнопідрядного речень і проявляється у відповідних видах зв’язку - узгодженні, приляганні, керуванні, детермінант-ному зв’язку. Це відбувається тому, що випускається елемент ланцюгового зв’язку в другому реченні, а та частина, що залишилася, "пристосовується" до того елемента першого речення, який слугує для побудови поєднання речень: І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все - наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури; Учитель навчив нас писати й читати, перше слово - мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця; Сирота виростав не тільки без матері, а й без материної могили. Єдине, що лишила Явдоха Дровняк синові, - глухоту й німоту. Та ще - прізвище, яке згодом, коли він стане знаменитим художником, у нього заберуть, замінивши набагато ефективнішим - Криницький. Виділені речення могли б бути в складі попередніх, але їх відокремлення за допомогою сполучникових (і, потім, та ще) й композиційних засобів надає їм нового значення - вони слугують розгортанню тексту на основі попередніх речень. Урахування корелятивного зв’язку дуже важливе для з’ясування, які структурні відношення складаються між реченнями в тексті. Порівняйте: Молодий верхівець їде Чаплинкою. Здалеку впізнають його чаплинські дівчата: Яресько. Отой, що співає гарно. Іде неквапом, погойдуючись .; Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій; Що є освіта для нинішньої молодої людини? Про це треба говорити саме сьогодні. Коли у вузах спалахують дискусії про самоуправління. Коли стінгазети друкують філософські праці про оновлення школи . В першому фрагменті речення, приєднуване корелятивним зв’язком, виконує функцію розширення, допомагає виділити певну характеристику людини. В другому - формально схожий означувальний компонент є засобом вираження емоційного авторського ставлення. І, нарешті, третій приклад, з використанням сполучників й, коли, вирізняє характерне гики часові, історичні.
Завдяки розглядові корелятивного зв’язку великою мірою з’ясовуються характеристики приєднувального зв’язку, який, гадаємо, є його інтонаційним смисловим різновидом (засобом з’єднання мовних елементів). Якщо в ряді випадків корелятивний зв’язок вирізняється характером, за якого інтонації об’єднуються плавно, то приєднувальний зв’язок - уривчастий, слугує для додання інформації (з допомогою приєднувальних сполучників і, та й, до того ж, більш того, а ще і т.д. або без них), а також для об’єднання з основним реченням залежного неповного, нестача ланок зв’язку в ньому порушує плавну інтонацію, що, в свою чергу, сприяє посиленню в ній "ноток" об’єднання (необхідних для подолання уривчастості).
Наведемо приклад, у якому представлені різновиди приєднувального зв’язку: У дітвори свої газети й журнали, палаци, табори, стадіони. І театри. Власні - юних глядачів". Це фрагмент інформації, присвяченої ювілеєві театру юних глядачів, тому в центрі її змісту - поняття "театр". Тим-то закономірним є парцеляція компонента І театри для його виокремлення з однорідного ряду. Потім ідуть два неповних речення - в одній фразі (Власні - юних глядачів), також шляхом кореляції пов’язані з компонентом попереднього речення I театри.
Є два підходи до осмислення синтаксичного зв’язку в тексті. Перший полягає в тому, що цей зв’язок убачають вираженим із допомогою окремих елементів (лексичних повторів, синонімів, указівних слів, сполучників і т.д.). Поряд із цим висловлюється думка, що зв’язок, пов’язаність v тексті виникає завдяки дії цілого ряду, комплексу засобів, чинників; це передусім логіка викладу, що відображає співвіднесеність явищ дійсності й динаміку їхнього розвитку; це, далі, особлива організація мовних засобів - фонетичних, лексико-семантичних і граматичних, з урахуванням також їхнього функціонально-стилістичного навантаження; це комунікативна спрямованість - відповідність мотивам, цілям та умовам, що привели до виникнення даного тексту; це композиційна структура - послідовність і співмірність частин, котрі сприяють вияву змісту, і т.д. Ось чому слід говорити про два види зв’язку між реченнями: зв’язок конструктивно смислових елементів змісту і зв’язок між цілісним змістом одного й другого речень, який полягає звичайно в зближенні предметів мовлення (тематичної спільності). Такий зв’язок називаємо тематичним. Порівняйте: Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник - будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. Обидва речення повідомляють про суміжні явища в одній сфері, вони передусім пов’язані тематично. Хоч і є компонент, спільний для обох речень - слово мистецтво, - але в другому реченні воно з’являється аж у кінці, досягнення зв’язності повідомлюваного найперше здійснюється за допомогою тематичного зближення. Або ще приклад, у якому теж малопомітними є засоби ланцюгового, паралельного зв’язку (вони, скоріше, асоціативного плану), а основна зв’язувальна функція належить тематичній єдності, змістовій спільності: На розгорнуту книгу снігів спустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригорщу хат . Картина "вечорового малювання", як називав її автор, складається з компонентів-речень, що відтворюють деталі буття, пройняті часовою й просторовою єдністю.
Завантажити реферат