Для дослідження текстових побудов було використано переважно газетно-публіцистичні зразки, а також матеріали інших засобів масової інформації.
З’ясування цих характерних системних закономірностей значно впорядковує дослідження тексту як складного, багаторівневого утвору, допомагає чіткіше визначити той чи інший ступінь його розвитку Іа аналізу й характер просування від простішого до складнішого утвору.
Здійснення аналізу текстів на ґрунті їхньої системності передбачає врахування притаманних їм спільних рис функціонування, тематичної орієнтації, комунікативної визначеності. Чим послідовніше здійснюється добір текстів за цими ознаками, тим більшої типологічної вагомості набувають отримані спостереження. Та з цих міркувань постає уявлення про найзагальніші риси тексту як певної мовно-логічної, літературної структури, і, звичайно, найбільшою близкістю характеризуються тексти, споріднені єдиним стильовим, жанровим підпорядкуванням.
РЕЧЕННЯ І ТЕКСТ
Аспект співвіднесеності категорій речення й тексту розглядається в сучасних дослідженнях як найреальншшй предмет наукового пізнання, що веде до розкриття природи текстових утворів. Як зазначають дослідники, без речень неможливий ніякий текст, вони є тими обов’язковими компонентами, з яких складається його загальний комунікативний зміст, І самі вони не можуть бути справді зрозумілі поза текстом.
Поширені погляди на статус речення нерідко бувають діаметрально протилежними. З одного боку, й далі побутує уявлення про речення як про найвищу синтаксичну одиницю, з іншого - воно розглядається як елемент для побудови складних одиниць - надфразних єдностей, складних синтаксичних цілих, абзаців, логем і т.д. Цьому великою мірою сприяли праці Л.А.Булаховського. М.С.Поспєлова, Г.Я.Солганика. Г.О.Золотової. І.Р.Гальперіна, О. О.Нечаєвої, В. В.Одинцова, Л. М.Лосєвої та ін.
Існування складніших, ніж речення, побудов підтверджується їхньою логіко-змістовою єдністю, виокремленістю в тексті, наявністю синтаксичних зв’язків, що цементують об’єднання окремих речень (фраз), виявом деяких відношень, властивих структурі цілого. Розкриття природи складних синтаксичних побудов дає змогу наблизитися до розуміння закономірностей будови тексту. Тому так важливо з усією можливою точністю й чіткістю простежити формування складних текстових побудов шляхом сполучення речень. Дуже виразна в цьому плані думка В.Сланського: "Речення є найпростішою конкретною формою мовлення - своєрідною клітинкою, з якої розвиваються, а отже, й можуть бути з’ясовані й усі інші елементи та форми останнього”[3]. За системно-структурного підходу до вивчення складних мовних утворів можливість опису їхньої цілісної єдності досягається знанням про складові елементи, а також про зв’язки та відношення між ними.
У практиці дослідження складових синтаксичних побудов основна увага приділялася засобам і видам міжфразового зв’язку. Таким чином, як елемент за цього підходу виступила синтаксична побудова, що містилася в кожній окремій фразі. Мислилося, що ця побудова і є реченням, і міжфразовий зв’язок на цій основі поціновувався як зв’язок речень . Таке зближення фрази та речення випливало з того, що одне з трактувань поняття "фраза" має немало точок зіткнення з осмисленням поняття "речення". Так, дуже поширеним є поняття про те, що фраза - це "найменша самостійна одиниця мови, актуалізована одиниця спілкування"[4]. Це по суті найменше окреме висловлювання. Речення – також найменша одиниця з точки зору смислової та співвіднесеної з нею структурно-синтаксичної, і йому притаманний комунікативний аспект. Але якщо речення виділяється передусім як елементарна смислова єдність і відповідно - синтаксична єдність (у формуванні якої беруть участь інтонація й пунктуаційні засоби), то фраза (ми беремо один із аспектів її осмислення) вичленовується як найменша комунікативне значуща одиниця з точки зору мовленнєвої протяжності, неперервності мовлення - звукового чи писемного; природно, будучи відтинком мовлення, вона має на цій основі й змістові, й синтаксичні властивості. Можливе також і поєднання речення з фразою, втім воно не обов’язкове.
Відмінність функцій речення і фрази передбачає також відмінності в їхньому змісті й формі. О. М.Пєшковський звернув увагу на те, що поняття фрази та речення як композиційно-комунікативної й семантико-синтаксичної єдності опиняються "в досить складних і заплутаних відношеннях одне з одним”[5]. І далі: " . під "фразою" ми розуміємо, отже, будь-який відтинок мовлення від одної розділової паузи . до іншої, незалежно від того, зі скількох речень складається він"[6]. Порівняйте аналогічну точку зору Р.Дроммеля, котрий визначає фразу "як частину усного тексту, виокремлювану з допомогою обмежувальних пауз незалежно від того, зі скількох речень вона складається”[7]. До розряду композиційно-мовленнєвих одиниць належить також абзац, і відомо немало фактів його синтаксичної неоднорідності. Все це свідчить про необхідність уточненого розгляду меж речення в тексті для того, щоб за всіх випадків виявлення зв’язків, відношень між реченнями ми могли бути впевненими, що йдеться саме прії речення, про одиниці одного плану, одного рівня.
Ізольоване речення й речення, що фукцюнує в тексті, опиняються в різних умовах. Речення, залучені до побудови зв’язного мовлення, підлягають дії функціональної динаміки. Вона викликає активну протяглість, зчіплення речень, що необхідно для побудови текстових єдностей. Треба враховувати також, що речення в умовах контексту піддаються Істотному скороченню, компресії, бо накопичується відоме з контексту, й воно випускається в багатьох реченнях. Уже в контексті двох-трьох речень виникає можливість не повторювати відомі з попереднього речення компоненти (й так - у кожному наступному реченні). Це зумовлює помітні зміни форми речень, появу великої кількості неповних речень. Природним є також виникнення дуже тісного формального та змістового зв’язку речень, у тому числі й у межах фрази. Оскільки структурні взаємодії мають внутрішній, дещо прихований характер, то вони відображуються у зовнішній формі "згладжено", без помітних структурних "швів". Усі ці явища приводять до того, що речення не завжди виступає чітко в тексті, його межі розмиваються в потоці мовлення. І головне, що звичайно на окремих реченнях увага не фіксується, бо вони часто є матеріалом для побудови більших, значущіших у комунікативному відношенні одиниць.
Установити межі речення в тексті - це, власне кажучи, означає з’ясувати, де починається й закінчується речення, тобто знайти межі його мовної форми. Та безсумнівно, що це водночас є й виявленням меж його змісту. І закономірно, що осмислення змісту речення дає змогу вибрати форму, відповідну цьому змістові.
У ланцюжку "слово - словосполучення - речення" одиниця, іменована реченням, є першою, котра слугує для вираження та повідомлення сенсу, співвіднесеного з думкою про дійсність. Цей сенс і є змістом речення.
Завантажити реферат