Наведені конструкції дістали назву приєднувальних, і дослідники в ряді випадків виявляють у них ознаки окремого речення. Зазначимо також, що, як і в разі утворення приєднувальних конструкцій, так і за внутрішньофразового приєднання аналізована неповна конструкція ставиться після одиниці, обмеженої інтонацією, котра має завершений характер по відношенню до представленого в цьому фрагменті інтонаційного контура. Елементи, що зосталися за межами інтонації, зостаються й за межами ( лексико-граматичної форми та змісту попереднього речення.
Черговий різновид фразових побудов - у яких виявляється предикативна самостійність відокремленого звороту: перша предикативна одиниця містить повідомлення про дійсність, про точку зору на щось, а наступна, виражена відокремленим компонентом, містить повідомлення про те, що мається на увазі під компонентом із першого речення, який виражає узагальнене або недостатньо встановлене значення. Наприклад: Звісно: нескінченний потік сюжетів, робота в умовах постійного дефіциту часу дуже ускладнюють працю телехронікерів. Але тут-то вони й повинні скористатися накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики - пильною увагою до людини, зображувальною культурою, вмінням добиватися образного й узагальненого погляду кінокамери навіть у зніманні суто конкретного матеріалу, навіть в умовах цейтноту на знімальному майданчику. На макетах, із якими я ознайомився, передбачено все до дрібниць - і підсвітка мальовничих схилів Дніпра, і створення заповідних зон, і живе, дивовижне оформлення в’їздів до Києва; Для чого все це в кінцевому підсумку? Щоб краще знали літературу? Звичайно. Та ще, аби учні могли й проявити себе: свою позицію, свій смак, перший життєвий досвід. Виділені у фрагментах частини - після тире та двокрапки - стосуються елементів із попередніх речень: накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики, все до дрібниць, могли проявити себе. Відокремлені компоненти є своєрідним "згорнутим" реченням, що слугує компактному розкриттю узагальненого змісту, його конкретизації. Якщо відновлювати повну форму цих речень, то вона могла б схематично мати, наприклад, такий вигляд: під чимось (накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики) розуміємо ось що (пильну увагу до людини, зображувальну культуру і т. д.). Доречність скороченого викладу речення пояснюється ще й тим, що в цих побудовах часто наводиться перелік, деталізація, що ускладнює форму, а розглядувана трасформація сприяє її спрощенню.
Початкова межа цих неповних речень, окрім внутрішньофразового вияву, також може мати й інший характер: збігатися з початковою межею фрази. Це, як уже зазначалося, характерна для публіцистичного стилю конструкція, що сприяє виділенню, підкресленню певного змісту. Порівняйте: Вчинене полпотівцями видавалося безглуздям, але вони справді боялися. В той останній рік вони боялися всього. Зрадженого ними народу; тиші, готової в будь-який момент вибухнути пострілами; дерев, котрі могли приховати повстанців. Як удавалося переховуватися цим трьом? По-різному. Де брехнею, де нахабством, більше - зухвалістю. Двоє катів, приховавши своє минуле, так зловчилися, що зуміли примазатися до перемоги над фашизмом .
Виражає зміст цілісного речення також відокремлений компонент, що містить тлумачення, роз’яснення з приводу якого-небудь поняття, про яке йдеться в попередньому реченні. Це окрема інформація, давана для розвитку попередньої, котра містить якісь неясні, незнайомі елементи. Наприклад: іще не так давно тут, в операторській великотоннажної установки первинної переробки нафти, були такі звичні щити з десятками датчиків і приладів. Тепер їх замінив кольоровий дисплей - пристрій візуального відображення інформації; Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" виллється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів - від легенд до космічного погляду на героїв; Дуже цікавою виявилася на пробах актриса одного з театрів, самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі;,/b> Зростає число речовин, які називаються ксепобіотиками, тобто чужими життю.
Для цього різновиду характерним є вживання утвору, іменованого відокремленою прикладкою. Вона представлена у першому й третьому фрагментах. Наші спостереження також свідчать: "коли відокремлена прикладка відповідає семантиці іменного присудка, субстантивна група, вичленена з речення, легко усвідомлюється як окреме речення"[47]. Порівняйте: Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації; Ця непрофесіональна виконавиця-стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі. Таке наповнення конструкції, іменованої відокремленою прикладкою, можливе тому, що вона виражає повідомлення про предмет, названий у попередньому реченні, й названім це мислиться спочатку достатнім, а потім, уже на новому змістовому витку, воно ще роз’яснюється. Тобто ми хочемо сказати що відкремленою прикладкою вже вичленяється самостійна предикативна одиниця, котра виражає певну інформацію, яка "дає привід" для нового повідомлення - пояснювального. Змістове розчленування поєднується з пунктуаційним, а також з інтонаційним, наявність якого особливо помітна в разі порівняння відокремлених прикладок з невідокремленими, що утворюють ускладнену номінацію єдиного поняття (наприклад: дівчина-стюардеса; самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі).
Відокремлений компонент у четвертому фрагменті близький до розглянутих тим, що з його допомогою розкривається якась сутнісна характеристика предмета, про який мовиться. Можна перефразувати зміст, ним передаваний: Назва "ксенобіотики" означає "чужі життю". І тут спершу вичленовується одна предикативна одиниця, повідомляється факт (зростає число речовин, які називаються ксенобіотиками), і в нову змістову площину перемикає елемент тобто чужі життю, котрий пояснює, як треба розуміти, як тлумачиться слово "ксенобіотики". Трансформація речення полягає у випущенні відомих із попереднього речення компонентів, морфологічній співвіднесеності відомих і нових компонентів і в уживанні спеціального пояснювального сполучника. Ця трансформація зумовлена формуванням зв’язного мовлення, лінійно-послідовною спадкоємністю змістових компонентів у тексті. Цікавим є в цьому відношенні другий фрагмент. Перша предикативна одиниця має всі ознаки семантико-синтаксичної самостійності: Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" віділлється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів. Друга частина опиняється вже за межами цього речення, вона містить роз’яснення з приводу того, що іменується айтматовською сув’яззю часів. Це поняття належить до сфери індивідуального світовідчуття художника слова, воно виникло на певному ступені абстракції й увібрало в себе осмислення об’ємного змісту. Тобто за невеликим мовним знаком, словосполученням, стоїть складний, об’ємний мислений зміст, який, звичайно, присутній у свідомості того, хто пише (промовляє), і який визначає дальше розгортання тексту. Поповнення другого речення з урахуванням сказаного могло б, наприклад, дати такий варіант: Своєрідністю цього зв’язку (айтматовська сув’язь часів) є об’єднання форм художнього світовідчуття, починаючи від легенд І до космічного погляду на героїв. У тексті ж цей зміст представлений тільки часточкою форми: від легенд до космічного погляду на героїв. Тому не в усіх випадках самостійність аналізованого речення перевіряється шляхом простого підставляння компонентів із попереднього речення. В таких більш складних ситуаціях важливо з’ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів, розчленованість нової побудови на окремі змісти, підкріплювану інтонаційно-пунктуаційними засобами. Так, якщо в розглядуваному прикладі анулювати тире, змінити інтонацію, виключивши її завершальний елемент після слів айтматовська сув’язь часів, то утвориться єдине найменування айтматовська сув’язь часів від легенд до космічного погляду на героїв. Відбувається помітна семантико-синтаксична перебудова (від речення - до словосполучення), явно не на користь осмисленості речей, про які мовиться. Тобто таким чином ми порушуємо хід міркувань автора, тоді як виділення самостійної предикативної одиниці узгоджується з логікою викладу.
Завантажити реферат