Імпресіонізм

Про імпресіонізм написано багато та специфіка цього явища розкривається дуже поліфонічно, а підчас і суперечливо. Існує погляд на імпресіонізм як опертий на певний світогляд метод творчості (і навіть"стиль життя"). Коли ж вбачати в імпресіонізмі лише і перш за все стильові прийоми техніку (а така точка зору теж наявна), то ознаки їх можна знайти у різноманітніших митців різних шкіл і напрямків.У певному сенсі імпреоністичність проявляється в мистецтві різних епохи його розвитку.

Перші серйозні спроби осмислення імпресіонізму були повязані з досвідом французьких художників-імпресіоністів. Зокрема історії становлення французького імпресіонізму присвячено кілька мистецтвознавчих досліджень це монографія Дж.Ревалда”Історія імпресіонізму” та Р.Рейтерсверда ”Імпресіоністи передпубл і критикою і критикою”. У 1939р. Італійський мистецтвознавець В.Вентурі видає зі своєю грунтовною передмовою архівні документи, пов*язані з французьким імпресіонізмом, зокркма спогади, листи О.Ренуара, К.Моне, К. Піссаро та інших членів групи.

На початку ХХ ст. в Німеччині з*явилися перші узагальнюючі роботи, що включаюли не тільки приклади образотворчого мистецтва, але і літератури і музики. Це книга німецького дослідника Р.Гаманна "Імпресіонізм в житті і мистецтві" (1907 р.), двотомник В.Вайсбаха "Імпресіонізм. Проблема живописув античний і новий період" Але здебільшого імпресіонізм в цих працях трактується як занепад, відхід від реального, як суб*єктивізм і алогізм.Автори розглядають імпресіонізм в літературі як типовий стиль “кінця сторіччя”. Близький до декадансу, підкреслюючи руйнування які він вніс в класичне мистецтво ХІХст, а саме : розпадіння цілісного характеру, змільчання великої епічної форми.Ріхард Гаман вважав, що імпресіонізмом “може бути названним крайнім індивідуалізмом”, що “знищує всі життєві цінності”.се1

На противагу їм, Арнольд Хаузер називає імпресіонізм “останній універсально значущий европейський стиль”.с1

Такі полярні погляди випливали переважно з виведення імпресіонізму з позитивізму , і розгляду його як першої “фази реалізму “, позбавляючи, таким чином, художньоі самодостатності і тлумачачи як щось “прикладне”. Коли він “прикладався ” до реалізму , то це давало позитивний результат, а якщо до символізму або декадансу---то результат був негативним.

Ця точка зору викладена збірнику “Французький живопис другої половини ХІХ сторіччя і сучасна йому художня культура”(М.1972) ставиться під сумнів ставиться не тільки прізвисько[1] імпресіоніст , а і сам імпресіонізм, що перетворюється в “реалістичний” метод (реалістичне ставлення до живопису).Й це ставлення закріплюється у збірці “Імпресіонсти їх сучасники ,їх соратники”(М.1976).

За таких умов винникає плутанина відносно імен і хронологічних рамок імпресіонізму. Крім того іноді знову постає питання про виправданість поширення цього явищя за межі живопису. В передмові до вищезгаданної збірки автори протестують проти тенденцій, які йдуть від німецьких формалістів” в тискати імпресіонізм у рамки певної школи”, але , як наслідок, починають шукати в імпресіоністів не те що їх зближує, а те, що розділяє.

Чому виникає це багатоголосся? Передусім воно викликане різницею у розумінні пріввідношення об*єктивного і суб*єктивного в імпресіонізмі, та специфіки вираження цього в різних видах мистецтва.

Тому своє дослідження я почну з вирішення саме цієї проблеми. З цієї точки зору важлива проблема співвідношенн об*єктивного і суб*єктивного начала в імпресіонізмі, що є однією з найважливіших у розумінні цього явища. Настанова на передачу чуттєвого враження означає, що в імпресіонізмі велику роль відіграє суб*єктивне начало. Попри запевнення самих імпресіоністів, що вони лише “закріплюють спостереження” зовсім не інтерпретуючи побаченого, це, зрозуміло, було лише теоретичним постулатом. Адже враження залежало не тільки від об*єкту. А і від вітонченності сприйняття художника. Звідси відзначувана багатьма дослідниками двоістість імпресіоністів. “Імпресіонізм є двоєдністю, ---писав Л.Андрев,---єдністю зовнішнього і внутрішнього, об*єктивного і суб*єктивного.у цій двоєдності об*єктивне займає позиції переважаючі---звідси і сам принцип “враження”. Але враження завжди направлене, завжди походить від чогось ззовні. Точно дозування складових частин двоєдності немає але їхня специфічна рівновага---умова імпресіонізму”. Д.Наливайко уточнив, що твердження про перевагу суб*єктивного правильне скоріш лише теоретично”…реальність же імпресіонізму, його історія говорять про інше. А саме про те, що в своєму виникненні і розвиткові імпресіонізм рішучу перевагу віддавав об*єктивному і лише на пізніх етапах виявляється в ньому крен свуб*єктивного” . с

Для вирішення цієї суперечності слід розібратися з природою враження. Добре знано, що імпресіоністи, заперечуючи позитивізм та матеріалізм, покладалися на власне враження-імпресію від реальності.” З точки зору психології, враження – суб’єктивніше за відчуття та чуття.Воно є своєрідною комбінацією відчуттів і емоцій, оформлених певним чином. Оформлює їх розум. Отже враження, не є абсолютно незалежною психічною діяльністю.З іншого боку,воно – об’єктивніше за судження та поняття, які абстрагуються від враження, складають сферу високо розумового буття. Таким чином, категорію враження не можна віднести остаточно ні до об’єктивної сфери. Вірніше ні до раціональної мислити його як почуттево-суб’єктивну психоданість.” С Щодо виявляння відчуття у різних жанрах. То воно також має свою специфіку.Художники-імпресіоністи в своїй естетиці наголошували на Миттєвому враженні від реальності, натомість письменники - Імпресіоністи частіше акцентують роль свідомості, власного бачення дійсності. Так пізній Мопассан твердив “Наївно, зрештою, вірити в реальність узагалі, коли кожен з нас має свою власну реальність у своіх думках і своїх органах…, тому існує стільки істин скільки людей на світі, і кожен з нас просто творить свою ілюзію світу”.

До того ж розуміння імпресіонізму як синтетичного явища, як певноі зміни естетичноі напрямленості ускладнюється. Тут виявляється і той факт, що тільки в живописі імпресіонізм був оформленним художнім рухом. Початок цього художнього напрямку, що, як відомо, одержав назву “імпресоністичний” ознаменувався нечастим явищем ---- ціла група першокласних художників одночасно виступила у Франції 60-70-х років минулого столття. Художники ці спокійно поставилися до своєї “клички”, яку дав їм насмішкуватий журналіст побачивши картину Моне”Враження.Схід сонця”. У 1877 група добровільно примає назву “імпресіоністи” і вирішує видавати журнал “Імпресіоніст.Більше того у 1880 К. Моне заявив: “Я був іхочу залишатися імпресіоністом.Саме я винайшов це слово .Повторюю я--- імпресіоніст ”.с

Художники відразу ж виявили дивовижну схильність до зближення і об*єднання.Вони знайшли один одного задовго до організації виставки 1874 не просто внаслідок взаємної симпатії---їх згуртували загальні інтереси і загальні ідеали.

Їх усіх не визнавав офіційний Салон, щорічна експозиція,яка приносила художникам ім*я і давала можливість існувати, продаючи свої картини; усіх засуджувала буржуазна преса,буржуазна публіка.