Імпресіонізм

ПОВТОР

Візмемо ще один суттєвий аспект ролі _імрпесіонізму в інтерпретації реальності. Після того як наука так рішуче відірвала об*єкт від суб*єкту і витлумачила його екзистенцію як суто матеріальну, одночасно вимагаючи виняткової компетенції у цій сфері, що ж залишалося мистецтву, коли не відійти до сфери суб*єктивності? Якщо мистецтво більше некомпетентне у пізнанні дійсності як всезагальної обов*язкової об*єктивності, то хіба не може воно присвятити себе чисто суб*єктивному сприйняттю і баченню як таким, хіба неможна їх закони і способи буття послідкувати у контексті некоей живописного мистецтва? По суті, це питання, яке задавали собі художники-імпресіоністи, так би мовити витало в повітрі. С

Звідси, предмет не повинен зображатися таким яким його можна осягнути у собі або в певній ідеї,навпаки він повинен бути зображений без жодних міфічних, релігійних, метафізичних або наукових задніх думок – бо він виявляє себе в саме цей плинний момент, в у цій певній перспективі, в певному аспекті і певному суб*єктові. Тому потрібно постійно стримувати розум, що раціоналізує сприйнняття, що завжди готовий до пізнання об*єкту в його чистому об*єктивному бутті. Так, наприклад, розпливчату зелень, щодо якої розум знає точно, що ця зелень у собі рзпадається на окремі листочки, художник бачить як таку, і тільки це побачене, а не щось помислене, входить у це побачене, входить у зображеня художника-імпресіоніста. Імпресіоніст – в цьому він увесь – дитя свого століття, що стало науковим, жадає насолоди лише у такому спогляданні, яке позбавлене думки; мислиме, вважає він, вже поза його компетенцією. Однак він поводить себе як учений-дослідник, систематично дослідуючи це зображуване і пізнання самого сприйняття з усіма особливими законами. Найчіткіше це видно під кінець цього шляху у “пуантівістів”, передусім Сіньяка: виходячи з теорії сприйряття Гемльгольца, Шевреля та інших він проводив експерименти, остоточним результатом котрих були його картини. Мистецтво, таким чином, під пресом науки до певного фрагменту дійсності, звертаючись до фактів суб*єктивного споглядання.Об*єкт лише постільки входить в поле зору, поскільки він повністю чуттєво досліджений, в межах суб*єктивності, оскільки він повністюувійшов в її сприйняття, був поглинутий нею.

ТИП

Вже згадувалося, що ;;;;;сенсуально-суб*єктивний тип творчрсті виявляється у переломні часи.Історичне тло появи імпресіонізму.До краю наелектризована художня атмосфера Франції відзеркалювала надзвичайно напружену суспільно-політичну ситуацію в країні.

Драматичні події франко-пруської війни 1870-1871рр і трагічна поразка Паризької комуни змінили обличчя країни.Франція часів Третьої республіки---це “століття акцій, рент і облігацій”, країна фінансової аристократії, що швидко збагачувалася за рахунок сумнівних фінансових операцій.

Ще більш гостроконфліктний і драматичний початок ХХст: передвоєнні роки і російська революція 1905р.,перша світова війна 1914-1918, післявоєнна криза, жовтневий переворот в Росії відлуння в багатьох країнах Європи , зокрема революційна ситуація у Франції.Всі ці історичні катаклізми зумовили тодішнє захоплення ідеалістичною філософією.Модними стали концепції Артура Шопенгауера(1788-1860), Фрідріха Ніцше (1844-1900), Едмунда Гуссерля (1859-1938), Анрі Бергсона (1859-1941) та Бенедетто Кроче (1866-1952), емпіріокритизм австрійського фізика і філософа Ернста Маха(1838-1916), а також психоаналіз Зігмунда Фрейда(1856-1939).

Крім цих філософських концепцій не можна не згадати і Карла Маркса(1818-1883

ЛІТРА

Як відомо в літературі імпресіонізму як оформленного явища не було, сам термін існував і застосовувався і до літератури, хоча розуміли його часто по різному, тим паче, що і живописний імпресіонізм протягом декількох десятирічь свого існування не був однорідним.І якщо говорити про літературний імпресіонізм, то ми маємо на увазі опосередкований вплив нового живопису на інший вид творчості.

Імпресіонізм,у всяму разі на початку свого існування, спирався на об*єктивне сприйняття світу орієнтоване на зорове враження.Природа мала бути не об*єктом інтерпитації, за якої художник зображує те,що він знає про предмет, а джереом безпосереднього почуття---сочетан відтінків,вібрації світла, трепету життя, де ні на мить ніщо не залишаєтїся нерухомим.Моне писав, що хотів би спочатку бути незрячим, а потім раптово прозріи,щоб почати писати, що собою являють предмети навколо нього.У зв*язку з тим Жюль Лафорг, сучасник перших імпресіоністів, близький їм французький поета і прозаїк помітив у нарисі"Імрпесіонізм" центральним поняття називає "імпресіоніське око".Імпресіоніст ---це художник, що володіє "природним оком", котре він протиставляє "академічному",і перевага першого в тому, що воно вловлює природню вібрацію кольорів, найскладніших нюансів."Імпресіоністичне око" не примітивне, навпаки воно вінчає еволюцію людського бачення.Воно дозволяє. А це непросто бачити і передавати природу такою, якою вона є, а саме через вібрацію кольору.Таким чином життя постає живим і змінним.Мінливість треба вловити, але це не можливо бо невловимо мінлива і реальність і сприйняття самого художника.Отже,"ідеантичість" за Лафоргом ---ілюзорна.Вона створюється не копією природи, "властивість генія", риса справжнього мистецтва, що не піддається класифікації.

До поезієї Велена Дебюссі звертався протягом всього свого творчого шляху.Він займає найбільше місце у вокальній ліриці композитора, для котрого Верлен передусім---ліричний поет, у віршах якого тонко поєднуються нюанси значення слів, музичні співзвуччя, відтінки кольорів.

У поезії Верлена вплив импресіоністичного методу забарвив його лірику в особливі тони.

Перша збірка Верлена “Сатурнічні поеми”(“Сатурналії”) певним чином нагадує твори парнасців, але частково; сам Верлен, вже тут співучий, гнучкий, музичний аж ніяк не сприймається як “безтрасна” картина зовнішнього світу.Елемент суб*єктивності, пов*язаний передусім з загальним відчуттям розірваності світу і свідомості, настроєм меланхолії дуже відчутний і у ранній збірці.

Для того щоб стати “наївним”, “щирим” в поезії Верлен відійшов від “епічної і героїчної традиції, залишив історичні сюжети, александрійський вірш заради незвіданих ритмів, що розкріпачують фантазію, заради вільної версифікації заради “нюансів” В “Поетичному мистецтві” він сформував програму імпресіонізму: “музики найперше”, “хай Нюанса, неоцінни дар, понад Кольором горує строгим ”, “красномовству шию поламай”. Але Верлен ніколи не ілюстрацією до догм якоїсь певної художньої школи, без особливих утруднень переливався у форми сусідніх методів, й це вияв особливості суб*єктивно-сенсуалістичного типу мистецтва, закріплюючи то своє об*єктивне начало, то розвиваючи суб*єктивне.Майже одночасно Верлен обновив реалістичну поезію, утвердив імпресіонізм і “створив трамплін символізму”, відступаючи при цьому від традиційно-романтичної і парнаської позицій.В той же час сам поет відмовився відносити себе до будь-якого літературного напрямку і навіть стверджував, що слово “символ” йому невідоме.Дійсно, його поезія ніколи не переносилась у недосяжну далечінь вічних істин.Образність його лірики живилася враженнями реального життя, забарвленими невловимими відчуттями, котрі створюють особливий нервовий ритм його поетичної мови.Слова і образи переповнюють віршову мову, набігають одне на одне, створюючи