Імпресіонізм

завершальним,отже, і зворотнє початковому.Воно мало у собі інші потенції,що виходили за межі Нового часу успадкованної культури і який послуговувався авторететом журнальних критиків і офіційних експертів.Еталоном авторитету в оживописі був ,безперечно,офіційного художнього Салону у Франціїюю.Загально відомою є роль протистояння цій костеніючій

. формі з її засадами,саме з цього виходить імпресіонізм(слід згадати і про

барбізонців) і яке,за Ревалдом,забезпечувало,не зважаючи на всі відмінності,художньо-естетичну єдність напрямку.Кінцевою даРевалд вважає 1886р.,останню восьму виставку імпресіоністів,після чого кожен пішов своїм шляхом.В цілому цей період ,а йдеться про живопис,був не довгим,”почавшись близько 1860р.,він тривав трохи більше ,ніж 25років”

винаходу”пейзажистів стало більше, ніж фермерів”.

Для просторових рошуків більш важливою є поява фотографії.

Луї Деггер в Парижі і Генрі Фоке Тальбот в Лондоні 1839р. продемонстрували незалежно один від одного фотографічні апарати. Незабаром після цього фотографія звільнила художників і графіків від необхідності прото фіксувати, те що вони бачать.Вона

внесла нове бачення в європейське мистецтиво. Обєктив змінює простір, він стає “зрізаний”, як у кадрі, можливість змінювати кут зйомки обумовлює новий принцип композиції, що входить в арсенал художників.

Світоглядна система.

Сучасники дуже довго не визнавали імпресіоністського живопису.

Імпресіоністів лаяли.Але це реприйняття йшло не від некультурності та невігластва, а , як вважає Чагодаєв, від свідомої прихильності до протилежної системи цінностей і смаків.

Не випадкоио художників-імпресіоністів і в першу голову Мане звинувачували в непристойності та аморалізмі.

Причиною неприйняття була не нова техніка,а ноие ставлення до людини і світу. Саме це і намагалися загасити.Пошуки нового були викликані не суб’єктивною формотворчістю, а важливими й глибинними причинами світоглядного.

Ідеї імпресіоністів близькі до естетичної системи братів Гонкурів.

“Бачити, відчувати, виражати – в цьому все мистецтво”. Прим. У кожному явищі потрібно відкривати індивідуальне, характерне і фіксувати конкретні факти, які дані в чуттєвому відчутті. “Все єдине в житті . Ніщо не повторюється, і все існує тільки раз”. Емпіричне пізнання світу, передача сприйнятого в чуттєвому досвіді – в цьому майже вичерпується завдання мистецтва. Важливо для художника помітити, розрізнити і передати індивідуальне. Для цього потрібна надсприйнятливість.

Індивідуальність важливо бачити в буденному і звичайному. Вони виходять з принципу “оригінальне поряд”. Оригінальне – це вихоплене з дійсності єдиничне, нехай навіть випадкове, і за всіх обставин конкретне.

Своєрідність Гонкурів серед французьких письменників реалістичного напряму полягає у намаганні створювати “трепетливе” мистецтво, що може передати “теплоту живого”. Для передачі життя в мистецтві об’єкт повинен відтворюватися таким самим, яким він сприймається у безпосередньому чуттєвому зіткненні з ним, з усіма випадковими, скороминущими рисами, які були йому характерні в момент споглядання. Потрібно уміти фіксувати його змінність, мінливість, рух. Будь-яке явище повинно схоплюватися в абсолютно миттєвому аспекті, створюючи таким чином “стенограму” дійсності.

Така установка вимагала звернення до сучасного життя. Сучасність для Гонкурів не тільки часова, але і естетична категорія. Це атмосфера цивілізації, що старіє, що суміщає рафінованість духовної культури з моральною втомою, нервовим роздратуванням. Вона пов’язана з внутрішньою тривогою. Потрібно передати “дух” часу.

“Теза про невіддільність хворобливості від творчості, яку висувають Гонкури, можливо, єдине, що не знайшло свого місця у всіх імпресіоністів. Інші ж ідеї близькі ним, якщо не тотожні”.Прим.

Весь естетичний комплекс Гонкури усвідомлюють як “сучасну красу”. Сучасність має свою красу, як і будь-який час. Вона не схожа на академічну, можливо, її потрібно відкрити за допомогою лупи.

Класицизм розділяв красу на sublime – ідеальне, піднесене, і grotesque – потворне. “Для Гонкурів та імпресіоністів ідеального не існує зовсім, характерне, індивідуальне стає самоцінним і розглядається як прекрасне”.Прим. “За Шарлем Бодлером “Мы велики и поэтичны в наших галстуках и лакированных ботинках”. Звідси витікають всі інші антиномії: штучності композиційної організованості протиставляється фіксація життя в його невимушеному протіканні; строгому ритму – аритмічність; симетрії – асиметрія; закономірному узагальненому – конкретне і випадкове; застиглому, нерухомому – мить у своїй змінності; парадності й помпезності – побутовість, розумовій лінійності, статуарній пластичності – чуттєвий колоризм”.

Я навожу тут систему братів Гонкурів, не тому, що вони, як Золя публічно захищали Мане або імпресіоністичну течію в цілому. Навпаки, вони тільки єдиний раз у “Щоденнику” позитивно відгукуються про Дега: “Своєрідний тип цей Дега – хворобливий невротичний, з запаленням очей таким сильним, що він боїться втратити зір, але саме завдяки цьому цей чоловік надзвичайно чутливий, схоплює найпотаємнішу суть речей. Я не зустрічав ще художника, котрий, відтворюючи сучасне життя, краще схоплював би його дух”,– про інших або негативно (Мане, Моне, Писсаро), або взагалі не згадували. Але Гонкури були набагато ближчі до імпресіоністів, ніж Золя, який у кінці звинувачував їх у відсутності цілісної формули імпресіоністського мистецтва, у розпорошенності окремих елементів “які відчуваються в усіх роботах. Але в жодній з них не видно, що її застосував справжній мастер. Всі вони тільки попередники. Геній не з’явився . Боротьба імпресіоністів, ще не досягла цілей; вони залишаються нижче поставлених ними завдань”.Прим.

Шляхи Гонкурів й імпресіоністів були спорідненішими. І хоча вони не виступали публічно в їх захист, але опосередковано сприяли утвердженню естетики імпресіоністів. В ранній період художники приціпово не теоретизували. Установкою було "художник-імпресіоніст діє як дитина" відтврюючи не об*єкти, а атмосферу, що їх поглинає, мерехтіння, рух, феерію, світла, співвідносячи чисті кольори сонячного спектру замість суміші кольорів на палітрі.

Отже естетику знаходять у Гонкурів

Гонкури

Імпресіоністичний стиль може знаменувати собою початкову стадію формування імпресіоністичного методу і в методі його діяльності в кінце вому результаті і реалізується.У романах Гонкурів для відображення враження від об*єкту об*єктивно логічного синтаксис заміняється суб*єктивно-емоційним.Аналогією кольоровим мазкам виступають вкорочені, фрагментарні, ізольовані фрази.Традиційно імпресіоністський стиль розуміють як систематичне перенесення засобів виразності, що застосовуються в живоптсі в область іншого мистецтва, словесне, музичне.с12аМ.Крессо"Фраза і словник Гюісманса" .Ознаками такого стилю визнано переміщення суб*єкту дії на другий план; поширення безособових конструккцій; активність об*єкту, а не суб*єкту(враження .дається через підмет, дієслово ж зводиться до ролі граматичного засобу прикметник (він має бути усвідомленим ), заміняється дієприкметником теперешнього часу , метафорі надається перевага над порівнянням. і. т.д.Такі ж ознаки стилю знаходять у творчості Верлена, протиставляючи "дієслівному" стилю зникнення дієслів у його.У Верлена це перенасичення підметами , різними формами неозначеності, неточності було словесними .формами вираження кольорів