Імпресіонізм

З іншого боку, наука яка утверджується саме в цей час рішуче відірвала об*єкт від суб*єкту і витлумачила його екзистенцію як суто матеріальну, одночасно вимагаючи виняткової компетенції у цій сфері, й мистецтву нічого не залишалося у тлумаченні дійсності крім відходу до сфери суб*єктивності.” Якщо мистецтво більше некомпетентне у пізнанні дійсності як всезагальної обов*язкової об*єктивності, то хіба не може воно присвятити себе чисто суб*єктивному сприйняттю і баченню як таким, хіба неможна їх закони і способи буття прослідкувати у контексті, скажімо, певного живописного мистецтва? По суті, це питання, яке задавали собі художники-імпресіоністи, так би мовити витало в повітрі. “с Звідси, предмет не повинен зображатися таким яким його можна осягнути у собі або в певній ідеї,навпаки він повинен бути зображений без жодних міфічних, релігійних, метафізичних або наукових задніх думок – бо він виявляє себе в саме цей плинний момент, в у цій певній перспективі, в певному аспекті і певному суб*єктові.Як от в імпресіоністській естетиці риси, якої Гонкури визначали так: “Сучасна нудьга та є результатом зростання кількості книг, тобто через примноження ідей. Ідея---це старість душі хвороба розуму .” (1858);

”Бачити, відчувати,виражати---у цьому все мистецтво”(1865).

Саме такими були і переконання художників.”Я пишу те, що зараз відчуваю”--- зізнавався Піссаро с”У почутті все---інше приходить само собою”---повторював він,а пізніше в 1883 Піссаро пише”імпресіонізм повинен бути теорією чистого спостереження”с Разом з тим потрібно постійно стримувати розум, що раціоналізує сприйнняття, що завжди готовий до пізнання об*єкту в його чистому об*єктивному бутті.

Так само і Ренуар: “Мене нітрохи непереймає те, що відбувається під моєю черепною коробкою.Я хочу відчувати чуттями ,принаймні бачити .”с

Це бажання чуттєвого осягнення,”сприйняття на дотик” було суттєвою частиною естетичної системи Ренуара. Головний рубіж проходив для нього між тими,хто відчуває і тими, хто розмірковує. Він вважав себе просто посередником між тими ”дивами, що він їх чітко розрізняв і людьми, котрі потребували невеликої підказки, щоб їх розгадати”; підкреслюючи інстинктивність чуттів: ”якщо б це йшло від мене, то було б творінням мого розуму. А це так гидко---голий розум!”, або “щоб добре виразити себе, художник повинен скриватся.”с

Сюжет мало займав Ренуара, він жалкував, що не писав один і той самий сюжет,тоді б він зміг присвятити себе цілкови тотому, що є винаходом у живописі, а саме, співвідношенню форм і кольорів, які безкінечно вар*юються в одному мотиві.

Поль Сезан у бесідах з Емілем Бернаром зазначав: ”У мене немає звички розмдумувати .потрібно знову стати дитиною .Художник малює .Будьте художниками,а не письменниками і філософами”. Ось чому художники-однодумці не починали з формування якоїсь спільної програми чи маніфесту, не намагалися оформити свої ідеали.

“Не теоретизувати” було програмною установкою.Тому-то і їх естетику ми знаходимо в літераторів-сучасників.У “Щодєннику” Гонкурів пишеться ”часткове---у цьому все майбутнє”, “мистецтво---це увіковічення у вищій, абсолютній, остаточній формі якогось моменту, якоїсь скороминущої людськоі особливості ”. Ці думки розвиває у деяких своїх статтях й Золя, як от: “витвір мистецтва це куточок природи, сприйнятий крізь темперамент”.Далі Золя закликає творити мистецтво своєю плоттю, своїми почуттями, нікому не підкоряючись, лише своїй природі, не зважаючина зразки, традиції, залишаючи на відтворенній природі печать творця. Тому, наприклад, розпливчату зелень, щодо якої розум знає точно, що ця зелень у собі рзпадається на окремі листочки, художник бачить як таку, і тільки це побачене, а не щось помислене, входить у це побачене, входить у зображеня художника-імпресіоніста. Імпресіоніст – в цьому він увесь – дитя свого століття, що стало науковим, жадає насолоди лише у такому спогляданні, яке позбавлене думки; мислиме, вважає він, вже поза його компетенцією. Однак він поводить себе як учений- дослідник, системно дослідуючи це зображуване й пізнання самого сприйняття з усіма особливими законами. “Знак” у імпресіоністів відділився від предмету. Простір пішов в глибину картини, а фарби, що передавали простір, “вийшли” на її поверхню. На відміну від старих майстрів, які для відтворення зображуваного використовували контур, об*єм, світотінь, імпресіоністи виділили кольорові сигнули натури як головні. Імпресіоністи з показали, що кожний елемент форми, кожен “квант живопису”, залишаючись “квантом ” живопису, включається у певну систему єдиного образу і завдяки цьому одержує своє предметно-смислове значення.Імпресіонізм підкреслював значення живописного ансамблю, привчаючи дивитись на частину через ціле.Площина картини проекційно співвідносилася вже з усім зображуваним простором. До тогож---у цьому було їхньє новаторство---переважно за рахунок кольорових визначень певних просторових планів.

Імпресіоністи почали писати просто неба при постійно змінних станах погоди і освітлення, і це вимагало прискорення процесу роботи і призвело до “ескізної” манери живопису, дрібному мазку і т.д.Темп змін природи на багато перевищує можливості художника. Отже про точність у відтворенні природи такою якою вона є можна говорити лише в певному аспекті. Вони були дітьми свого століття, але ними володів не тільки пафос пізнання дійсності і звичайно ж не сама по собі передача тонкощів натури, а пафос “утримання “ миттєвих чар природи, пошуки гармонії з дійсністю, такою, якою вона є, на основі прийняття і ствердження(в чому виявився властивий епосі позитивізм) її даності, неповторної миті, особисто сприйнятої художником.

Науковий аспект був спершу не відчутний для самих, попри все , художників і , попри все, характерний не так до художників першого покоління як для іх послідовників, виявився особливо під кінець цого шляху.Але неусвідомлені елементи були вже і у них. Це стосовно К. Моне, помітив Віппер у статті “Клод Моне”. Так він зазначав, що імпресіонізм побудований головним чином на негативних засадах ” його програма складалася майже виключно із заперечень ---імпресіоністи негували сюжет, предмет, матерію, простір”. До того ж цілі імпресіоністів суперечили іх засобам.Якщо ціллю був синтез, то засобом--- аналіз, розкладання розкладання світу на мозаїку кольорових плям. Нехтуючи об*єктивною дійсністю заради суб*єктивного сприйняття, імпресіоністи втім залежали від об*єктивноі зовнішньої натури.В результаті цих фатальних помилок і виходило, що чим послідовнішими були імпресіоністи в своїх методах, тим вони далі відходили від здійснення своіх основних цілей неупередженості і динаміки у зображені видимості.”св

В пізній період Сезан більше не вважав за можливе віддаватися чуттєвому сприйняттю.”Художник”,---говорив він,---“не повинен передавати свої емоції ,подібно до пташки. Що безтямно співає, художник творить свідомо”.

Дега Дега займає особливе місце в імпресіоністичному живописі, я маю на увазі його бажання сказати “однією лінією” більше,ніж говорить ціла книга.