Зітхають на вулицях стиха [6, 215]
Сатиричний характер образу втрачається, і він перетворюється на картину з життя тварин.
Проїжджаючи через Мюльгейм, Гейне констатує: Це чисте місто, і люди в ньому живуть тихі і старанні. Іронічний характер цього твердження розкривається в наступних строфах, де автор згадує про революційні події минулого в цьому місті. У перекладі Л.Первомайського це іронічне протиставлення знімається: частина епітетів зникла, частина втратила необхідну тут конкретність.
Минули ми Мюльгейм! Чудовий народ,
І місто теж, нівроку. [6, 215]
Набагато краще переклав це місце І.Франко:
Минали ми Мильгайм! Ось чистий куток!
Робочі та тихі тут люди. [6, 215]
Коли поет приїхав у Гамбург, богиня-покровителька міста вмовляла його залишитися там. При цьому вона посилалася на послаблення цензурних утисків завдяки старості цензора. “І цензура вже не така сувора, Гофман постарішав і пом’якшав, він не перекреслюватиме більше з юнацьким запалом твоїх “Подорожніх картин”. В перекладі Л.Первомайського нема ані згадки про старість цензора, про його минулий юнацький запал, тому й слова про пом’якшення цензури сприймаються без іронічного підтексту. Крім того, незрозумілим стає рядок наступної строфи:
Ти теж постарішав і м’який став, [6, 215]
адже він має прямий зв’язок із словами, пропущеними раніше перекладачем.
Ще більш дивує пропуск цілої строфи, до чого вдається перекладач у розділі сьомому. Це чотирнадцята строфа, в якій автор змальовує свою нічну подорож по Кельну в супроводі привида. Ця строфа була перекладена І.Франком, є вона і в російських перекладах «Німеччини».
Великі майстри мови, до яких належав і Гейне, ніколи не ставилися байдуже до тавтологічних однакових або однокорінних слів у невеликому уривку тексту. І, мабуть, лише неуважністю перекладача можна пояснити наявність таких збігів у деяких місцях перекладу:
Та що це? В місячнім сяйві я
Бачу велику потвору –
Збіса весь чорний кельнський собор
Потворно пнеться в гору. [6, 215]
У Гейне повтору нема. Та і в перекладі він не несе на собі ніякого стилістичного навантаження, крім збіднення словника.
В інших випадках перекладач, навпаки, уникає повторів і саме там, де їх вимагає оригінал.
Рейн під час своєї фантастичної розмови з поетом запитує про французів: “чи співають і стрибають вони, як раніше”. Гейне на це відповідає “вони не співають і не стрибають більше”. Ця повторюваність запитання у відповіді йде від фольклору, народної казки і є органічною рисою всього епізоду. [6, 216]
В перекладі Л. Первомайського це місце неуважно переказано:
Грають, співають, як і завжди?
Не грають вже, не гасають вже. [6, 216]
Не така вже велика біда, що перекладач замінив гасають (або стрибають) на співають, - такі заміни іноді доводиться робити, - але нічим не виправдане порушення співвідносності, яка не була в Гейне випадковою.
Усі ці недоліки, хоч і знижують якість окремих місць перекладу, не повинні перекреслювати значення праці Л. Первомайського над перекладом поеми Г. Гейне. Це вже другий варіант перекладу (перший був опублікований у 1937 р. окремим виданням). Працюючи над новим варіантом, перекладач усунув ряд змістових неточностей. Так, при розмові з Фрідріхом Барбароссою в Кіоргезері Гейне оцінює “боєспроможність” феодального війська. У першому варіанті це місце звучало як похвала:
Трохи гармат, та досить було б,
Щоб ворогів побороти. [6, 216]
В другому варіанті Л. Первомайський розкрив тонку глузливість цього місця, до коріння переробивши обидва рядки:
Гармат не багато, та досить було б
Для ворогів на трофеї. [6, 216]
Звичайно, як говорилося вище, і в новому варіанті не все бездоганне. Проте, маючи “Німеччину” в перекладі Л. Первомайського, український читач може познайомитись не тільки з глибиною філософського й гостро політичного змісту поеми, але й по-справжньому оцінити гейневський дотеп, гостроту його саркастичних оцінок, ущипливість його іронії.
Гарному перекладу поезії, якою відкривається “Подорож на Гарц”, виконаному М. Пригарою, шкодить лише дослівна передача своєрідного рефрена вірша:
Хочу я податися в гори,
Щоб сміятись там над вами. [6, 216]
“Хочу сміятися” – це, звичайно, німецька мова, а не українська. Краще це віддається в перекладі Віри Кален:
Я від вас подамся в гори,
Щоб сміятись там над вами. [6, 216]
В цілому ж переклади поезій з “Подорожі на Гарц” зроблені М. Пригарою барвистою українською мовою. Про це свідчить хоч би й ця строфа з поезії “На горі стоїть хатина”:
З дня, як тітка наша вмерла,
Не з руки ходити нам
На стрілецький двір у Гослар,
Як чудово й гарно там. [6, 216]
“Подорож на Гарц” – один з найдотепніших лірико-сатиричних творів Гейне.
Для перекладу він становив певні труднощі: гейневський гумор, що переходить у сатиру, гра слів, дотепні каламбури, які досить часто зустрічаються, неологізми, студентські жаргонізми – все це треба було відтворити українською мовою якомога точніше.
Цього домагались Чернявський (1902), Віра Кален (1930), Оттілія Словенко (1956).
Перший переклад, виданий за редакцією І. Франка, був зроблений дуже старанно, але в ньому багато діалектизмів: “Небіжчик Гофман був би намалював хмари пестрявими”, або “один з їх розказав, що в їх була лекція закону божого…”
Переклад О. Словенко – найкращий з цих трьох, бо в ньому німецьким виразам протистоять відповідні вирази українські. Наприклад, der Handwerkbursch “підмайстер” в перекладі О. Словенка, у Віри Кален звучить як “ремісничий челядник”. Крім того, в перекладі Словенко відсутній буквалізм, від чого не вільні попередні переклади. Так, вираз “in pechdunkler Nacht” Кален дослівно передає “темної, мов смола, ночі”, Словенко дуже точно перекладає це українським словосполученням “глупої ночі”. Відомо, що буквалізм часто призводить до збіднення ідейного змісту оригіналу. Прометея у Кален до скелі приковує “німе насильство” “die stumme Gevalt”. Уважніше вдумуючись в ідейний зміст твору, Словенко перекладає точніше: “тупе насильство”. [6, 216]
Але й Словенко іноді також припускає помилки.
Німецьке “siet Jahr und Iag” (з давніх-давен) виникло за часів германського права, коли злочинець, що втік, міг бути покараний не пізніше як через 1 рік і день після винесення вироку. Тому цей вираз має зміст “це було так давно, коли діяв цей закон”. Відповідно до цього і Словенко повинна була б перекласти “з давніх-давен”, ідіомою, а не: “чимало років і днів”.
Але новий переклад цінний тим, що зроблений по найбільш повному тексту.
І в перекладі Чернявського, і в перекладі Кален є пропуски місць, які мають певне ідейне значення, бо в них Гейне іронізує з релігії. Такий, наприклад, абзац, що починається: “На стінах висіли ще Абеляр і Елоїза .”
Використовуючи досвід попередників Словенко вдало передає студентські жаргонізми.
Двотомник Гейне, виданий Держлітвидавом, з інтересом зустрів український читач. Більшість перекладів свідчить про наполегливу працю українських радянських поетів над творами Генріха Гейне; деякі переклади є свідченням високого рівня, якого досягло мистецтво перекладу в Україні.
Завантажити реферат