Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Генріх Гайне

Реферати / Література / Генріх Гайне

Історія дожовтневих українських перекладів з Гейне знає багато визначних імен. Наприкінці ХІХ століття ліричні твори німецького поета перекладають Пантелеймон Куліш, Микола Вороний, Михайло Коцюбинський, Павло Грабовський.

Деякі вірші Гейне набули в Україні такої популярності, що стали народними піснями. Так було з романсом “Коли розлучаються двоє” в перекладі Максима Славінського, так сталося й із піснею “Я бачив, як вітер берізку зломив” – поезією “Розбите серце” в перекладі Александрова.

Вже після смерті Пантелеймона Куліша у збірці “Позичена кобза”, виданій у Женеві (1897), було опубліковано кілько перекладів ліричних поезій Гейне. На відміну від багатьох інших перекладів Куліша, що наближалися до переспівів, твори Гейне в його інтерпретації зберігають і ідейний зміст, і прикмети стилю оригіналів.

Як увечері блукаю

По задуманім гаю,

Чую серцем коло себе

Постать ніжную твою.

Чи не твій вуаль це білий,

Чи не тихий образ твій?

Чи це власні мої сльози,

Чую, по щоках течуть?

Чи ти справді серденятко,

Коло мене плачеш тут. [4, 186]

Злива схвильованих питань ліричного героя, в яких наростає напруга чуття, що нарешті уривається на найвищій ноті в останньому рядку, цілком відповідає настроєві першотвору. Добре переклав Пантелеймон Куліш інші поезії Гейне, зокрема пролог до “Книги пісень” із його філософським виявом роздвоєності світовідчуття поета.

1895 року, перебуваючи у Відні, низку поезій Гейне перекладає Микола Вороний. Як відзначав академік Білецький, “він перепробував протягом своєї діяльності всі метричні форми у найрізноманітніших сполученнях” [4, 186]. Досвід поета у цій галузі позначився й на його перекладах, бо саме Микола Вороний чи не найближче підійшов до гейневського “дольника”, який цілком опанували тільки радянські перекладачі. Цікаву спробу відтворення ритміки Гейне знаходимо в перекладі “Зустрічі”:

Повита листям альтанка. Вечір.

Ми край віконця, удвох сиділи.

На небі місяць весело сходив, –

Ми ж, як два привиди, там майоріли. [4, 186]

Микола Вороной переклав з Гейне небагато, і не можна сказати, щоб він обирав твори, характерні для німецького поета.

Зате Паво Грабовський дав переклад яскраво-публіцистичних “Ткачів”, співзвучних мужній оригінальній творчості українського поета:

Трикляття ідолу, що нам за бога стався,

А з голоду та холоду мремо!

Даремно ждати: він одно знущався,

Ошукував, з надій пореготався…

Тчемо, тчемо! [7, 371]

Від строф українського перекладу Грабовського віє тією самою священною ненавистю до гнобителів, що й від оригіналу Гейне.

Іван Франко, звичайно ж, помилявся, визнаючи за лірикою Гейне тільки часове значення. Але він цілком слушно підкреслював потребу знайомства українських читачів із поетичною творчістю Гейне в усій її широті й різноманітності.

Після перекладів і передмови Івана Франка, якщо лірика Гейне й не перестала привертати увагу українських поетів і перекладачів, то однобічний погляд на його поезію був уже неможливий.

Значно ширшим стало коло перекладних творів: було перекладено “Сучасні вірші” та “Романсеро”, Леся Українка опублікувала свій переклад поеми “Атта Троль”, її співробітник Максим Стависький (Славинський) переклав трагедію “Вільям Раткліф”, Агатангел Кримський опублікував у своєму перегляді “Віцлі-Пуцлі”.

І все ж іще тривалий час Генріх Гейне залишався для українських читачів тільки поетом – його блискуча проза, статті про літературу та мистецтво й публіцистика не привертали уваги перекладачів. Винятком є “Флорентійські ночі”, перекладені тим самим невтомним Іваном Франком, та “Книга Ле-Гран” у перекладі О. Черняхівського настільки невдалому, що, за висловом одного сучасного дослідника його неможливо читати без німецько-українського словника.

Чи означає це, що українські письменники того далекого часу знали справжнього Гейне хоча б як поета? Це питання неминуче постає перед нами тепер, коли ми критично оглядаємо безліч перекладів, які дісталися нам у спадщину від минулого. На жаль, на це питання доводиться відповісти негативно.

Іван Франко працював над перекладами творів Гейне протягом кількох десятиліть, починаючи з 1875 року. Він перекладав і ліричні його вірші (цикл “Ліричне інтермеццо”) і першим познайомив українських читачів з сатирою німецького поета, представив його “вже не як закоханого трубадура, не як автора любовних поезій, але як борця за широку свободу людської одиниці, її громадського ділання, її думок, переконань і сумління” [5, 199].

Іван Франко глибоко відчував усю своєрідність гейневської ритмо-мелодики, хоч йому і не вдалося ні остаточно визначити суть гейневського вірша, ні створити аналогію йому в українському віршуванні. У своєму перекладі “Німеччини, використовуючи амфібрахо-ямбічні комбінації, він тільки наближається до риторики Гейне, – завершення шукань заминається для наступних перекладачів.

Іван Франко, який все ж переклав кілька ліричних віршів Гейне, також не уникнув спокуси “українізації”. В його перекладах вірша “Die alten bösen Lieder” трупа, у якій мають бути поховані “старі злі пісні”, порівнюється не з Гейдельберзькою бочкою, а із якоюсь Зелемінь-горою, що є, мабуть, реалією не так загальнозахідноукраїнського, як якогось зовсім уже місцевого фольклору; дванадцять велетнів, подібних до святого Христофора з Кельнського собору, перетворені на дванадцять молодців, що звели зі скель ту ж таки Зелемінь-гору і т.д. [5, 200]

Застарілість і неприпустимість подібних прийомів у наш час не потребує доказів.

Проте цим не вичерпуються недоліки наших дореволюційних перекладів з Гейне.

“Генріх Гейне належить до тих за граничних поетів, котрих у нас найбільше перекладають…” [5, 198]

цими словами почав 1892 року передмову до книжки своїх перекладів “Вибір поезій Генріха Гейне” Іван Франко. Минуло більше ста років, та вони залишаються справедливими і сьогодні.

Отже, перекладацька діяльність українських поетів кінця ХІХ століття набула бурхливого розвитку. Головні перекладачі з Гейне цього періоду – Іван Франко, Леся Українка та Максим Стависький. То були перші вдалі спроби наблизитися до оригіналу, передати обриси справжнього Гейне.

Іван Франко звернув увагу на сатиру Гейне, а Леся Українка засобами української мови втілила не тільки зміст, а й поетичну форму ліричного твору. За цей час вийшло дві збірки: “Книга пісень” у перекладах Лесі Українки та Максима Стависького; “Вибір поезії” у перекладах Івана Франка.

Розділ 3.

На початку ХХ ст. над перекладами творів Гейне українською мовою працювали: Борис Грінченко, Агатангел Кримський, Панас Мирний, Л.Старицька-Черняхівська. Після Жовтневої революції до них приєднались Дмитро Загул, Володимир Кобилянський, Віра Кален.

Чимало ліричних поезій Гейне переклав Агатангел Кримський. Перша частина його “Пальмового гілля” містить 30 перекладів з німецького поета, що датуються 1900-1901 роками. Кримський мав своєрідний підхід до завдань перекладача. “Із тисячі Гейневих пісень, – писав він у примітці, – захотілося мені зробити тільки таку вибірку, яка б зовсім підходила під спільний тон мого “Пальмового гілля”. Через те я понасмикував собі Гейневих поезій … із циклів зовсім неоднакових, зовсім різних, а понанизував їх усі на одну низку; тим-то вийшов, може, такий розпорядок, що сам автор, не знати, чи був би його похвалив”[4, 186]. Це відповідало загальній композиційній постанові “Пальмового гілля”, в якому оригінальні твори Кримського чергуються з перекладами творів східної поезії, Анакреопта, Сапфо, Гете та інших авторів. Незважаючи на таку довільність “розпорядку”, кожен вірш зокрема Кримський перекладав дуже уважно, прагнучи донести до читача і зміст, і форми оригіналів. Як пише сам поет, він “ніде не робив жоднісіньких змін, а силкувався перекладами дослівно, – от хіба що інколи проти моєї волі, в переклад могли позалітати деякі дрібні згадки моїх власних віршувань (ті або інші епітети, вислови, синоніми тощо)” [4, 186].

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали