Відання не вільне й від деяких недоліків. Шкода, що в ньому відсутні кращі переклади М. Старицького. П. Куліша, Б. Грінченко, А. Кримського, М. Славінського. Наявність цих перекладів наочно показала б сучасному читачеві глибокий інтерес, якій з давніх часів виявляли діячі української літератури до творчості Гейне. Прикрим недоліком видання є й невмотивоване опущення окремих строф, на що вказувалося вище, а також ігнорування редакцією двотомника останніх наукових видань творів Гейне в Німецькій Демократичній Республіці так, у першому томі творів Гейне (вид. Aufbau – Verlag, 1951) відновлені закінчення поезій “Відплиття” і “ Вона немов сарна, бігла геть” ці закінчення, які значно доповнюють і посилюють ідейне звучання поезій відсутні в українських віданнях 1955 і 1956 років.
Але слід пам’ятати, що повноцінно відтворити на іншій мові твори такого майстра слова як Гейне, справа нелегка. Кращі переклади двотомника, що належать М. Рильському, Л. Первомайському, А. Малишку, М. Зісману, М. Лукашу, М. Пригарі, свідчать про можливість досягнення цієї мети.
Таким чином, після Великої Вітчизняної війни перекладачі з Гейне не припинили свою діяльність. Більш того, перекладені твори виходили один за одним. Майстерність українських перекладачів досягає досить високого рівня. Найповніше переклади Гейне представлені в чотиритомному виданні за загальною редакцією Леоніда Первомайського.
Висновки
Таким чином, Генріх Гейне був і сьогодні залишається найулюбленішим іноземним поетом в Україні.
У другій половині ХІХ століття лірику Гейне головним чином перекладають Ю. Федькович та М. Старицький, але то були, власне, не переклади, а забарвлені локальним українським колоритом переспіви. У них звучали мотиви українських народних пісень і вони були далекі від оригіналу.
Важливою віхою в історії перекладів Гейне українською мовою був майже одночасний вихід у Львові в 1892 році збірок перекладів Л. Українки та І. Франка.
У збірці “Книга пісень” Лесі Українки належить перекладу 92 віршів Гейне. Якщо чимало перекладів того часу тепер уже застаріли, то Леся Українка, тоді поетеса-початківець, зуміла, не пориваючи з усталеною традицією, створити переклади високої поетичної вартості, що зберігають її й сьогодні.
А Іван Франко був першим з українських перекладачів, хто звернув увагу на сатиру німецького поета. До того часу українські читачі були знайомі лише з гейневською лірикою.
Переклади цього періоду – перші вдалі спроби наблизитися до оригіналу, передати обриси справжнього Гейне.
Далі була ціла низка визначних поетів-перекладачів: П.Куліш, М. Вороний, П. Мирний, М. Коцюбинський, П. Грабовський, Б. Грінченко, А.Кримський та інші.
Павлу Грабовському належить перший український переклад “Ткачів”, Агатангелу Кримському – поеми “Віцлі-Пуцлі”.
Новий розділ в історії української гейнеани відкривається після 1917 року. У 1918-1919 роках виходить двотомник віршів Гейне в перекладах Д.Загула та В. Кобилянського, а в 1930-1933 роках “Вибрані твори” в чотирьох томах та “Г. Гейне. Сатира” у перекладах Дмитра Загула.
На значно вищий рівень підноситься майстерність українських перекладачів Гейне після Великої Вітчизняної війни, оскільки в цю роботу активно включаються: Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко. У цей час Максим Рильський перекладає сонети Гейне, Микола Бажан – чіткі строфи “Диспуту”, Володимир Сосюра – мініатюри “Нової весни”, а Леонід Первомайський – лірику й сатиру.
По війні в Україні виходять “Вибрані поезії” (1955), “Вибрані твори” в двох томах (1956), “Вибрані твори” в чотирьох томах (1972-1974) та “Твори”(1974). Найповніше спадщину Гейне представлено в чотиритомному виданні за редакцією Л. Первомайського та О. Дейча, де крім поетичних, опубліковано чимало прозових творів, які українською мовою ще не перекладалися.
За роки Радянської влади твори Гейне видавалися українською мовою 16 разів. Їх загальний тираж перевищив понад сто двадцять тисяч примірників. Наведені цифри говорять про глибоку повагу та любов українського народу до великого поета-демократа, борця проти соціального гноблення, за революційне перетворення світу. Вони є свідченням справжньої актуальності творів Генріха Гейне.
Література
1. Матузова Н. Генріх Гейне. Нарис життя і творчості. – К. : Дніпро, 1984. – 175 с.
2. Гиждец С. Лирика Генриха Гейне. – М. : Худож. лит., 1983. – 158 с.
3. Стадников Г. Генрих Гейне. – М. : Просвещение, 1984. – 125 с.
4. Коптілов В. Гейне на Україні // Всесвіт, 1973 – 2(176). – К. : Радянський письменник. – с. 183-190.
5. Первомайський Л. Новий чотиритомник творів Генріха Гейне українською мовою//Всесвіт, 1976 – 2(578). – К.: Радянський письменник. – с. 198-204.
6. Хорунженко В., Коптілов В. Гейне українською мовою // Вітчизна, 1957-9. – К.: Держлітвидав. – с. 212-217.
7. Коптілов В. Гейне в українських перекладах//Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 4. – К.: Дніпро, 1974. – с. 365-381.
8. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 1. – К.: Дніпро, 1972. – 430 с.
9. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 2. – К.: Дніпро, 1972. – 350 с.
10. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 3. – К.: Дніпро, 1972. – 411 с.
11. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 4. – К.: Дніпро, 1972. – 403 с.
12. Пронин В. Стихи достойные запрета. – М.: Книга, 1986. – 143 с.
13. Турав С. Зарубежная литература. – М. : Просвещение, 1984. – с. 189-196.
14. История зарубежной литературы ХІХ века. – М. : Просвещение, 1972. – с. 385-416.
15. Коптілов В. Гейне в спогадах сучасників. – К.: Дніпро, 1988. – 149 с.
16. Гейне Г. Про художню творчість. – К. : Мистецтво, 1988. – 351 с.
17. Щелгунов Н. Геній молодої Німеччини // Твори. В 2-х томах. Т. 2. – 1892. – с. 418-441.
18. Дмитриева А. Гейне в воспоминаниях современников. – М. : Худож. лит., 1988. – 575 с.
19. Гейне Г. Стихотворения: Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1956. – 567 с.
20. Гейне Г. Избранные произведения. В 2 т. Т. 2. – М.: Худож. лит., 1956. – 567 с.
21. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 5. Проза 30-х годов; Письма: Пер. с нем. – М. : Худож. лит., 1983. – 462 с.
22. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 6. Проза 40-50-х годов; Письма: Пер. с нем. – М. : Худож. лит., 1983. – 462 с.
23. Гейне Г. Собрание сочинений. В 10 т. Т. 4. Путевые картины. – М.: Худож. лит., 1957. – 524 с.
24. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 4. Проза 30-х годов. Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1982. –462 с.
25. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 3. Путевые картины. Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1980. – 486 с.
26. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 1. Стихотворения. Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1980. – 518 с.
27. Паустовський К. Дорога Генриха Гейне//Вокруг света. – 1996. – № 12. – с. 36-37
Завантажити реферат