Ось одна з ліричних мініатюр Гейне в перекладі Агатангела Кримського:
Зайшов я туди, де кохала
Божилась і тискала руки,
Де капали в зрадниці сльози,
Сичать і гніздяться гадюки. [4, 186]
Різкий контраст між світлими і темними образами, раптовий перехід від спогадів про минуле кохання до розпачу, – все це властиве перекладові не меншою мірою, ніж оригіналу.
Найбільшим перекладом Кримського з Гейне є сатирична поема “Віцлі-Пуцлі” – гострий виступ німецького поета проти капіталістичного хижацтва й релігійному фанатизму.
В історії українських перекладів з Гейне траплялися й курйози. Так, 1917 року у петроградському видавництві “Друкарь” вийшла невеличка книжечка “З Гейне. Переклав на українську мову Костянтин Лоський”. Безпорадність перекладача відчувається тут мало не в кожному рядку. То він уживає невластиві українській мові граматичні форми (“Своєю щокой до моєї тулились”), то не зважає на немилозвучні повтори (“Діаманти ти маєш і перли”, “Коли липа цвіла” тощо), то звертається до протиприродного синтаксису:
Найкращих коханої задля очей
Пишу я найкращі канцони. [4, 187]
Зрозуміло, що в таких перекладах годі шукати якогось кроку вперед порівняно з попередніми виданнями. Але ж такі публікації визначали шляхи розвитку українського перекладу в цілому, і перекладів з Гейне зокрема.
Новий етап в українському перекладанні з Гейне настав після Жовтневої революції.
Вся праця над перекладами Гейне в Україні з 1918 по 1933 рік пов’язана, переважно, з ім’ям поета і перекладача Дмитра Загула.
Вже в 1918-1919 роках Дмитро Загул разом із поетом Володимиром Кобилянським випускають у київському видавництві “Серп і молот” перший повний переклад “Книги пісень”. Цей двотомник уперше дав українському читачеві можливість ознайомитися з лірикою і сатирою великого поета в усьому обсязі. Багато перекладів з числа надрукованих у цьому виданні є віршами високої проби.
На щоглу спершись, я стояв
І кожну хвилю числив.
Прощай коханий краю мій!
Вже пінкі перли присли… [4, 187]
Такою міцно збудованою строфою починається переклад поезії “Відплив”.
Прокляття князям, королям і вельможам,
Що ласки від них дочекатись не можем,
Король в нас загарбав останній п’ятак,
А потім звелів пострілять, як собак –
Тчемо ми, тчемо ми! [7, 373]
Гнівом і болем звучать рядки славнозвісних “Ткачів”. Щоправда, тут певні застереження викликає наш вітчизняний п’ятак, що потрапив чомусь до Німеччини, але в цьому вікні, може, не так перекладач, як загальний тогочасний етап теорії перекладу. Мабуть, саме з цієї причини ми знаходимо в перекладах і царівну, і цісаря, і кріс, і самопал, і, навіть, “бідного Петра”, що мирно співіснує в одній строфі з Гансом і Гретхен… [7, 373]
Але, безперечно, є в цих томах і чимало помилок, що йдуть від самих перекладачів, які часом не досить заглиблювалися в оригінал і задовольнялися першим-ліпшим варіантом, не шукаючи іншого. Так сталося, зокрема, зі знаменитою поезією про сосну і пальму:
Дрімає сосна в самотині
На півночі голім шпилі,
Холодною вкрили габою
Сніги та морози її.
І сниться їй пальма далека
В південній країні німій,
Що спить, утомившись від спеки,
На скелі гарячий, сухій.
В Гейне сосна справді дрімає, але вона мріє про пальму, яка сумує на своїй скелі. У наведеному перекладі спить усе і вся, тому в поезії зникло драматичне протиставлення образів, а без нього вона перестала бути сама собою [4, 187].
Володимир Кобилянський рано помер, і надалі Дмитро Загул продовжував свою роботу вже самостійно. Він поставив перед собою справді грандіозне завдання – самому перекласти всього Гейне.
Дмитро Загул невтомно працював, удосконалював і поліпшував свої переклади і в 1930-1934 роках видав чотири томи творів Генріха Гейне з задуманого ним багатотомного зібрання. До цього видання вперше була включена і проза Гейне – окремі частини “Дорожніх картин”.
Незважаючи на величезне значення праці Д. Загула, не можна сказати, що вона була цілком успішною. Реакцією на байдужість більшості давнішніх перекладачів до художніх особливостей поезії Гейне був крайній педантизм нових перекладів Д. Загула. Він прагнув відтворити своєрідність ритміки та всю образну будову оригіналу, але нерідко пошуки буквальної точності приводили до насильства над українською мовою, позбавляли його переклади гейнівської невимушеності, природності й краси. Слід також взяти до уваги, що лексика Д. Загула була не вільна від буковинських та галицьких провінціалізмів і тепер звучить уже анахронізмом. І, нарешті, досить важливим є те, що попри все знання поезії Гейне, попри любов до неї Д. Загулу було не під силу самому відтворити її українською мовою в усій складності, жанровій різноманітності й багатстві.
Це завдання виявилося під силу тільки великому колективу українських поетів-перекладачів, що склався під час роботи над перекладами Гейне наприкінці тридцятих років.
Найбільше з дотеперішніх українських видань Гейне вийшло у 1930-1933 роках. Це був чотиритомник “Вибраних творів” у перекладах Дмитра Загула. Він охопив більшість ліричних і сатиричних віршів Гейне, поему “Німеччина” і низку прозових творів. Переклади, які перейшли до цього видання з попереднього, зазнали істотних виправлень. Ось початок однієї з поезій циклу “Повернемося на батьківщину” у виданні 1919 року:
Рибалонько вродлива,
На берег завертай,
І сядь зі мною вкупі,
І білу ручку дай! [4, 188]
Переробляючи переклад Д. Загул шукає більшої близькості до ритміки Гейне, він долає монотонність ямба, урізноманітнює середні рядки, завдяки чому текст, як і в оригіналі, набуває розмовних інтонацій:
Рибалонько вродлива,
Човен на берег звертай,
Сядь біля мене поруч
І білу ручку дай! [4, 188]
У тих випадках, коли Д.Загул заступив своїми повними перекладами давнішні переклади В. Кобилянського, читач, безперечно. Виграв. Так, незважаючи на певні похибки (невдала рима: “верху – снігу”, нелітературний наголос “півнóчі”), шедевр гейневської лірики зазвучав у цьому виданні набагато драматичніше:
Самітний кедр півночі
Н голім стоїть верху,
Сповитий білою млою,
Дрімає в льоду, в снігу.
Він снить про горду пальму
В південній стороні,
Що мовчки і самотньо тужить
На кручі, пекучій стіні. [7, 375]
Д. Загул не боїться вводити прозаїзми в тексти своїх перекладів, що цілком відповідає поетиці Гейне. “Стою на високій скелі і сентиментальний став”, “Енергійно б’є по струнах і фантазії виводить”. В цілому переклади Д.Загула стали новою віхою на шляху освоєння творчості Гейне українською літературою [4, 188].
Це, певна річ, не означає, що його переклади були бездоганні. Траплялися в них і прояви буквалізму, і навіть окремі елементи “перекладницької мови”. Так, цілком природне німецьке “Glieder” Загул здебільшого перекладав штучним українським псевдовідповідником “члени”, що справляє на читача не передбачене оригіналом комічне враження.
Цілісності художнього враження від перекладів Загула часом заважають і діалектні форми, які особливо гостро виявляються у відхиленнях від наголосів, усталених у літературній мові.
Завантажити реферат