Якщо доцільність існування загального резерву на покриття непередбачених витрат має бути безсумнівною, він повинен залишатися у межах обсягів, що заслуговують довіри. Навіть країни, що володіють такими резервами, виявили тенденцію до зменшення розмірів коштів, що надаються у разі непередбачених випадків, і до суворішого нормування можливості доступу до них. Все частіше бюджети, розроблені заздалегідь до початку операційного року, являють собою власне жорсткі ліміти, причому припускається, що вони не будуть коригуватися у зв’язку із непередбаченими потребами. У деяких країнах накладають обмеження на готівку, а це означає, що окремі міністерства також зіткнуться з проблемою ставок заробітної платні і зростання рівня інфляції; однак в інших країнах зберігається система централізованих резервів для таких коригувань. В обох випадках наголос зроблено на спонукуванні окремих споживчих одиниць або міністерств до знаходження шляхів компенсування, як цього вимагає закон, і, у деяких випадках — якщо в цьому існує необхідність — до коригування намірів і приорітетівБільшість країн мають інформаційні системи, які дають можливість бюджетним відомствам, а нерідко і законодавцям, спостерігати за фактичними переміщеннями державних коштів або використаннням бюджетних повноважень впродовж року. У багатьох країнах бюджетне відомство фактично контролює темпи розблокування коштів або повноважень протягом року. Цей контроль покликаний забезпечити максимальну гнучкість центральних урядових структур у здійсненні короткотермінових витрат і уможливити застосування дуже жорстких методів контролю і регулювання зобов’язань, грошових операцій і боргових відносин. Такий детальний контроль, однак, посилює враження, що саме бюджетне відомство, а не міністерства, що витрачають кошти, несе головну відповідальність за забезпечення дотримання бюджету і визначення джерел і отримання компенсаційних надходжень, якщо постане така необхідність. Централізований контроль у деяких країнах розширено за рахунок встановлення окремих лімітів або вимог щодо завчасного санкціонування витрат ще на стадії прийняття на себе зобов’язань. З іншого боку, такі обмеження накладаються для контролю над масштабами, в яких уряд зв’язав себе зобов’язаннями щодо грошових видатків на наступні роки.
Принципи контролю і управління витратами, які має на увазі така система централізованих контрольних заходів, є відмінними від деяких з нещодавніх кроків у напрямку до блокованих бюджетів. Масштаби і характер системи централізованого контролю, а також потреби бюджетного відомства в інформації і постійному спостереженні, у свою чергу, теж переживають зміни в деяких країнах, що пояснюється бажанням посилити відповідальність і повноваження міністрів і керівників окремих програм і досягти постійного стримування витрат і підвищеної вартості грошей.
Всі країни прагнуть стимулювати економічність, ефективність і дієвість своїх програм. У деяких країнах загальною практикою є просте скорочення бюджету кожного року, що має свідчити про очікувані поліпшення, про що йшлося вище. Інші країни покладаються на різноманітні механізми перевірок — незалежні групи експертів, перевірки, здійснювані за безпосередньої участі приватного сектору, оцінки результативності, виконані запрошеними урядом зовнішніми бухгалтерами-ревізорами тощо — для гарантування того, що оцінку зроблено, і обрано шляхи підвищення ефективності або скасування чи перероблення неефективних або неприорітетних програм. Такі перевірні процедури рідко коли тісно пов’язуються з графіком і моментами прийняття рішень у циклі підготовки бюджет. Бюджетні відомства, тим не менш, намагаються бути у курсі таких досліджень і використовувати отримані ними дані під час обговорення бюджету. Все частіше перевірки є спеціально зорієнтованими на потенційно проблемні делянки. Подальші зміни в існуючій практиці деяких країн є результатом намагань зняти деякі обмеження, яких зазнали особи, що приймають рішення, внаслідок постійного лімітування витрат, сконцентрувати більше уваги на результатах або віддачі і більше заохочувати керівників програм і міністрів до досягнення економії і вміння використовувати чимраз більш обмежувані бюджетні ресурси. Наприклад, удеяких країнах міністерствам надаються значно більші права щодо перекидання ресурсів між різними складовими частинами фінансування програм — витратами на заробітну платню, капіталом, вартістю переїздів, послуг консультантів тощо. У деяких країнах було розроблено заходи, які знаменують розрив з традицією обов’язкового складання річних бюджетів; щоби сприяти ефективному використанню державних грошових коштів і заохотити здатність до реагування і новаторства, міністерствам на певних умовах дозволено переносити невикористані кошти на наступні роки. В інших випадках досягаються кількарічні угоди щодо обсягів ресурсів замість традиційного річного розгляду і формування всіх окремих бюджетів. Поза тим, у деяких випадках окремі міністри мають набагато ширші повноваження вносити корективи до своїх пріоритетів і переглядати набір втілюваних намірів і здійснюваних програм.
У деяких країнах докладають зусиль для досягнення менш централізованого управління витратами через поліпшення навичок управління і прищеплювання окремим керівникам вміння чітко формулювати цілі і задачі. Однією з ключових турбот у багатьох країнах є розробка належних критеріїв якості роботи, а також ефективних систем обліку і звітування для контролю за витратами і їхньою результативністю. Чиновники бюджетних відомств вишукують ефективні засоби прищеплення окремим міністерстам і керівникам більшої гнучкості і свободи вибору у загальних межах урядових пріоритетів, одночасно домагаючись підтримання на бажаному рівні усеохоплюючого контролю над витратами і наявності в центральних урядових структурах достатніх знань для забезпечення міністрів і уряду компетентними і ефективними порадами з бюджетних питань.
Чотири країни з Організації економічної співпраці та розвитку, що нас цікавлять (Австралія, Канада, Німеччина і Сполучені Штати), мають федеральний устрій. Щодо них цей огляд зосереджуватиметься на федеральному уряді. Решта країн-учасниць є унітарними державами. Значимість регіональної влади, на відміну від місцевої, може бути різною і змінюватися. У деяких країнах, надто у Франції, Італії та Іспанії, відбулася “регіоналізація” або “децентралізація” деяких функцій, що ще донедавна належали центральним урядам. Порівняльна характеристика країн свідчить, що простого або прямолінійного розподілу функцій і повноважень між рівнями державного управління не існує, наслідком чого є різноманітні фінансові зв’язки з центральними урядами. У деяких випадках ієрархічно нижчі рівні діють просто як представники центральної або федеральної влади, яка не лише контролює фінансування, а й безпосередньо керує і регулює діяльність і послуги, що їх надає місцева влада. Подекуди центральний уряд може надавати субсидії, призначені на спеціальні цілі, для покриття частини або всієї вартості послуг з метою впливу на дії місцевого рівня влади, залишаючи йому певну свободу дій. Іноді можливе надання загальних (блочних) субсидій, яке може супроводжуватися поясненням того, на що центральний уряд хотів би бачити їх витраченими, або ж розподіл у наперед визначених пропорціях централізованих податкових надходжень з вказівками (або без них) щодо використання цих надходжень регіональною або місцевою владою. Ступені автономності інших рівнів державної влади мають значні відмінності. Частка загальних субсидій у порівнянні із субсидіями на конкретні цілі є одним із свідчень цього. Іншими показниками є масштаби збирання нижчими рівнями своїх податків, встановлення плати за послуги своїх служб і визначення власних потреб у позичених коштах. Місцеві податки на житло (і деяке інше нерухоме майно), прибуток або з обороту становлять визначальні джерела місцевих надходжень у країнах, що розглядаються. До функцій соціального забезпечення, як правило, зараховують державні програми пенсійного забезпечення, допомогу безробітним та інші програми підтримки доходів населення на належному рівні, а також інші види допомоги по лінії державного соціального забезпечення, Програми соціального забезпечення нерідко набувають форм виплат визначеному законом колу фізичних чи юридичних осіб і можугь характеризуватися як такі, що обумовлюються попитом. Наприклад, безробітні, хворі та пенсіонери мають право на певні види допомоги або пільги, які у кожному випадку визначаються конкретними нормами чинних законів або постанов, незалежно від “стану бюджету”. Хоча параметри програми і можуть змінюватися, після того, як їх окреслено, загальні обсяги витрат на соціальне забезпечення визначаються попитом. Загалом, контроль за всіма витратами у цій сфері може здійснюватися лише через внесення змін до відповідних Офіційно встановлений порядок у різних країнах має помітні відмінності. У деяких з них (напр., Австралії і Данії) всі або більшість виплат провадяться з об’єднаного фонду надходжень, а за асигнуваннями звертаються до парламенту. В інших — деякі види допомоги сплачуються з окремого державного фонду, який цілком або головним чином фінансується за рахунок спеціальних цільових внесків. Такий фонд може також отримувати субсидії від центрального уряду і мати прибуток від нерозподілених на кінець періоду коштів. Масштаби участі уряду у таких фондах різні. Німецький пенсійний фонд соціального страхування, що широко фінансується за рахунок сплати обов’язкових внесків, отримує індексовану щорічну допомогу з федерального бюджету. У Великобританії Національним страховим фондом, з якого фінансуються основна державна пенсійна програма і короткотермінова допомога безробітним, керує центральний уряд, а його операції включаються у валовому вираженні до бюджету центрального уряду. У деяких країнах допомога може сплачуватися із спеціальних фондів, проте центральний уряд може втрутитися, якщо фонд потрапить у скрутне становище (напр., якщо різко зросте рівень безробіття), або робити внески на покриття вартості деяких з його елементів, як це відбувається у Німеччині щодо страхування від безробіття.У деяких країнах нижчі урядові рівні надають субсидії за соціальною допомогою від імені центрального уряду. У Нідерландах кожен орган влади, як правило, має певну свободу у встановленні деталізованих критеріїв відповідності вимогам і розмірам відповідних субсидій, а тому очікується, що вони надаватимуть дещо з необхідних коштів, а решту забезпечуватиме центральний уряд.
Завантажити реферат