Формування та зміцнення доходної бази державного бюджету

зручно розраховувати податкові зобов'язання: придбав дещо - вхідний ПДВ уже зазначений у рахунку, продав — певну частину ціни становить ви­хідний ПДВ, який треба навести в рахунку, вирахував з вихідного податку' вхідний — знаєш розмір своєї заборгованості перед бюджетом;

проміжне виробниче споживання не оподатковується, адже придбані то­варно-матеріальні цінності оприбутковуються та списуються на собівартість без ПДВ і, отже, тиск на ціни таким шляхом не чиниться. Це випливає із за­гального принципу європейського ПДВ, що гласить: ПДВ не повинен вклю­чатися до доходів чи видатків ;

загальна сума податку (що у кінцевому рахунку сплачується населенням і дорівнює тій, яка при одноразовому оподаткуванні стягується на етапі роздрібної торгівлі) збирається частинами на окремих етапах виробництва і ре­алізації товарно-матеріальних цінностей, що дає змогу поповнювати бюджет поступово й не ризикувати (як у випадку з податком на роздрібний продаж) у зв'язку з тим, що роздрібний торговець може від податку ухилитися і відразу вся сума обов'язкового платежу пропаде для держави;

платники податку змушені вести ретельний контроль за правильністю його обчислення та фіксації у розрахункових документах, бо від цього зале­жить розмір їхніх податкових зобов'язань (можна вираховувати тільки той вхідний ПДВ, що у розрахункових документах відображений окремим ряд­ком). Цю обставину, завдяки штрафам податкової інспекції, уже засвоїли всі, хто має справу з ПДВ. Такий вбудований механізм самоконтролю (що також відповідає принципу дії європейського ПДВ, який гласить, що облік ПДВ у рахунках торговця має відбивати його роль як того, хто збирає подат­ки), безперечно, є дуже важливим і зручним для держави;

у разі реалізації товарів за межі митних кордонів є технічно зручна мож­ливість звільняти експорт від внутрішнього податку та компенсувати підприємствам вхідний ПДВ з бюджету (при одночасному оподаткуванні ПДВ імпорту — що, до речі, передбачено ГАТТ).

Зрозуміло, це не означає, що з ПДВ проблем немає, їх завжди вистачало. Але це ще не є достатньою підставою, щоб ставити питання про необхідність відмови від цього подате, який приносить понад 20 відсотків доходів зведе­ного бюджету України. Інша річ, що механізм дії ПДВ треба вдосконалювати, З огляду на це зупинимося на трьох важливих питаннях, що зачіпають еко­номічні інтереси суб'єктів господарювання. Перше — про спосіб визначення дати обороту, що підлягає оподаткуванню ПДВ, та порядок обчислення по­датку, друге — про механізм відшкодування ПДВ, і третє — про доцільність або недоцільність використання кількох різних ставок ПДВ.

Згідно з чинним законодавством датою здійснення оподатковуваного обороту вважається день надходження коштів за відвантажені товари (вико­нані роботи, надані послуги) на розрахунковий рахунок підприємства. У той же час вхідний ПДВ відноситься на зменшення зобов'язань перед бюджетом за фактом оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, що придбані, незалежно від того, сплачено за них чи ні, а також від того, списані вони на витрати чи ні. Підприємству досить тільки стверджувати, що вони придбані з метою виробництва та коли-небудь будуть віднесені на собівартість про­дукції. Винятком є лише основні виробничі фонди і нематеріальні активи, ПДВ у вартості яких можна відносити на розрахунки з бюджетом тільки за фактом їх уведення в експлуатацію,

Такий підхід є сприятливим для підприємств. Водночас він є суперечли­вим. Якщо дотримуватися загальновизнаних у світі принципів бухгалтерського обліку, то обороти з реалізації, шо оподатковуються ПДВ, треба рахувати за фактом передачі права власності на продукцію. Проте на практиці, в умовах кризи неплатежів, це може зумовити подальше погіршення фінансо­вого стану підприємств. Тому, хоча у принципі треба обов'язково переходи­ти до обліку реалізації згідно з загальновизнаними принципами та винести проблему неплатежів за дужки податкових проблем (це питання арбітражу, банкрутства тощо), на 1997 рік, мабуть, доцільно зберегти чинний порядок.

Стосовно порядку, що передбачає можливість деоетування вхідного ПДВ тільки за умови введення в експлуатацію основних виробничих фондів, то очевидно, шо його треба відмінити, адже сьогодні підприємства самі зацікав­лені у тому, щоб своєчасно освоювати капітальні вкладення. ПДВ тоді пови­нен визначатися за єдиною схемою: придбав дещо — вхідний ПДВ відно­ситься у дебет відповідного рахунку, продав — у кредит, а сальдо — це сума податку до сплати.

Інколи, з різних причин, підприємства можуть мати постійне дебетове сальдо по розрахунках з ПДВ, що означає фактичне вилучення їхніх обігових коштів із господарського обігу. По-перше, це застосування нульових ставок податку стосується експорту вугілля, електроенергії тощо. У цьому разі чин­не законодавство передбачає відшкодування сум ПДВ, шо сплачені поста­чальникам, з бюджетів за рахунок загальних надходжень доходів. По-друге, це коли покупок більше від продажів. У цьому разі нормативні акти передба­чають віднесення сум перевищення на розрахунки з бюджетом у наступних звітних періодах. Для того, щоб зробити податкову систему більш сприятли­вою для розвитку бізнесу, мабуть, треба переглянути чинне законодавство та у будь-якому випадку виникнення дебетового сальдо компенсувати ного за рахунок коштів відповідних бюджетів. При цьому, оскільки кошти у бюдже­тах є не завжди, дебетове сальдо можна буде використовувати для заліку по інших податках, платником яких є підприємство.

В окремих країнах застосовують декілька ставок ПДВ: підвищені — для предметів розкошу; знижені — для товарів першої необхідності (продоволь­чих товарів, енергопродуктів для опалення та освітлення, фармацевтичних то­варів, пасажирського транспорту тощо). Інколи вносяться пропозиції ввести проміжні (крім стандартної та нульової, а також звільнення від ПДВ) ставки податку і в Україні. Цього, мабуть, робити не треба, адже їх введення означа­тиме суттєве ускладнення механізму дії ПДВ та зростання адміністративних витрат, що пов'язані з обслуговуванням податку. Що стосується зниження стандартної ставки податку, то хоча це і бажано, але такий відповідальний крок треба зіставляти з наявністю реальних бюджетних можливостей.

2.Податок на прибуток підприємств

Враховуючи умови економічної кризи в Україні — механізм дії податку на прибуток підприємств має бути побудований таким чином, щоб він спри­яв розвитку виробництза, накопиченню капіталу і повороту економіки у бік науково- і капіталомістких виробництв. Можна виділити два важливі на­прямки розв'язання цієї проблеми:

удосконалення загальних правил обчислення зобов'язань з податку на прибуток;

удосконалення вбудованих у механізм дії податку на прибуток спеціаль­них методів стимулювання виробничого розвитку.

Розмір зобов'язань з податку на прибуток підприємств залежить від особ­ливостей облікової політики. Мабуть, одне з головних питань у цій сфері (до речі, як і у випадку з ПДВ) — це порядок визначення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Як відомо, пункт і.3. Закону України "Про оподат­кування прибутку підприємств" передбачав визначення реалізації продукції (робіт, послут) за датою передачі права власності на неї згідно з базисними умовами посгавки, визначеними сторонами незалежно від строїв здійснення оплати. Але коли вводились у дію Правила застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", цей пункт був вилучений. Таким чином було дозволено дотримуватися старих і більш зручних для підприємств в умовах кризи неплатежів правил відображення виручки від реалізації про­дукції (робіт, послуг) за варіантом, що вибирається самим підприємством: або у міру надходження коштів за фактично відвантажену продукцію (касовим ме­тодом — як це роб;іто переважна більшість підприємств), або у міру відванта­ження продукції (виконання робіт, надання послуг), незалежно від того, оплачена вона чи ні (методом нарахувань). На 1997 рік, мабуть, можна зберегти цей порядок, хоча надалі треба дотримуватися принципу, що виручка від реа­лізації продукції повинна визначатися згідно з Єдиними правилами бухгалтер­ського обліку, а не залежно від того, який податок обчислюється.