Формування та зміцнення доходної бази державного бюджету

Бюджетний федералізм реалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансову політику держави. Це дає змогу в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й еко­номічні інтереси центру з вересами адміністративно-територіальних утво­рень та органів місцевого самоврядування.

Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийняті необгрунтованих рішень як із боку цен­тральної виконавчої влади,так і з боку місцевих органів управління.

Єдність бюджетної системи забезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самого бюджетного процесу: використанням єди­ної бюджетної класифікації, єдністю форм бюджетної документації, подан­ням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.

Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині усклад­нюється браком бюдних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосо­вувалася їх комбінація.

Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рів­нів. У результаті незрозумілим є причини, що зумовлюють віднесення по­датків, зборів та інших обов’язкових платежів до тієї чи іншої групи.

Водночас було б помилковим зосереджувати увагу лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і регіональними бюджетами. Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів держав­них витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видатко­вої частини бюджету. При закріпленні бюджетних повноважень між рівнями системи основне питання полягає в тім, влада якого рівня повинна забезпечувати виконання різного роду державних функцій із фінансування видатків і надання послуг.

У кожного адміністративно-територіального утворення є свої специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади й повинні проводити свою соціально-економічну політику, витрачати бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі вести якусь самостійну соціаль­ну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Відсутність системи оцінок потреби бюджетних видатків на регіонально­му рівні створює протиріччя між різними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.

Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державним та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоя­щого рівня до бюджетів нижчого рівня.

Кошти місцевих бюджетів — основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Створення механізму розвитку міжбюджетних відносин на регіонально­му рівні — досить серйозне питання, воно сприятиме виходу з тієї кризи, яка є сьогодні. Воднораз система міжбюджетних відносин при всій її важли­вості — лише частина загальної проблеми самостійності органів влади відпо­відного рівня. При найдосконаліших формах міжбюджетних відносин не­можливо розв'язати проблему достатку фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

З метою удосконалення міжбюджетних відносин необхідно було б: — вирішити завдання раціонального розмежування видатків і доходів між ланками бюджетної системи;

— зберегти раніше чинний принцип зацікавленості центральних і місце­вих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податку, збо­рів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити 'їх регулюючими;

— підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територі­альних утворень;

— усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетів шляхом пок­риття її за допомогою бюджетного регулювання;

— привести законодавство у відповідність із наявними джерелами фі­нансування.

Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. У нас недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюд­жетних видатків, методології 'їх планування і фінансування.

У своїй більшості видатки механічно перенесені зі старої бюджетної сис­теми в нинішнє життя. Тим часом відбулися істотні зміни в галузі демокра­тизації управління.

Так, відбуваються значні зміни в освітній сфері. Нині вже поряд із державними установами з'явилося багато приватних установ і закладів. Водночас планування бюджетних видатків відбувається так, буцімто цього не сталося.

Останнім часом намітилася тенденція до зниження загального обсягу фі­нансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінан­сових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об'єктивною реаль­ністю. Це зумовлено тим, що за допомогою бюджету здійснюється регулю­вання таких економічних процесів, яких не можна досягти іншими метода­ми, в тому числі й чисто ринковими.

За нинішніми розрахунками, доходи зведеного бюджету та Пенсійного фонду на 1998 р. оціночно становитимуть 38,8% валового внутрішнього про­дукту. Порівняно з 1996 р. частка доходів у валовому внутрішньому продукті зменшилася на 7 процентних пунктів.

Співвідношення обсягу бюджету і валового внутрішнього продукту — важлива економічна проблема. З розвитком ринкових відносин цей показ­ник матиме тенденцію до зростання. Це зумовлено підвищенням ролі держа­ви в розподільчих процесах. Проблема в пошуку розумних форм і методів цього перерозподілу.

Якщо порівняти із зарубіжними країнами, то можна назвати такі показ­ники рівня урядових витрат до валового внутрішнього продукту (1996 р.); Австрія — 51,7%, Бельгія — 54,3%, Франція — 54,5%, Італія — 52,9%, Ні­меччина — 49%, Швеція — 64,7% ("The Economist", 20 вересня 1997 р.).

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави тверди­ти, що в наступні роки через бюджет (без Пенсійного фонду) має перероз­поділятися не менш як 30% валового внутрішнього продукту. Таке співвід­ношення буде найоптимальнішим і зумовлюється соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної час­тини галузей народного господарства.

Висновок

Проведення в роботі дослідження проблеми становлення і шляхів формування доходної бази Державного бюджету України дозволяє зробити такі основні висновки та вкласти пропозиції.

Дослідження шляхів формування доходної бази державного бюджету в період перехідної економіки дало можливість зробити висновок, що Бюджетна система України постійно удосконалюючись і розвиваючись у данний період досягла своєї завершенності як система економічно незалежної держави, але не досягла рівня економічно розвинутої країни.

Як економічна категорія, бюджет відображає всю складність економічних відносин при формуванні ринкової моделі економіки, а як балансовий рахунок він суттєво впливає на здійснення фінансової політики держави, складання і використання фінансових балансів держави при постійному зростанні його контролюючої, стимулюючої і організуючої функції.