Формування та зміцнення доходної бази державного бюджету

Крім зміни співвідношення між податком на прибуток підприємств та прибутковим податком з громадян, важливо також забезпечити вдосконален­ня структури податкової системи за рахунок введення податку на майно юридичних та фізичних осіб. З огляду на це хочеться тільки висловити кілька пропозицій,

По-перше, мабуть, не треба вводити окремо податку на майно громадян і окремо — підприємств. У кого б майно не знаходилося, воно повинно оцінюватися однаково і однаково оподатковуватися (як це має місце, на­приклад, у випадку з транспортними засобами). З тієї ж причини треба вста­новити, що об'єктом оподаткування є нерухоме майно, а не, наприклад, усі статті активу балансу підприємства.

По-друге, податок на майно підприємства повинні сплачувати незалежно від того, є у них прибуток, чи ні: бажаєш володіти майном — плати, а не маєш можливості — продай його іншому, хто буде використовувати його краще.

І, нарешті, по-третє, важливо встановити високий неоподатковуваний поріг вартості нерухомого майна для того, щоб новий податок не був подат­ком з бідних.

Фундамент українського інституту доходів, як і досі, повинні складати ви­пробувані часом податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з іромадян, відрахування на обо­в'язкове державне страхування та забезпечення, а також податки за користу­вання природними ресурсами: землею, водою, лісом, корисними копалинами.

Зі складу податкової системи бажано вивести обов'язкові відрахування у спеціальні фонди:

Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської ка­тастрофи та соціальному захисту населення; на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; Державний інноваційний фонд; Державний фонд сприяння конверсії; Фонд охорони праці.

Ніхто не заперечує важливості цих спеціальних фондів, але вони по­винні створюватися або за рахунок коштів бюджету, або за рахунок добро­вільних відрахувань підприємств від прибутку, що залишається в їх розпо­рядженні.

Можна зрозуміти прагнення законодавців вирішувати питання Чорноби­ля, утримання доріг, науково-технічного прогресу, конверсії, охорони праці, тощо за рахунок введення непрямих податків, що "прив'язані" до виручки від реалізації продукції (або заробітної плати), з віднесенням сум платежів на ії собівартість. У цьому разі є у підприємств прибуток чи ні, платежі повинні бути зроблені. Проте більш логічним та сприятливим для бізнесу є інший підхід: звільнити собівартість від цих видатків, а для вилучення прибутку ус­тановити межі: якщо податок на прибуток вилучає його ЗО відсотків, то інші обов'язкові платежі з прибутку (що будуть передбачені чинним законодавст­вом) не повинні перевищувати, наприклад, 15 відсотків оподатковуваного прибутку — за цих умов у підприємств буде гарантовано залишатися не менш як 55 % прибутку.

Рівень податкового тягаря впливає на загострення ще однієї проблеми — дефіцит Державного бюджету. Механізм цього впливу такий: підвищуючи податкові ставки, уряд сподівається на зростання надходжень до бюджету і планує більші витрати з нього. Але у відповідності з теорією "кривої Лаффера" зростання податкових надходжень матиме місце при підвищенні подат­кових ставок до деякої критичної межі. Подальше зростання податкових ставок супроводжуватиметься зменшенням надходжень до бюджету, оскіль­ки високі ставки стримують підприємницьку активність.

Але не слід сподіватись, що скорочення податкових ставок одразу призведе до .зворотних процесів в економіці. Позитивні зрушення мож­ливі лише в перспективі. І для того, щоб вони відбулися, необхідні додат­кові умови: зміцнення довіри до уряду та його політики, стабілізація по­даткової політики, впевненість громадян у незворотності економічних та політичних процесів в Україні, зміцнення законності та правопорядку, піднесення правової культури.

Висновки та пропозиції:

Як бачимо, податки в Україні досі були одним з чинників поглиблен­ня кризових процесів. Це є наслідком певної податкової політики, яка, в свою чергу, визначена характером економічних умов у цілому. Зокрема, в Україні провадилася монетарна економічна політика. Монетаристи ж, як відомо, заперечують використання податків як засобу макроекономічного регулювання. Це пояснює проведення в Україні такого податкового про­цесу, який передбачає використання податків лише у їх фіскальній функції, тобто у мобілізації коштів до бюджету. Саме фіскальні цілі мали вирішальний вплив при визначенні величини податкових ставок і пільг.

Зрозуміло, що така політика не може бути успішною, адже стримує не тільки пожвавлення економічної активності, а й зростання податкових надходжень до бюджету, а отже, й досягнення фінансової стабілізації. 1994 рік — рік, коли податки увійшли в піке, - був періодом найбільшого спаду виробництва і дефіциту Державного бюджету.

Вже започатковано перші позитивні зрушення у податковій сфері: скорочення деяких податкових ставок, зокрема ПДВ; перехід від оподаткування вахтового доходу до оподаткування прибутку; запроваджен­ня нової шкали і ставок прибуткового податку з громадян.

Постанова Верховної Ради "Про основні положення податкової по­літики і податкової реформи в Україні" свідчить про намір продовжити ре­формування податкової системи в напрямку, закладеному у 1995 році. Пози­тивне значення має встановлення норми, що визначає граничний рівень пере­розподілу ВВП через консолідований бюджет, визнання необхідності визна­чення граничного рівня вилучення прибутку у підприємств усіх форм влас­ності за рахунок усіх видів податків, зборів і обов'язкових платежів.

Однак, судячи з Постанови, навряд чи можна говорити про те, що ми маємо серйозну концепцію податкової політики. Скоріше в ній йдеться про окремі фрагменти податкової тактики на найближчі два-три роки. Між тим, розробка концепції податкової політики має стати вихідним пунктом роботи над Податковим кодексом, реформування податкової системи. Визначення податкової політики може виявитися серйозним стабілізуючим чинником як в українському суспільстві, так і в українській економіці.

Податкова концепція повинна передбачити становлення в Україні по­даткової системи ринкового типу, перехід до регулюючої податкової по­літики, яка відрізняється від фіскальної тим, що вихідним пунктом при визначенні видів податків, рівня ставок, податкових пільг є не потреби Державного бюджету, а необхідність розв'язання економічних та соціаль­них проблем: інвестиційної, структурної, екологічної і т.п.

Метою регулюючої податкової політики в Україні має бути сприяння процесам активізації трудової і господарської ініціативи, пожвавлення інвестиційної діяльності, подолання економічної кризи.

Розв'язання інвестиційної проблеми в Україні передбачає стимулю­вання як інвестиційних витрат підприємств, так і зовнішніх інвесторів, передусім банків. Воно може здійснюватися шляхом надання інвестицій­них податкових пільг:

- інвестиційного податкового кредиту в обсязі 10% витрат підприємств на нове обладнання та виробниче будівництво. Для підприємств, що вкладають кошти у енергозберігаючі технології та очисні споруди, ставка податкового кредиту підвищується відповідно на 5 і 3%; - звільнення від податку доходу, отриманого від нових потужностей, створених у межах діючих підприємств;