Перший компонент заперечення може опускатися при будь-якому типі присудка (дієслівному простому, складному, складеному та іменному), будь-якій формі дієслова , будь-якому підметі.
Разом з тим слід вказати на два типа речень , що найбільш послідовно синкопірують першу заперечну частку . Так, “pas” є за звичаєм єдиним заперечним елементом в спонукальних реченнях обіходної розмовної мови.
1. Sortez pas les grandes orgues, on n’est pas dimanche [ Mallet- Joris. Allegra; 14]
2. Ayez pas peur! Il n’est pas mauvais [ Simenon. Neige;11].
3. Bonne chance ! oublie pas la petite [Simenon. Neige; 61].
4. Soyons pas nerveux, la punition doit etre proportionnee a la faute [ Bazin. Vipere; 105]
5. Tais – toi, parle pas de ces choses-la[Clavel.Saison;154].
Інший вид мононегативного речення будується з “ c’est “. В розмовній мові вже нема альтернатив “ ce n’est pas “ – “ c’est pas “. Вживається тільки конструкція з однією заперечною часткою “ pas “ в постпозиції до дієслова . Опущення першого елемента заперечення в реченнях , що вводяться презентативним зворотом “ c’est “ , зв’язано не тільки з граматичним та фонетичним ослабленням частки “ ne” , але й з тенденцією до фразеологізації
“ c’est “ , до зв’язаності компонентів конструкції ( Шигаревська , 1970; 49).
Про тенденцію зворота “c’est “ до стяження та перетворення на презентативне слово свідчить незмінність дієслова у множині.
1. C’est pas un vote d’adhesion a droite , c’est un vote sanction pour la gauche [ Observateur;46].
2. C’est ni le nazisme , ni le stalinisme [ Observateur, 35].
3. C’est pas le nombre des vivants , c’est leur autorite qui meuble une maison [Bazin . Vipere; 64]
Необхідно занотувати ще одну закономірність у функціонуванні придієслівного заперечення : перший компонент опускається частіше при підметі – займеннику і є більш твердим при підметі – іменнику . Невживання
“ ne” в другому оточенні характеризує фамільярний різновид розмовної мови.
Існують заперечні неповні речення , які є наслідком еліпса присудка . Ці речення слід відносити до загальнозаперечних ( Шигаревська ,1970; 51). Вони зустрічаються в усіх комунікативних типах речень в розмовній мові.
1. Oh ! pas pour longtemps ! [ Bazin. Vipere; 112].
2. Pas question de trahir le seminariste, pas question non plus de ramener ses propos a leur juste valeur [ Bazin.Vipere; 61]
3. Paule , je vous prie : pas de scandale [ Bazin. Vipere; 117]
Заперечна частка “ pas ” взяла на себе функції вираження
предикативності . Про предикативну природу цих побудов свідчить не тільки їхнє функціонування в якості окремого речення , яке має свою особливу інтонаційну характеристику , але і той факт, що у наведених вище прикладах “pas” виступає як стильовий варіант складної заперечної одиниці “ non pas” а не іменного “non”. Таким чином , в строгому синхронному плані на рівні розмовної мови побудови типу “ Pas de nouvelles? “ слід роздивлятися як самостійні предикативні одиниці , різновид односкладового речення.
Інші заперечні частки – другі компоненти заперечного звороту , як і “pas” , можуть функціонувати в розмовній мові без першого компоненту “ne” і виступати в якості незалежних речень.
1. Plus rien de la capitale ne m’etait inconnu [ Bazin.Vipere; 129]
2. Plus de beurre, des lors, plus de crepes [ Malot. Sans famille. V. 1; 23]
3. Ce n’est rien du tout , je te dis. Rien du tout [ Clavel. Saison ; 103]
4. Non , il n’y avait personne; peut-etre le brut venait –il du dehors [ Arsene Lupin; 67] .
Тепер проаналізуємо частковозаперечні речення , в яких присудок оформлений позитивно, а заперечна частка “ non” приєднується до інших членів речення . Або можуть бути обставинні слова, означення,додатки та іменна частина присудка .
1. Ce sont alors les petits verres rouges et blancs; on boit regulierement, non sans un clin d’oeil [ Mallet-Joris. Allegra; 8].
2. Il etait separe de sa femme, non divorce [ Mallet-Joris. Allegra; 25].
3. Il s’agit d’un membre de la famille , non de la clientele [ Mallet-Joris. Allegra;10]
4. Paule est trop nerveuse, ces dissonances la font tressaillir et non sourire comme Josee [ Mallet-Joris. Allegra; 10].
З “non” в розмовній мові успішно конкурує “pas” .Ці речення входять в предикативну групу.
1. Il y avat de la lumiere dans la chambre dont la porte etait ouverte, mais pas dans les autres pieces [ Mallet-Joris.Allegra; 140].
2. Je viens pas dimanche, je viens jeudi [ Mallet-Joris; 142].
3. Pas moyen de lui tirer un mot! [ Mallet-Joris. Allegra; 160].
Сполучення “non” та “pas” з прикметниками створили нову словотворчу модель з негативними значеннями , а також збагатили лексику новими семантемами ( Шигаревська , 1970; 57) .
1. Evidemment la question n’est pas logique [ Arsene Lupin; 120]
( la question n’est pas logique – elle est illogique).
2. Monsieur le juge d’instruction, je suis pas coupable [ Arsene Lupin; 127]
( je suis pas coupable – je suis incoupable ).
Заперечне речення будується іноді з використанням обмежувально-заперечних зворотів ( seulement…que, ne…pas que , non seulement, pas seulement). Їхня диференціація зв’язана зі стилем мови та з тим , чи є зворот приіменниковим чи придієслівним .
1. Ce n’est pas seulement le lendemain qui n’est jamais assure, c’est meme l’heure presente [ Malot. Sans famille .V.2;13].
2. Ce n’est pas a nous que je pense ; il ne faut jamais penser a soi avant de penser aux autres [ Malot. Sans famille. V.2; 13].
В наведених прикладах заперечна частка “pas” прикріплена до дієслова у постпозиції і цим зв’язана з обставиною часу в першому прикладі та з додатком в другому, на які поширюється її заперечне значення. В обох прикладах обмежувально - заперечні звороти будуються з дієслівним
присудком .
Таким чином , у сучасній французькій розумовній мові викорустовується в різних видах заперечного речення єдиний засіб вираження категорії заперечення -–частка "pas”. Відрізняються загальнозаперечні та частковозаперечні речення .
Майже завжди загальне заперечення (заперечується цілий факт) виражається запереченням при присудку ( дієслові); часткове заперечення (заперечується лише частина факту) виражається запереченням при іншому члені речення . Однак , іноді у французькій мові частковозаперечне значення виражається придієслівним запереченням , тому що частка “ne” може стояти тільки при дієслові .
Первинною функцією заперечної форми є вираження заперечення . Вторинна її функція – це вираження ствердження , пом’якшеної просьби та інших модальних відтінків .
Питальні речення.
Є загальнопитальні речення , що будуються без питального слова
(ПР- 1), та частковопитальні речення , що припускають дві побудови : з питальним словом – членом речення та без питального слова (ПР-2).
Під загальним питанням розуміється таке речення , в якому питання відноситься до речення в цілому.
1. Est-ce que tu crois que ca ennuiraient les parents, si j’amenais le petit au pique-nique ? [ Mallet-Joris. Allegra; 192].
Завантажити реферат