87. Юридичні факти.
Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Без юридичних фактів правовідносини неможливі.
За різними ознаками юридичні факти поділяються на такі видові групи:
|
а) правоутворюючі – на основі яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язків (при досягненні певного віку – право брати участь у виборах депутатів); | |
|
1. За юридичними наслідками |
б) правозмінюючі – що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків; |
|
в) правоприпиняючі – що ліквідують певні права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів. | |
|
а) прості – що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків; | |
|
2. За складом |
б) складні – що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків |
|
3. За тривалістю у часі |
а) одноактні – що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд); |
|
б) триваючі (або юридичні стани) – тривала у часі ознака (перебування у шлюбі) | |
|
а) події – відбуваються незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо); | |
|
4. За відношенням до волі суб’єктів |
б) дії – відбуваються по волі суб’єкта: - правомірні – відповідають вимогам норм права; - протиправні – не відповідають вимогам правових норм. |
Правомірні юридичні факти поділяються на:
1) юридичні акти – дії, що спеціально чиняться з метою виникнення певних юридичних наслідків (подача заяви про прийом на роботу);
2) юридично значущі вчинки – дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків, але вони виникають в силу закону (знахідка скарбу).
Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. Презумпція – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.
Правова презумпція – це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:
a) презумпції, що не можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);
b) презумпції, що можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлено інше (презумпція невинності).
88. Правомірна поведінка.
Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображеним у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є:
- з формального боку – її адекватність правовим нормам;
- з погляду правової природи – “правомірність”. Під нею розуміється:
a) відповідність нормам права, праву взагалі;
b) одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;
c) здатність права регулювати певну поведінку суб’єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.
Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб’єктивних прав і обов’язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.
Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.
Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується:
- у нормах права – як модель;
- у юридичних фактах – як конкретні життєві обставини;
- у правовідносинах – як суб’єктивні права і обов’язки;
- в їх реалізації – як загальна форма і засіб;
- в правопорядку – як його зміст
Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об’єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.
За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види:
|
1. |
В аспекті юридичних фактів на: |
юридичні вчинки та індивідуальні акти: - правоутворюючі; - правозмінюючі; - правоприпиняючі діяння. |
|
2. |
У плані реалізації норм права на: |
- дотримання; - виконання; - використання; - правозастосування. |
|
3. |
Як зміст правовідносин на: |
здійснення: - суб’єктивних прав; - обов’язків; - законних інтересів суб’єктів. |
|
4. |
За зовнішньою формою виразу на: |
- дії; - бездіяльність. |
|
5. |
За способом детермінації на: |
- активну, зумовлену внутрішніми причинами; - пасивну, відповідно до зовнішніх обставин. |
|
6. |
За способом формування в текстах правових документів на: |
Прямо чи безпосередньо передбачену правовими нормами. |
|
7. |
За характеристиками суб’єктів на: |
- індивідуальну; - колективну; - посадову; професійну та ін. |
Завантажити реферат