Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, які відображені в правових нормах, на суб’єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.
Розрізняють три способи правового регулювання:
1. Дозволи – надані суб’єктам права на власні активні дії;
2. Заборони – покладення обов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;
3. Зобов’язання – покладення на суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;
Отже, правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.
48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи.
Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”
Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.
МПР надає можливість:
- Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;
- Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;
Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:
Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.
Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.
Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.
Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.
Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.
Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.
Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.
Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.
Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.
49. Поняття та види форми права.
В юридичній літературі розрізняють поняття “форма права” і “джерело права”.
Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:
1. Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.
2. Це ждерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.
3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.
Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.
В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.
1. Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.
В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.
2. Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.
Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.
3. Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.
Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.
4. Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.
Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.
50. Поняття та риси правотворчості.
Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.
Риси правотворчості:
1. Це діяльність державних органів;
2. Це діяльність, що є процедурно регламентованою;
3. Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;
4. Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;
5. Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;
6. Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;
7. Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;
8. Це діяльність, що охороняється державою.
51. Види правотворчості.
1. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;
2. Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;
3. Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);
4. Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.
52. Поняття та ознаки норми права.
Основним структурним елементом права є норма права.
Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.
Норма права характеризується наступними ознаками:
1. Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
2. Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;
3. Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
4. Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;
5. Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
Завантажити реферат