Історія має свою періодизацію, яка в значній мірі є умовною. Періодизацію розвитку міжнародного права, умовно, можна поділити на чотири періоди, виділені на основі суспільно - економічних формацій [2](формаційний підхід), та перехідними етапами від однієї формації до іншої. В основі кожної формації лежить певний спосіб виробництва, тобто пануючим критерієм є виробничі відносини та спосіб виробництва. Також суспільно - економічна формація охоплює і відповідну надбудову (державу, право, міжнародне право, мораль, свідомість, правосвідомість, науку, тип сім”ї, буття та ін.)
Виходячи з цього, утворюються наступна періодизація історії міжнародного права:
¨ Міжнародне право стародавнього світу (4 тис. до н.е. - 476 р. н. е.). Цьому періоду відповідає рабовласницький лад суспільно - економічної формації.
¨ 476 - 1648 рр. - міжнародне право середніх віків - феодальна суспільно - економічна формація.
¨ 1648 - 1917рр. - класичне міжнародне право, характерне становленням капіталістичного способу виробництва.
¨ Міжнародне право ХХ століття : 1917 - кін.ХХ ст.
а) Міжнародне право давнього періоду
Міжнародне правопочало складатися на Близькому Сході. Саме там в 4 тис. до н. е. утворилися давні держави, в процесі взаємодії між якими, і формувалися перші міждержавні правові норми.
Найдавнішим міжнародно - правовим актом вважається договір, укладений між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма в 3100 році до н. е. Договір фіксував державний кордон та його недоторканість. Згідно цієї угоди, суперечності повинні були розв”язуватися мирним шляхом на основі арбітражу. Обов”язковість виконання гарантувалася клятвами Богам.
Ще одним з перших договорів є договір хеттського царя Хаттушиля ІІІ з єгипетським фараоном Рамзесом ІІ. Цей договір містив в собімір та братерство обох народів, взаємопідтримку одного одним у війні проти загарбників та видачу рабів - втікачів.
В період зародження норм міжнародного права його суб”єктами в Стародавньому Єгипті були фараони, царі, та інші правителі, що було обумовлено формами держав. В Індії ж взагалі не було рівності суб”єктів міжнародного права. Внаслідок цього з”явився інститут визнання, і держава, яка отримувала такий інститут, визнавалася незалежною у внутрішніх та зовнішніх справах. В Стародавній Греції суб”єктом міжнародного права був кожний поліс, оскільки це були міста - держави, які володіли виключною автономією. Поліс мав право вести дипломатичні стосунки, оголошувати війну та укладати мир.
Головним засобом ведення зовнішньої політики були війни. В Єгипті під час війни панувало юридично необмежене свавілля. Переможені та їх власність, як здобич, переходили до власності переможця. В Індії звичаї та права війни були найбільш розвиненими, вони були закріплені в законах “Ману” та “Артхашастра”. Але якщо війна і рахувалася за правомірну дію, вона всеж не вважалася бажаною. Саме в Індії виникли перші юридичні правила про ведення війнина морі. Аналогічно складалися норми в Китаї , але вони мали свою специфіку. Принцип “поїдання земель сусідів” отримав тут найрозповсюдженіше використання.
Стосовно Греції, вона сприймала війну як боротьбу всьіх громадян одного поліса з усіма громадянами іншого. Вбивство мирного населення було законним, не існувало також принципів утримання військовополонених. Але греки вже використовували сан нейтралітету (тільки під час війни) та невтручання ( і в мирний час).
В Римі ж, давній фортеці права, всі війни вважалися справедливими. Війни, вважалося, велися по волі Богів. Внаслідок цього, війни не були обмежені якимось юридичними обмеженнями. З цього пішла жорстокість риської армії, яка не жаліла нікого. Навіть храми підлягали нападам та спустошенням.
Стародавні греки не мали інститута постійного дипломатичного представництва і частіше за все посольства носили разовий характер. Посли отримували документи, які підтверджували їх офіційний статус та уповноважували на право ведення переговорів. Документ мав вигляд подвійних, натертих воском дощечок та називався дипломом.[i] Недоторканість послів була загальнооприйнятою, її порушення моогло призвести до віійни. Посли “знаходилися під охороною Богів” та також мали недоторканість. Від послів вимагалося вміння вести переговори та укладати угоди про мир, об”єднання та взаємодопомогу.
Пізніше зустрічаються договори проо торгівлю та права іноземців, безправне становище яких було значною перешкодою в розвитку торгівельних відносин. Найяскравішим прикладом тут була Греція. Греки мали інститут проксенів (покровителів), який на початку свого розвитку мав особистий характер. Згодом цей інститут набув державні ознаки . Проксен був захисником іноземців у власному полісі. В Римі була створена посада praetor peregrinus, який визначав принципи та норми, що пов”язані з статусом іноземців та їх перебуванням в Римі. Він також вирішував спори між ними. З вищезазначених інститутів і сформувалося пізніше консульське право.
В цей же час в Китаї та Індії були відомі різноманітні форми посередництва тта арбітражних судів. В 546 р. до н. е. був скликаний загальнокитайський конгрес, згідно з яким було ухвалено договір про ненапад - мирне вирішення спорів, шляхом звернення сторін до арбітражу.
Завершується період міжнародного права Стародавнього світу падінням Західної Римської імперії в 476 р. н.е. До цього часу Рим увібрав у себе всі існуючи тоді інститути міжнародного права та доповнив їх своїми специфічними рисами. Наприклад, договір про пІклування, що передбачав завчасне віддавання зброї, вождів та заручників. Переможена сторона залишалася разом з тим суб”єктом міжнародного права. З подальшим розвитком, такий договір укладався і в мирний час. Держави, які отримували його, ставали союзниками Риму. Існував також договір перемирря, який підписувався командуючим армії, консулом або легатом та вступав у силу одразу, але тільки умовно. Для реальної дії договір підлягав подальшій ратифікації.
Таким чином закінчується перший і головний період становлення міжнародноо права.
б) Міжнародне право середніх віків
Міжнародне право середніх віків свій розвиток отримало після падіння Західної Римської імперії та останнього римськоого імператора Ромула Августа. З цього часу беруть початок феодально - суспільні відносини. Ця система має свій ряд особливостей:
n регіоналізм;
n пріорітет звичайних норм над договірними
n значний вплив церкви на процес формування норм міжнародного права.
Спільного для всіх міжнародного права не існувало. Відомі такі центри міжнародного життя: Західна Європа, Візантія, Київська Русь, Московська держава, Арабський Схід, Китай, Індія. Суб”єктами міжнородного права були: монархи, пап римський, лицарські ордена, вільні міста та їх спільноти.
Для феодалізму характерна велика кількість усних договорів, запорукою яких була клятва, або потискання рук. Перші ж писемні документи були написані латиною. Терміни дії були різноманітні: від 1 року до 50 років та більше. Давність міжнародних угод не була ще чітко визначена та відома.З”являються нові види угод: торгівельні, про плавання по річках (Феррарський пакт 1117р.), консульскі, валютні та інші угоди. Феодальні угоди були переважно двухсторонніми, але відомі також багатосторонні мирні угоди, такі як Вестфальський трактат 1648 р. згідно з яким завершувалася Тридцятилітня війна. В основі його полягав принцип політичної рівноваги, після якогоо рішення європейських проблем здійснювалося на світській основі, але не на релігійній.
Завантажити реферат