Отже, активна роль права в закріпленні, забезпеченні, охороні прав людини (природніх, культурних, наукових, економічних та політичних та ін.) визначає його роль в наближенні держав по цих сферах взаємодії.
Головним виявом права є правові норми, в яких і міститься його завдання і завдання держави. Правові норми, як засіб захисту інтересів суспільства в цілому, являють собою потрібний, необхідний регулятор різноманітних відносин, які виникають в повсякденній діяльності державних органів та недержавних органів, їх посадових осіб, а також окремих громадян для вирішення вирішення найбільш важливих економічних, соіальних та політичних задач важливих для суспільства. За допомогою норм права відбувається регулювання економічними процесами, розвитку соціальної сфери. Досягається створення необхідних умов для реалізації прав і свобод громадян, які проголошені в конституції України. Також саме норми права являютиь собою необхідну основу діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, основних гарантів та уповноважених здійснення прав, свобод і потреб людей. Регулююча здатність правових норм виражається в наділенні учасників суспільних відносин відповідними правами та обов”язками.
Але справа з міжнародним правом зовсім інша оскільки там не має прямих норм - санкцій, якіб забезпечили обов”язковість виконання затверджених правил.
Хоча не існує конкретних каральних суб”єктів міжнародного права існують такі чинники, які мають саме зазначені функції. Адже неможливо приховати акт злочину на рівні держави. Розпочати війну навіть для наймогутнішої держави не принесе позитивних наслідків, що є свого роду обмежуючим, регулюючим фактором. Існує загальний тиск, щоб забезпечити виконання цих норм; на них грунтуються претензії та визнання, а порушення цих норм вважається законною підставою не лише для вимог компенсації, а й для репресалій та контрзаходів. В міжнародно - правових нормах знаходить своє вираження складний процес взаємодії держав, постійного перетворення суспільних відносин. Правосвідомість, яка склалася на основі цих відносин виражається в міжнародному праві, яке є об”єктивним чинником суспільного розвитку.
Якщо підходити до визначення права тільки з класової позиції, тоді міжнародне право не розглядається як об”єктивна форма суспільної свідомості, а лише як засіб, інструментт, за допомогою якого здійснюється вираження інтересів певної верстви, класа, держави.
Кінець II тисячоліття нашої ери в історії людства збігається з початком нового етапа розвитку міжнародного права. Якщо раніше велася полеміка про корисність міжнародного права, про його необхідність, то тепер таке право загально прийнято і визнано за правову систему, яка існує та розвивається незалежно від суб”єктивної волі людей. Хоча у Х.Л.А. Харта в “Концепції права” ще можна знайти судження і сперечання з науковцями щодо “повноцінності” міжнародного права. З точки зору позитивізму міжнародне право - це не національна система, а примітивна правова система, в якій існують основні зобов”язувальні норми, але немає допоміжних норм, що дозволяли б ефективно творити, визнавати основні норми, і забезпечувати їх додержання. З моєї точки зору є не припустимим вважати міжнародне право на рівні сукупності зобов”язальних норм, які існують окремо від національного права, оскільки тільки від націоеальної системи права залежить і міжнародне право. Питання лише в тому, хто диктує ту чи іншу позицію міжнародного права ,в залежності від економічного лідерства та спільноти держав. Але таке право набуло вже таких масштабів, що функціонує та регулює відносини самостійно.
Закономірності розвитку міжнародного права в принципі відповідають закономірностям міжнародних відносин. Формуючись під впливом міжнародних відносин, міжнародне право водночас активно впливає на самі міжнародні відносини.
На міжнародні відносини справляють вплив різноманітні об”єктивні та суб”єктивні чинники. Серед них: рівень економічного розвитку держав, суспільна мораль, національні інтереси, екологія, глобальні проблеми, науково - технічний прогрес .Міжнародне право також відноситься до цих факторів. При цьому роль міжнародного права постійно зростає, воно стає домінантою серед зазначених факторів.
Важливим засобом здійснення політики держав є дипломатія, як офіційна діяльність держав, урядів, закордонних відомств щодо здійснення мирними способами цілей та задач зовнішньої політики держав. В свою чергу, під правом зовнішніх зносин розуміють систему міжнародно - правових норм, які визначають статус та функції органів зовнішніх відносин держав. Це можна охарактеризувати як дипломатичне право, яке є одним із найголовніших засобів впливу та “спілкування” держав. Отже звідси можна починати отримувати уявлення про роль права, міжнарождного права в зовнішніх відносинах.
Міжнародне право виконує в міжнародних відносинах координуючу функцію. За допомогою його норм держави встановлюють загальноприйняттні стандарти поведінки в найрізноманітніших галузях відносин.
Регулююча функція міжнародного права виявляється в прийнятті державами вердо встановлених норм поведінки, при відсутності яких стає неможливим спільне існування та функціонування, відносини.
Міжнародне право містить норми, які спонукають держави слідувати певним правилам поведінки, в яких концентрується забезпечуюча функція міжнародного права.
Також в міжнародному праві створилися механізми, важелі, які захищають законні інтереси держав та здійснюють охоронну функцію міжнародного права.
Особливістю М. П. Є те, щов міжнародних відносинах не існує наддержавних механізмів примусу. В разі необхідності держави самі колективно забезпечують підтримання міжнародного порядку.
Рзглянемо ж, що яаляє собою міжнаролне право, з яким пов”язана активна роль права в наближенні України до інших держав, детальніше.
Міжнародне право виникає під час завершення родоплемінних відносин. Внаслідок цього вже формувалися відносини між племенами, та родами, які отримали закріплення в звичаях, як найперших джерелах та формах вираження права. З часом такі відносини, регульовані звичаєм перетворилися на міжнародне право. В такому вигляді право було слабо розвиненим, воно не мало чіткої системи, хоча вже тоді роди та племена вели між собою війни, а отже посилали один до одного представників, здійснювали товарообмін, “укладали” “угоди”. Таким чином можна простежити вже паростки норм права: війни та миру, посольського права, права угод тощо .
Отже виникають держави і вже на базі зародків права виникає і “міжнародне” (поки ще в лапках) право. В Стародавньому Римі, батька права, виникає Ius Gentium - право народів, міжнородне право. Таке правао являє собою сукупність норм, які регулювали відносини з приводу ведення війн, заснування імперій, розподілу власності, встановлення кордонів, побудови будівель, торгівлі, угод купівлі - продажу. “Право народів” регулювало як державні так і міждержавні відносини, але зпочатку не було затвердженого розподілу на внутрішнє та зовнішнє право. З появою вищезазначеного розподілу права, з”являється міжнародне право. Цьому подальшому розподілу сприяв розподіл відносин на державні та міждержавні. Другі в свою чергу були зумовлені: міжнародним розподілом праці, об”єднанням зусиль держав для вирішення спільних проблем характеру політичного, економічного, воєнного та демографічна ситуація, час становлення, формування та розвитку держав, рівень знань, ступінь розвитку комунікаійних зв”зків, ремесел, промисловості, сільського господарства, релігії, ідеології, культури, військового потенціала .
Завантажити реферат